ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Сімоненко В. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №9901/525/19 (провадження 11-1263заі19) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення
Короткий виклад історії справи
02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 03 вересня 2019 року № 2321/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 2 частини шостої статті 126 Конституції України» з підстав порушення ним вимог щодо несумісності.
ОСОБА_1 зазначає, що особливість порядку звільнення суддів з посади в контексті гарантування незалежності та недоторканності суддів полягає, у тому числі, у наявності вичерпного переліку підстав звільнення суддів, встановленого частиною п`ятою статті 126 Конституції України, відтак доповнення вичерпного переліку підстав звільнення суддів новими підставами беззаперечно призвело до зміни рівня гарантій незалежності суддів у бік зменшення.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що ВРП правомірно на підставі пункту 14 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу раду правосуддя» № 1798-VIII від 21 грудня 2016 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1798-VIII) розглянула подання ВРЮ від 19 січня 2016 року № 6/0/12-16 про звільнення судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 2 частини шостої статті 126 Конституції України, а відтак ухвалила за ним оскаржуване рішення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2019 року ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, оскільки не досліджено твердження позивача щодо невмотивованості рішення ВРП від 03 вересня 2019 року №2321/0/15-19, що є порушенням статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ОСОБА_1 також зазначав, що його було фактично звільнено за виконання обов`язків члена Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) і одночасним виконанням обов`язків судді, що на той час було передбачено законодавством.
Скаржник також зауважує, що судом першої інстанції залишено поза увагою позовні вимоги ОСОБА_1 щодо несумісності звільнення позивача з посади судді з вимогами Конституції України, оскільки Основний Закон вичерпно встановлює вимоги щодо несумісності суддів та не містить вимоги про несумісність посади судді з люстраційною процедурою.
При цьому, на думку ОСОБА_1 , судом першої інстанції не надано правової оцінки посиланню позивача на порушення вимог статей 58, 61, 62 Конституції України під час його звільнення з посади судді. Скаржник вважає, що його звільнення відбулося виключно внаслідок того, що він був членом ВРЮ в період з 13 січня 2011 року по 22 лютого 2014 року.
ВРП у відзиві просила в апеляційній скарзі відмовити.
Фактичні обставини, встановлені судами відповідно до наданих сторонами доказів та застосованих нормативно-правових актів.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Не торкаючись суспільної та правової оцінки подій, які передували звільненню ОСОБА_1 з посади судді, слід зазначити, що відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюсь з огляду на таке.
Стаття 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент звільнення ОСОБА_1 ) визначала, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Так, у пункті 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 зазначено, що згідно із частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України.
Відповідно до Конституції Українидіяльність суддів гарантується, зокрема, особливим порядком їх обрання або призначення, звільнення з посади; обмеженням прав суддів на виконання іншої оплачуваної роботи, крім викладацької, наукової та творчої; фінансуванням функціонування судів та діяльності суддів виключно за рахунок коштів Державного бюджету України (стаття 126, частина друга статті 127, стаття 128, стаття 130).
Отже, Основний Закон Українине допускає обмеження чи скасування встановлених конституційних гарантій діяльності суддів.
Суспільне бачення незалежності суддів не завжди відповідає його суті, принципам та змісту, а тому слід завжди знаходити баланс між суспільною потребою незалежного суду та судді і підзвітністю суддів суспільству. Коливання в один чи інший бік несе у собі небезпеку свавілля - або суддівського, або по відношенню до суддів, що є недопустимим також у притягненні до відповідальності будь-якої іншої особи.
Застосування принципу незалежності повинно основуватись саме на цьому балансі, з іншого боку - притягнення суддів до відповідальності має бути таким самим, як і притягнення до відповідальності будь-яких інших осіб, ґрунтуватись на доведеності вини та непритягненні до відповідальності за дії, що на час їх вчинення не були визначеними такими, як порушення
Підстави звільнення судді з посади на час звільнення позивача були визначені положеннями частини шостої статті 126 Конституції України, серед них і така, як порушення суддею присяги судді та порушення суддею вимог щодо несумісності (пункти 4, 5 зазначеної статті).
При прийнятті змін до Конституції України у зв`язку з прийняттям Закону України № 1401-VIIIвід 30 вересня 2016 року «Про внесення змін до Конституції України «Щодо правосуддя» положення частини шостої статті 126 було змінено. Зокрема, така підстава для звільнення судді з посади, як порушення суддею присяги, була виключена, разом з тим внесено таку підставу для звільнення судді, як вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (пункт 3 частини 6 статті 126 Конституції України).
Перелік підстав для звільнення судді, встановлений частиною шостою статті 126 Конституції України, є вичерпним.
Про це ж сказано у Рішенні Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, відповідно до пункту 3.1 мотивувальної частини якого в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку.
Конституція України не містить визначення самого поняття «вимоги щодо несумісності», проте в ній наявний вичерпний перелік цих вимог.
Так, частиною другою статті 127 Конституції України передбачено, що суддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.
Постановою Верховної Ради України від 08 липня 2010 року № 2476-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді Вищого господарського суду України.
23 грудня 2010 року Всеукраїнською конференцією працівників прокуратури позивач був призначений на посаду члена ВРЮ (присягу члена ВРЮ склав на пленарному засіданні Верховної Ради України 13 січня 2011 року).
11 квітня 2014 року повноваження ОСОБА_1 як члена ВРЮ були припинені на підставі пункту 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VIII.
09 вересня та 02 листопада 2015 року до ВРЮ надійшло звернення Міністерства юстиції України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням ним вимог щодо несумісності, оскільки позивач понад рік обіймав посаду члена ВРЮ.
Рішенням від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15 ВРЮ вирішила визнати порушення суддею Вищого господарського суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та внести подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді Вищого господарського суду України з підстав порушення вимог щодо несумісності.
19 січня 2016 року до Верховної Ради України внесено подання ВРЮ про звільнення судді з посади № 6/0/12-16.
Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1631-VIII «Про звільнення судді» відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 126 Конституції України ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з порушенням ним вимог щодо несумісності.
Наказом Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2016 року № 376-к ОСОБА_1 звільнено з посади судді 02 листопада 2016 року у зв`язку з порушенням ним вимог щодо несумісності.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18, позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України задоволено, визнано незаконною та скасовано Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1631-VIII «Про звільнення судді».
Листом від 16 липня 2019 року № 04-29/12-1218 Верховна Рада України направила до ВРП подання ВРЮ від 19 січня 2016 року № 6/0/12-16 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України з доданими до нього матеріалами.
Протоколом автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 18 липня 2019 року справу розподілено члену ВРП Артеменку І. А.
З урахуванням того, що рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15-15 «Про внесення подання про звільнення з посади судді у зв`язку з порушенням вимог щодо несумісності» є чинним, а рішення Верховної Ради України на його підставі не прийнято, 19 липня 2019 року членом ВРЮ Артеменком І. А. складено висновок за результатами розгляду подання ВРЮ щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 2 частини шостої статті 126 Конституції України.
Відповідно до статті п`ятої Закону України «Про вищу раду юстиції» № 22/98-ВР від 15 січня 1998 року (далі - Закон № 22/98-ВР і чинний до січня 2017 року) Вища рада юстиції складалась із двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з`їзд суддів України, з`їзд адвокатів України, з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначали до ВРЮ по три члени, всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.
Частиною другою статті шостої Закону № 22/98-ВР передбачено, що у разі якщо відповідно до цього Закону на посаду члена ВРЮ має бути призначений суддя, він призначається з числа суддів, обраних на посаду судді безстроково.
Отже, законодавство, яке було чинне в період зайняття посади позивачем посади члена ВРЮ, прямо передбачало зайняття посади члена ВРЮ