Постанова
Іменем України
03 березня 2021 року
м. Київ
справа № 654/3460/15-ц
провадження № 61-36929св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.
суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Ігнатенка В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Херсонської області від 21 березня 2018 року в складі колегії суддів: Приходько Л. А., Бездрабко В. О., Кузнєцової О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, який в ході розгляду справи уточнив, та остаточно просив:
- визнати за ним право власності на 1/3 частини житлового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на його користь компенсацію вартості самочинно побудованих будівель у розмірі 113 365, 67 грн.
Зустрічний позов мотивований тим, що з 21 вересня 1996 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
Після реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у 1996 році вони почали проживати разом у житловому будинку АДРЕСА_1, власниками якого є ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_3 .
Будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0, 25 га, кадастровий номер 6522382500:03:005:0014, яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що у період перебування у шлюбі з 1996 року по 2015 рік за рахунок спільних трудових та грошових затрат сторони здійснили добудову житлових та господарських споруд, які є об`єктами самочинного будівництва, та провели капітальний ремонт стелі, стін, підлоги, внаслідок чого істотно збільшилась вартість будинку, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 вересня 2016 року первинний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 вересня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини будинку та земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 6522382500:03:005:0014, за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості самочинно збудованих будівель за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 113 365,67 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що за час перебування сторін у шлюбі вартість спірного житлового будинку істотно збільшилась, у зв`язку з чим вважав, що ОСОБА_1 має право на 1/3 його частини.
Встановивши, що деякі будівлі в складі житлового будинку побудовані сторонами самочинно, місцевий суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію 1/3 частини вартості будівництва.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 07 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 вересня 2016 року скасовано, справу в частині первинних позовних вимог ОСОБА_2 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Зустрічний позов ОСОБА_1 розглядався судами неодноразово.
Постановою апеляційного суду Херсонської області від 21 березня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 29 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частини домоволодіння та земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 6522382500:03:005:0014, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію самочинно збудованих будівель в сумі 105 204,33 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що вартість належної ОСОБА_2 до шлюбу з ОСОБА_1 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 істотно збільшилась внаслідок трудових та грошових затрат обох з подружжя, а тому вказане майно є їхньою спільною сумісною власністю. При цьому судом зазначено, що ОСОБА_2 не надала будь-яких доказів на підтвердження того, що вартість домоволодіння збільшилась лише за рахунок її особистих коштів, а ОСОБА_1 не приймав участі у його реконструкції та будівництві господарських споруд.
Оскільки ринкова вартість спірного житлового будинку в результаті будівельних робіт за період з 1996 по 2015 роки збільшилась на 109 %, а вартість робіт по будівництву становить 165 613 грн, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право власності на 1/6 частини та 1/6 відповідної частини земельної ділянки.
Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 105 204,33 грн грошової компенсації за самочинно збудовані будівлі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказане майно набуте сторонами під час шлюбу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно переклав на неї тягар доказування, оскільки вона є власником 1/2 частини житлового, а тому саме ОСОБА_1 відповідно до статті 62 СК України повинен довести, що вказане майно збільшилось у вартості за рахунок в тому числі його особистих затрат та його вкладу у вказані поліпшення. Апеляційний суд не врахував висновків та мотивів скасування судового рішення, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 18 жовтня 2017 року, не встановив чи проводились будівельні роботи/поліпшення житлового будинку за спільні кошти подружжя та чи вносив ОСОБА_1 особисті кошти на участь у будівництві, закупівлю матеріалів тощо. Визначаючи частки сторін між співвласниками, суд апеляційної інстанції не обґрунтував свого висновку.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано справу № 654/3460/15-ц з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 серпня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки, призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 вересня 1994 року ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_4 є власниками житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Після реєстрації 21 вересня 1996 року шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подружжя стало проживати у житловому будинку по АДРЕСА_1 .
Вказаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,25 га, яка перебуває у власності ОСОБА_2 на підставі державного акта про право власності на землю серії ЯИ 725136 від 15 лютого 2010 року.
Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11 березня 2016 року встановлено перелік будівельних робіт, які були проведені в період спільного проживання сторін з 1996 року по 2015 року, визначено ринкову вартість проведення будівельних робіт за вказаний період (без урахування вартості самочинного будівництва) та встановлено збільшення ринкової вартості будинку в результаті проведених будівельних робіт у відсотковому відношенні на 109 %. Експертом також встановлено, що ринкова вартість робіт по будівництву законно збудованих будівель та споруд за період до 1996 року становить 151 409 грн, а ринкова вартість таких робіт за період з 1996 року по 2015 рік - 165 613 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним до 01 січня 2004 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Частиною першою статті 25 КпШС України визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Аналогічні положення містить стаття 62 СК України.
За загальним правилом майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.
Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції", пункти 69 і 73).
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є те, що воно має бути передбачене законом.
У статях 25 КпШС України, 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. При цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.
У вищевказаних статтях передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.
Втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 11 березня 2016 року № 0200 в результаті проведених будівельних робіт ринкова вартість житлового будинку по АДРЕСА_1 за період з 1996 року по 2015 рік збільшилась на 109 %, що у розумінні статті 25 КпШС України є істотним.