Постанова
Іменем України
11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 333/527/19
провадження № 51-4987 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Попової Н.В. на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 серпня 2020 року у кримінальному провадженні № 12018080040004125 від 15 грудня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 14 грудня 2018 року приблизно о 19:50, перебуваючи біля будинку № 22 на вул. Космічній у м. Запоріжжі, керуючись корисливим мотивом, підійшов до ОСОБА_2 та, застосувавши до нього насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, що виразилося у завданні одного удару в обличчя, вчинив відкрите викрадення майна останнього, чим завдав йому майнової шкоди на загальну суму 930 грн.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 серпня 2020 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Попової Н.В. залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У своїй касаційній скарзі захисник Попова Н.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. При цьому вказує на відсутність достатньої кількості доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Разом з тим захисник стверджує, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки усім показанням потерпілого ОСОБА_2 . Так, на переконання захисника, суди безпідставно відхилили пояснення потерпілого про те, що він не бачив, хто саме йому завдавав удару, на ОСОБА_1 вказав лише тому, що він був останній, з ким потерпілий спілкувався перед інцидентом, а вилучений в обвинуваченого мобільний телефон потерпілий власноруч передав йому як заставу за отримані кошти. Одночасно захисник також звертає увагу на те, що покладені в основу судових рішень показання потерпілого ОСОБА_2 про винуватість обвинуваченого були повністю спростовані самим потерпілим, який зазначив, що надавав такі показання в стані алкогольного сп`яніння.
Також у своїй касаційній скарзі захисник вказує на незаконність та недопустимість як доказу заяви про вчинення злочину, оскільки така заява була складена на основі пояснень не потерпілого, а свідка ОСОБА_3, яка не була очевидцем подій. При цьому захисник також стверджує, що вказаний доказ було сфальсифіковано, тому що потерпілий жодних заяв про вчинення щодо нього злочину до поліції не подавав.
Одночасно захисник посилається і на безпідставність взяття судами до уваги показань свідка ОСОБА_3, оскільки вона не була очевидцем інциденту з потерпілим та надавала показання, які відповідно до положень ст. 97 КПК України є показаннями з чужих слів і не можуть враховуватися судом.
Крім того, захисник Попова Н.В. також вказує про недопустимість як доказу протоколу пред`явлення особи для впізнання, оскільки, як убачається з пояснень потерпілого, перед проведенням слідчої дії йому показали фото ОСОБА_1, що, на переконання сторони захисту, суперечить вимогам ст. 128 КПК України та є грубим порушенням норм процесуального закону.
Разом з тим захисник стверджує, що в момент інциденту потерпілий ОСОБА_2 перебував у стані алкогольного сп`яніння та не міг належним чином усвідомлювати факт відкритого викрадення його майна, що свідчить про наявність у діях ОСОБА_1 кваліфікуючих ознак, характерних для крадіжки.
У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить Суд перевірити у касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій, прийнятих щодо нього. При цьому вказує, що інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, він не вчиняв, а вилучений у нього працівниками поліції мобільний телефон потерпілий передав йому сам без морального чи фізичного тиску.
Крім того, засуджений стверджує, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою показання потерпілого щодо його невинуватості у вчиненні злочину. При цьому засуджений вказує, що суди не врахували пояснень потерпілого ОСОБА_2 про те, що він особисто заяву про вчинення злочину не підписував та взагалі з такою заявою до поліції не звертався.
Також засуджений зазначає, що він завдав потерпілому удару саме з метою самозахисту, оскільки останній перебував у стані алкогольного сп`яніння та поводив себе агресивно.
Одночасно засуджений посилається на невідповідність викладених у вироку показань свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 їх реальним показанням, наданим під час судового розгляду.
Разом з тим засуджений ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно взяли до уваги та поклали в основу своїх рішень показання свідка ОСОБА_3, оскільки вона не була очевидцем подій та не могла знати, що насправді сталося.
Крім того, засуджений вказує, що місцевий суд, вирішуючи долю речових доказів, помилково вказав про передачу потерпілому речей, які належать ОСОБА_1, а про вилучену працівниками поліції в нього мінігарнітуру взагалі нічого не зазначив.
Також засуджений просить Суд дослідити технічні записи судового засідання місцевого суду від 03 квітня 2019 року, в якому надавав показання потерпілий ОСОБА_2, та судового засідання місцевого суду від 12 листопада 2019 року, в якому головуючий суддя позбавив ОСОБА_1 можливості надати пояснення.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги засудженого та його захисника не надходило.
У судовому засіданні прокурор Гошовська Ю.М. заперечувала щодо задоволення касаційних скарг засудженого та захисника, просила залишити їх без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
У касаційних скаргах засуджений та його захисник вказують на незаконність вироку місцевого та ухвали апеляційного судів, вважають, що ці рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об`єктивно з`ясованих усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.