Постанова
Іменем України
11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 265/3035/19
провадження № 61-3840 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
треті особи: ОСОБА_5, служба у справах дітей Лівобережного району Маріупольської міської ради Донецької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 жовтня 2019 року у складі судді Мельник І. Г. та постанову Донецького апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Попової С. А., Кочегарової Л. М., Ткаченко Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, служба у справах дітей Лівобережного району Маріупольської міської ради Донецької області, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
З 2013 року у вказаній квартирі зареєстрована ОСОБА_2 - цивільна дружина її сина ОСОБА_5 та її діти - ОСОБА_3, 2004 року народження, і ОСОБА_6, 2010 року народження.
Вказувала, що з травня 2018 року відповідач разом із дітьми фактично не проживають за адресою місця своєї реєстрації, їх речі у квартирі відсутні, у зв`язку з чим вона вимушена нести додаткові витрати зі сплати комунальних послуг, які не надаються, але нараховуються. Реєстрація відповідача з дітьми у спірній квартирі створює також перешкоди для отримання нею житлових соціальних пільг.
Ураховуючи викладене, посилаючись на частину другу статті 405 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 разом з неповнолітніми дітьми були зареєстровані і проживали у квартирі АДРЕСА_1 з 2013 року на законних підставах як члени сім`ї власника. Факт непроживання ОСОБА_2 із дітьми у спірній квартирі понад один рік обумовлений неприязними стосунками між сторонами, що унеможливило постійне спільне проживання останніх. Посилаючись на наведене, суд першої інстанції зробив висновок, що відповідач не проживає у спірній квартирі з поважних причин, а тому підстави для позбавлення відповідача разом із неповнолітніми дітьми права користування спірним жилим приміщенням відсутні.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 жовтня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зазначив, що вселення ОСОБА_2 разом із неповнолітніми дітьми у спірне житлове приміщення у 2013 році відбулося на законних підставах як членів сім`ї співвласників квартири ОСОБА_1 і ОСОБА_5 . Суд вважав доведеними обставини непрожиивання відповідача з дітьми у спірній квартирі з поважних причин, зокрема, що між ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_7, з одного боку, та ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_5 , з іншого боку, існують неприязні стосунки, що призвело до створення неможливих умов для постійного спільного проживання двох сімей. Тому є правильними висновки суду першої інстанції, що при таких обставинах відсутності відповідача із дітьми за адресою спірної квартири з поважних причин підстави для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 29 січня 2020 року й ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 265/3035/19 із Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області.
У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач із своїми дітьми не є її родичами, шлюб між ОСОБА_2 та її сином ОСОБА_5 на час відкриття провадження у цій справі не був зареєстрований; відповідачу на праві власності належить будинок АДРЕСА_2, придбаний у січні 2018 року, отже відповідач з дітьми забезпечені житлом; встановлені судом обставини створення нею нестерпних умов для спільного проживання не відповідають дійсності; судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми статті 41 Конституції України, статті 405 ЦК України та не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування положень статей 383, 391 ЦК України, якими передбачено право вимоги власника на захист порушеного права власності на жиле приміщення. Вказувала, що через тривале непроживання відповідача з дітьми за адресою їх місця реєстрації вона сплачує грошові кошти за надмірно нараховані комунальні послуги та позбавлена можливості оформити субсидію.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 та Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 686/19928/17.
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 і ОСОБА_5 по 1/2 частині кожному на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням міського майна Маріупольської міської ради Донецької області 13 липня 2010 року, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим міським комунальним підприємством "Маріупольське бюро технічної інвентаризації" від 16 серпня 2010 року (а. с. 5, 6)
Відповідно до інформації, наданої Департаментом адміністративних послуг Лівобережного відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Маріупольської міської ради від 23 квітня 2019 року № 04-147-0590 та від 15 липня 2019 року № 07-147-0742 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, 2004 року народження, та ОСОБА_4, 2010 року народження (а. с. 7, 28).
Батьком дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є співвласник спірної квартири - ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвами про народження дітей (а. с. 20, 21).
ОСОБА_2 і ОСОБА_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 02 липня 2019 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1, виданим 02 липня 2019 року Лівобережним районним у м. Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 157 (а. с. 55).
Згідно довідки від 22 квітня 2019 року № 209 за підписами голови КСН "Успенівка" м. Маріуполя Донецької області та сусідів будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_2 та діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3, фактично за даною адресою не проживають з травня 2018 року (а. с. 8).
У червні 2018 року і травні 2019 року ОСОБА_2 зверталась до органів Національної поліції із заявою про скоєння злочину відносно неї з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_7, а саме: нанесення їй ударів та побоїв (а. с. 57, 58).
Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області у своєму висновку від 24 вересня 2019 року висловив неможливість визнання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 такою що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 (а. с. 73-74).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.