Окрема думка № 910/2861/18 від 16.02.2021 про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності і за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю...

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.,Британчука В. В., Гриціва М. І., Прокопенка О. Б.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)

за позовом Київського національного лінгвістичного університетудо Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Київська міська рада, Міністерство освіти і науки України, про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності і за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг» до Київського національного лінгвістичного університету про розірвання договору

за касаційною скаргою Київського національного лінгвістичного університету на рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2018 року (суддя Літвінова М. Є.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2019 року (головуючий суддя Разіна Т. І., судді Іоннікова І. А., Чорна Л. В.)

У березні 2018 року Київський національний лінгвістичний університет (далі - Університет) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг» (далі - ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг») про:

- зобов`язання виконати підпункт 5.2.3 пункту 5.2 статті п`ятої інвестиційного договору від 20 лютого 2007 року № 18 на реалізацію проекту будівництва на земельній ділянці площею 0,5809 га (кадастровий № 8000000000:79:364:0038) за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Ломоносова, 50/2, а саме: передати Університету 2 500 кв. м загальної площі студентського гуртожитку шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту в редакції, запропонованій позивачем;

- визнання за ним права власності на гуртожиток (секція 5, літ. «А»), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909520080361, загальною площею 1 212,8 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 5;

- визнання за ним права власності на гуртожиток (секція 4, літ. «А»), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 897320480000, загальною площею 722,6 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 4;

- визнання за ним права власності на частку розміром 7885/10000 об`єкта нерухомого майна, а саме гуртожитку (секція 6, літ. «А»), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909557380361, загальною площею 716 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 6.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 28 березня 2002 року рішенням Київської міської ради № 380/1814 (далі - рішення Київради № 380/1814) Університету надано земельну ділянку площею 0,58 га в постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель комунальної власності. 27 грудня 2006 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 667-р схвалено Концепцію Державної програми «Студентський та учнівський гуртожиток» на 2007 - 2010 роки.

З метою забезпечення житлових прав студентів 20 лютого 2007 року між Університетом та ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» було укладено інвестиційний договір № 18 (далі - договір) на реалізацію проекту будівництва на земельній ділянці площею 0,5809 га (кадастровий № 8000000000:79:364:0038) за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Ломоносова, яка надана Університету на праві постійного користування (державний акт ЯЯ № 080570 від 30 серпня 2004 року, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів), предметом якого є реалізація інвестиційного проекту будівництва інвестиційного об`єкта: комплексу об`єктів соціальної інфраструктури, гуртожитку для студентів та житлових будинків, розташованих за адресою: вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, з орієнтовним обсягом інвестицій 60 млн грн. Згідно з пунктом 2.1 статті другої цього договору забудовник доручає інвестору функції замовника від початку реалізації інвестиційного проекту до прийняття гуртожитку для студентів в експлуатацію.

Університет вказував, що ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» отримало повноваження замовника будівництва; здійснило будівництво на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні Університету; будинок, що розташований на цій земельній ділянці і частиною якого є гуртожиток, введений в експлуатацію; сторони договору виконали три етапи реалізації інвестиційного проекту і перейшли до четвертого, у зв`язку із чим Університет забезпечив оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та направив його для підписання ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг». Однак останній не підписав направлений йому акт та не забезпечив оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту, чим порушив підпункт 5.2.3 пункту 5.2 статті п`ятої договору.

Зазначав, що відповідно до частини п`ятої статті 7 Закону України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон № 1560-ХІІ) інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Враховуючи те, що договір передбачав передання земельної ділянки ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» для будівництва, а останнє як замовник такого будівництва збудувало та ввело в експлуатацію будинок, частиною якого є спірне майно (результат інвестиційної діяльності), до Університету перейшли права інвестора відповідного будівництва житлового будинку в частині, що відповідає площі гуртожитків. У свою чергу, ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» не визнається право власності Університету на спірні об`єкти.

У червні 2018 року ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» звернулося до Університету із зустрічним позовом про розірвання договору № 18 на реалізацію проекту будівництва від 20 лютого 2007 року.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що Університет не виконав взяті на себе за договором зобов`язання, у тому числі по внесенню частини внеску у фінансування об`єкта нерухомості (пункт 1.2 статті першої договору), а також щодо передачі земельної ділянки, яка є об`єктом інвестування, ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання в порядку статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

12 грудня 2018 року рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2019 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено повністю.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Університетом не доведено виконання умов договору в частині передачі ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» земельної ділянки як частини інвестиційного внеску у фінансування будівництва інвестиційного об`єкта, відповідно до статті 7 Закону № 1560-ХІІ в Університету право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій не виникло.

Задовольняючи зустрічний позов, суди попередніх інстанцій зазначили, що ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» звернулося до Університету з вимогою погодити обсяг інвестицій з визначенням розміру інвестиційного внеску учасників та частки у майні відповідно до витрат, понесених сторонами при будівництві інвестиційного об`єкта, а саме 2 084 211,11 грн - обсяг інвестицій позивача, та 19 116 361,00 грн - обсяг інвестицій відповідача відповідно до опосередкованої вартості спорудження житла у м. Києві; надати підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки під будівельний майданчик на період будівництва (пункт 3.3 статті третьої договору); вирішити питання щодо відшкодування витрат відповідача, пов`язаних зі сплатою пайової участі при введенні в експлуатацію гуртожитку (підпункт 5.1.4 пункту 5.1 статті п`ятої, пункт 10.1 статті десятої договору); надати документи, передбачені підпунктами 6.1.1, 6.1.2, 6.1.3 пункту 6.1 статті шостої договору, однак ці вимоги Університетом були залишені без задоволення.

Суди встановили порушення Університетом умов договору в частині сплати інвестиційного та пайових внесків, а також непередання земельної ділянки відповідачу, вважали такі порушення істотними у розумінні частини другої статті 651 ЦК України, що є підставою для розірвання договору за рішенням суду.

У липні 2016 року Університет в касаційному порядку оскаржив вказані судові рішення.

16 лютого 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу Університету задоволено частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 910/2861/18 в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині щодо первісних позовних вимог постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 910/2861/18 залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що з огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підстави як первісного, так і зустрічного позовів, а також характер спірних правовідносин, судами попередніх інстанцій правильно розглянуто цю справу за правилами господарського судочинства.

Вказала, що оскільки суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою є Університет, тобто саме йому надане право будівництва на цій ділянці, то лише Університет і набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти.

Зазначила, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що вимога Університету про визнання за ним права власності на спірне майно є неефективним способом захисту, тому не вбачала підстав для задоволення цієї позовної вимоги.

Вимога позивача зобов`язати виконати умови договору шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту Велика Палата Верховного Суду також вважала неналежним способом захисту, оскільки її задоволення за обставин державної реєстрації за відповідачем права власності на споруджені об`єкти нерухомості не приведе до поновлення майнових прав позивача.

Вказала, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог, однак виходили з інших мотивів, що є підставою для зміни судових рішень шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови та залишення без змін в іншій частині щодо первісних позовних вимог.

Також Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення зустрічних позовних вимог про розірвання договору, зробивши висновок, що істотне порушення умов договору щодо непередання Університетом ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» земельної ділянки як будівельного майданчика та несплати інвестиційного та пайового внесків відсутнє, адже відповідач здійснив спірне будівництво на земельній ділянці, яка передана в постійне користування Університету, та ввів об`єкт нерухомості в експлуатацію. Викладене вказує й на відсутність шкоди, завданої ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», оскільки останнє не позбавилося того, на що розраховувало при укладенні договору, й досягло його мети.

З висновками Великої Палати Верховного Суду у частині визначення юрисдикційності спору як господарського та відмови у зустрічному позові погоджуємося.

Однак із висновками Великої Палати Верховного Суду в частині вирішення первісного позову не погоджуємося та висловлюємо окрему думку відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Суди встановили, що 26 січня 2012 року рішенням Київради № 87/7424 ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» надано в оренду земельну ділянку для будівництва житлових будинків та закладів по обслуговуванню населення, розташовану по вул. Ломоносова, 42-50 у Голосіївському районі м. Києва, площею 4,2792 га, кадастровий номер 8000000000:79:364:0006.

28 березня 2002 року рішенням Київради № 380/1814 Університету передано земельну ділянку площею 0,58 га у постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови.

30 серпня 2004 року Університету видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080570, згідно з яким Університет є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,5809 га, яка розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва. Цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування гуртожитку для студентів.

20 лютого 2007 року між Університетом (забудовник) і ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» (інвестор) було укладено договір № 18 на реалізацію проекту будівництва, предметом якого є реалізація інвестиційного проекту будівництва інвестиційного об`єкта: комплексу об`єктів соціальної інфраструктури, гуртожитку для студентів та житлових будинків, розташованих за адресою: вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, з орієнтовним обсягом інвестицій 60 млн грн. Згідно з пунктом 2.1 цього договору забудовник доручає інвестору функції замовника від початку реалізації інвестиційного проекту до прийняття гуртожитку для студентів в експлуатацію.

Характеристика інвестиційного об`єкта (згідно з пунктом 2.1 статті другої договору):

- земельна ділянка розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва площею 0,5809 га рішенням Київради № 380/1814 та згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 30 серпня 2004 року надана Університету для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів;

- характеристика містобудівної ситуації та земельної ділянки проектування наведена в Архітектурно-планувальному завданні № 06-1374 на проектування будівництва від 05 червня 2006 року.

Додатковою угодою до цього договору, яка буде додатком до характеристики інвестиційного об`єкта, будуть наведені показники цієї характеристики, у тому числі:

- обсяг інвестицій по частинах об`єкта з визначенням розміру інвестиційного внеску та частки в майні об`єкта кожного з учасників інвестиційного процесу (згідно з техніко-економічним розрахунком з урахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки станом на 01 січня 2007 року та її індексації, а також з урахуванням коштів орендної плати за 49 років, та з урахуванням умов, зазначених у пункті 3.1 статті третьої договору, які уточнюються (визначаються) предпроектними та проектними рішеннями);

- посадові особи інвестора та забудовника, відповідальні за здійснення інвестиційної діяльності;

- вказівка на те, що характеристики уточнюються після затвердження проектно-кошторисної документації.

За пунктом 2.2 статті другої договору у рамках реалізації інвестиційного проекту інвестор зобов`язується за рахунок власних і (або) залучених коштів та коштів, майна або майнових прав забудовника здійснити будівництво інвестиційного об`єкта згідно із вказаною у пункті 2.1 цього договору його характеристикою. Дату введення об`єкта в експлуатацію сторони визначають у графіку виконання будівельних робіт, який буде затверджений додатковою угодою до цього договору.

Відповідно до пункту 3.1 статті третьої договору після завершення будівництва загальна площа об`єкта розподіляється таким чином: забудовник отримує 2 500 кв. м загальної площі студентського гуртожитку; інвестор отримує у власність решту всіх площ, побудованих на вказаній у цьому договорі земельній ділянці будинків і споруд.

Конкретне майно, предмет передачі у власність інвесторові (та/або залученим ним співінвесторам) і забудовнику за підсумками завершення будівництва та прийняття об`єкта до експлуатації визначаються з урахуванням умов пункту 3.1 статті третьої цього договору, про що сторони складають та підписують акти про результати інвестиційної діяльності по об`єкту (пункт 3.2 статті третьої договору).

За умовами пункту 3.3 статті третьої договору протягом трьох робочих днів після підписання додаткової угоди, зазначеної у пункті 2.1 статті другої, забудовник згідно з вимогами чинного законодавства передає інвесторові за актом приймання-передачі будівельний майданчик на весь період будівництва.

Пунктом 3.4 статті третьої договору визначено, що оформлення майнових прав сторін за результатами завершення будівництва та прийняття об`єкта до експлуатації здійснюється кожною із сторін у встановленому порядку після виконання зобов`язань за договором відповідно до акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та умов цього договору.

Відповідно до пункту 3.5 статті третьої договору взаємовідносини між забудовником та інвестором щодо оформлення прав на земельну площу інвестиційного об`єкта та права користування земельною ділянкою (частиною земельної ділянки) оформляються відповідно до чинного законодавства України та положень і рішень Київради та її виконавчих органів (Київської міської державної адміністрації та інші) відповідними додатковими угодами до цього договору.

Підпунктом 5.1.1 пункту 5.1 статті п`ятої договору на забудовника покладено обов`язок надати інвестору земельну ділянку під будівництво. Факт передачі земельної ділянки в межах цього договору сторони розглядають як частину внеску забудовника у фінансування будівництва інвестиційного об`єкта, необхідного і достатнього для фінансування будівництва його частки у загальній площі, без якого інвестор не може здійснити інвестиційну діяльність за цим договором.

Крім того, забудовник зобов`язується після прийняття об`єкта в експлуатацію і виконання всіх зобов`язань сторін по здійсненню інвестиційного проекту забезпечити оформлення у встановленому порядку акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та здійснити оформлення прав на свою частку загальних площ інвестиційного об`єкта (підпункт 5.1.5 пункту 5.1 статті п`ятої договору).

Відповідно до підпункту 5.2.3 пункту 5.2 статті п`ятої договору після введення об`єкта в експлуатацію і виконання всіх зобов`язань сторін по здійсненню інвестиційного проекту інвестор зобов`язується забезпечити оформлення у встановленому порядку акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та здійснити оформлення прав на свою частину загальних площ інвестиційного об`єкта.

Університет вказував, що він фактично передав забудовнику земельну ділянку, оскільки будівництво на ній закінчене, забезпечив оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та направив його для підписання ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг». Проте ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» не підписало направлений йому акт та зі свого боку не забезпечило оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту.

Згідно із сертифікатом серії ІУ № 165150710091 від 12 березня 2015 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта «будівництво житлових будинків з підземними паркінгами та закладами по обслуговуванню населення за адресою: вул. Вільямса, 7 і вул. Ломоносова, 42-50 у Голосіївському районі м. Києва. Житловий будинок № 50/2 по вул. Ломоносова (секція № 4, № 5, № 6, № 7) (ІV черга будівництва, 2 пусковий комплекс)», місцезнаходження: вул. Ломоносова, 50/2 у Голосіївському районі м. Києва, площа житлового будинку - 36 409,79 кв. м: загальна площа квартир - 18 907,6 кв. м, житлова площа квартир - 9 374,3 кв. м, кількість квартир - 262 квартири, кількість поверхів - 16; 18 поверхів: площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 2 226,3 кв. м, у т. ч. офіс № 1 - 86,6 кв. м; офіс № 2 - 186,6 кв. м; офіс № 3 - 173,0 кв. м; офіс № 4 - 143,4 кв. м; офіс № 5 - 83,2 кв. м; офіс № 6 - 214, 2 кв. м; офіс № 7 - 240,1 кв. м; офіс № 8 - 123,8 кв. м; промисловий магазин № 1 - 78,5 кв. м; промисловий магазин № 2 - 108,2 кв. м; продуктовий магазин - 198,4 кв. м; салон краси - 59,6 кв. м; кафетерій № 1 - 298,6 кв. м; кафетерій № 2 - 232,1 кв. м; загальна площа гуртожитку - 2 651,4 кв. м, площа паркінгу - 3 145,0 кв. м, кількість машиномісць у паркінгу - 103 м/м, проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації. Замовником об`єкта є ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг».

05 грудня 2017 року Університет звернувся до ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» з листом № 1504/01, в якому містилася вимога направити підписаний з боку відповідача акт про результати інвестиційної діяльності по об`єкту будівництва, а також передати йому всю необхідну і достатню документацію для належного оформлення права власності на приміщення гуртожитку.

29 грудня 2017 року ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» звернулося до Університету з листом № 792, в якому вимагало погодити обсяг інвестицій з визначенням розміру інвестиційного внеску учасників та частки у майні відповідно до витрат, понесених сторонами при будівництві інвестиційного об`єкта, а саме 2 084 211,11 грн - обсяг інвестицій позивача та 19 116 361,00 грн - обсяг інвестицій ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» відповідно до опосередкованої вартості спорудження житла у м. Києві; надати підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки під будівельний майданчик на період будівництва (пункт 3.3 статті третьої договору); вирішити питання щодо відшкодування витрат ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», пов`язаних зі сплатою пайової участі при введенні в експлуатацію гуртожитку (підпункт 5.1.4 пункту 5.1 статті п`ятої, пункт 10.1 статті десятої договору); надати документи, передбачені підпунктами 6.1.1, 6.1.2, 6.1.3 пункту 6.1 статті шостої договору. ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» зазначило, що після врахування наведених обставин воно повернеться до обговорення положень акта про результати інвестиційної діяльності об`єкта.

14 березня 2018 року позивач направив ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» повторну вимогу підписати акт про результати інвестиційної діяльності по об`єкту (лист № 530/01).

На вказану вимогу 06 квітня 2018 року листом № 204 ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» повідомило позивача за первісним позовом, що за результатами розгляду листа Університету від 05 грудня 2017 року товариство вже направляло лист від 29 грудня 2017 року № 792, в якому просило надати документи на підтвердження виконання умов спірного договору, однак Університет ці умови за договором не виконав.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» зареєстровано право власності на такі об`єкти нерухомого майна:

- гуртожиток (секція 5, літ. «А»), загальна площа 1212,8 кв. м, житлова площа 481,3 кв. м, адреса: м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 50/2, секц. 5;

- гуртожиток (секція 4, літ. «А»), загальна площа 722,6 кв. м, адреса: м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 50/2, секц. 4;

- гуртожиток (секція 6, літ. «А»), загальна площа 716 кв. м, житлова площа 335,6 кв. м, адреса: м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 50/2, секц. 6.

Посилаючись на те, що ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» на порушення умов договору ухиляється від дій, спрямованих на оформлення за Університетом права власності на спірне майно, що виникло у нього з моменту введення будинку в експлуатацію, Університет звернувся до суду із вказаними позовом, в якому просив зобов`язати відповідача виконати підпункт 5.2.3 пункту 5.2 статті п`ятої договору та передати Університету 2 500 кв. м загальної площі студентського гуртожитку шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту в редакції, запропонованій позивачем, а також визнати за ним право власності на спірне майно.

Як установлено, укладаючи договір із ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», Університет зобов`язався надати інвестору земельну ділянку, яка, у свою чергу, надана Університету рішенням Київради № 380/1814 у постійне користування під будівництво.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, та громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (стаття 92 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Згідно із частиною першою статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема: а) самостійно господарювати на землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Університет як постійний користувач земельної ділянки, наданої рішенням Київради № 380/1814, наділений правомочностями володіння та користування такою земельною ділянкою, а також правом спорудження на ній будівель і споруд.

Відповідно до загальних положень про зобов`язання, визначених, зокрема, у статтях 509, 526 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості й виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 527, 530 - 532 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення Університету до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суди встановили, що за договором Університет має право вимагати від ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» передачі йому у власність об`єкта нерухомого майна - гуртожитку площею 2 500 кв. м, за який він зобов`язався передати інвестору - ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» земельну ділянку, надану Університету рішенням Київради № 380/1814 у постійне користування. При цьому товариство зобов`язалось після передачі земельної ділянки, здачі будинку в експлуатацію та проведення його технічної інвентаризації передати Університету за актом приймання-передачі всі необхідні документи з метою оформлення ним права власності на цей гуртожиток (пункти 3.1, 3.2, 3.3 статті третьої договору).

Тобто договір укладено сторонами з певною економічною метою, якої вони мали на меті досягти внаслідок його виконання, дотримуючись принципу добросовісності, розумності і справедливості, визначеного у статтях 3, 509 ЦК України. А саме ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» набувало у користування земельну ділянку під забудову, а Університет отримував 2 500 кв. м гуртожитку. Інших зобов`язань Університету договір не містить.

Застосувавши принцип добросовісності, розумності та справедливості, можна констатувати, що позивач за первісним позовом мав обґрунтовані та законні сподівання на реалізацію свого майнового права - отримання у власність новозбудованого гуртожитку для студентів, яке підлягає захисту.

Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства»).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Відповідно до частин другої та шостої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, при цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, суди повинні зважати і на його ефективність в контексті статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні

................

Перейти до повного тексту