ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 11-1219сап19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
представників:
скаржниці - адвокатів Кравця Р. Ю., Мартиненко А. Ю.,
Вищої ради правосуддя - Русакової І. Г.
розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_2, яка діє через адвоката Кравця Ростислава Юрійовича, на рішення Вищої ради правосуддя від 24 жовтня 2019 року № 2813/0/15-19, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 20 лютого 2019 року № 507/3дп/15-19, і
ВСТАНОВИЛА:
1. 19 листопада 2019 року ОСОБА_2 оскаржила до Великої Палати Верховного Суду рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 24 жовтня 2019 року № 2813/0/15-19 про залишення без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 20 лютого 2019 року № 507/3дп/15-19 "Про притягнення судді Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності" (далі - Спірне рішення).
Цим рішенням ВРП погодилася з висновками її Третьої Дисциплінарної палати (далі - Третя ДП ВРП) про те, що дії судді ОСОБА_2 щодо позбавлення осіб доступу до правосуддя з підстав, не передбачених законом, свідчать про допущення суддею грубої недбалості та наявність в її діях складу дисциплінарного проступку, наслідком якого є притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VІІІ) (внаслідок недбалості незаконна відмова в доступі до правосуддя, у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо).
2. Суддя ОСОБА_2 вважає рішення ВРП та її Третьої ДП ВРП необґрунтованими та безпідставними через те, що вони не містять необхідних та достатніх мотивів, якими відповідач обґрунтував викладені в оскаржуваному рішенні висновки.
Просить Спірне рішення скасувати.
Прохання мотивує доводами, аналогічними тим, що висловлені в скарзі до ВРП, за наслідками розгляду якої прийняте Спірне рішення.
Наголошує, що суперечливі положення Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) не дозволяли здійснити розгляд поставлених їй у провину справ у чіткій відповідності з вимогами процесуального закону, оскільки так чи інакше будуть порушені або строк їх розгляду, або вимоги щодо забезпечення права на участь особи на судовий розгляд справи та розгляд справ за участю останньої.
Виокремлює, що при застосуванні неузгоджених норм КУпАП суддя повинен визначатися і витримувати справедливий баланс між надмірним формалізмом ("сухе" дотримання обмежених вимог до протоколу, визначених статтею 256 КУпАП) та забезпеченням абсолютних основоположних прав людини - право на захист та право бути обізнаним і брати участь у справі, яка матиме наслідком притягнення особи до відповідальності.
Стверджує, що рішення судді про повернення протоколів про адміністративні правопорушення разом з матеріалами на дооформлення через те, що уповноважений орган (посадова особа), який розпочав провадження у справі про вчинення адміністративного правопорушення відносно конкретної особи, не виконав до кінця положення адміністративно-деліктного процесуального законодавства в частині явки, права та можливості особи стати перед судом, не було наслідком винних протиправних дій у формі грубої недбалості з боку судді, позаяк очевидні суперечливі положення закону насправді не дозволяли здійснити розгляд протоколів про адміністративні правопорушення у чіткій відповідності з вимогами КУпАП.
Суддя ОСОБА_2 доводить також, що при винесенні постанов вона керувалася положеннями статей 256, 268, 277, 2772 КУпАП, а також рекомендаціями, виробленими сталою судового практикою, виконання й використання яких у системному зв`язку вимагають забезпечити обов`язкову присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у судовому засіданні з дотриманням строку розгляду справи про адміністративне правопорушення протягом доби або трьох діб поряд з неврегульованістю на законодавчому рівні можливості винесення суддею стосовно особи, яка притягується до відповідальності, постанови про привід. Дотриматись перших вимог закону без порушення других неможливо.
Суддя не погоджується з висновком Спірного рішення про те, що результатом винесення нею постанов, якими адміністративні матеріали повернуті на дооформлення та для доставки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, стало закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення. На її переконання, між цими процесуальними діями та наслідками, які полягають у закінченні строку накладення адміністративного стягнення, відсутній причинний зв`язок, що підтверджується копіями справ про адміністративні правопорушення, наданими до матеріалів дисциплінарного провадження. ВРП не надала значення тому, що завдяки винесенню нею постанов про повернення адміністративних матеріалів на дооформлення для доставки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, працівники Національної поліції подавали до суду відомості щодо місцезнаходження цих осіб і таким чином суд забезпечив доступ цих осіб та потерпілих до правосуддя у справах, визначених статтею 1732 КУпАП.
Суддя ОСОБА_2 та її представник наголошують на системних проблемах з відправкою кореспонденції у суді, які не залежали від волі судді, але попри це остання вживала заходів для їх усунення.
Звертають увагу, що більшість справ про адміністративні правопорушення після належного оформлення були все-таки нею розглянуті за участю осіб, які притягалися до адміністративної відповідальності.
Скаржниця вважає також, що всі рішення судді про повернення протоколів про адміністративне правопорушення на доопрацювання не можна вважати відмовою в доступі до правосуддя, адже вони були мотивовані, основувались на законі, переслідували легітимну мету і не перешкоджали компетентним органам повторно звернутися до суду навіть в межах строку притягнення особи до відповідальності.
Узагальнюючи наведені та інші подібні за суттю доводи скарги, суддя ОСОБА_2 переконує, що винесення суддею у строки, визначені законом, постанов про повернення адміністративних протоколів для доопрацювання з метою забезпечення основоположних прав людини та виконання вимог щодо обов`язкової явки осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, з урахуванням того, що закон, який визначає строки розгляду та строки повідомлення, не узгоджується та покладає на суддю взаємовиключні обов`язки, беручи до уваги системні проблеми суду щодо відправки кореспонденції, на які суддя реагувала в межах своїх можливостей та повноважень, не може свідчити про вчинення суддею бездіяльності у формі невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, тому притягнення судді до відповідальності із цих підстав є протиправним.
3. У відзиві на скаргу ВРП повідомляє про відсутність підстав, передбачених статтею 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VІІІ), за яких рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути скасоване. Наголошує, що рішення Дисциплінарної палати вмотивоване тим, що дії судді ОСОБА_2 щодо позбавлення осіб доступу до правосуддя з підстав, не передбачених законом, свідчать про допущення суддею грубої недбалості та про наявність у її складі дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.
4. Факти та обставини, на підставі яких Третя ДП ВРП виснувала, що суддя ОСОБА_2 вчинила дисциплінарний проступок, з якими погодилася ВРП, можна викласти так.
ОСОБА_2 . Указом Президента України від 01 серпня 2016 року № 321/2016 призначена на посаду судді Апостолівського районного суду Дніпропетровської області строком на п`ять років.
02 жовтня 2017 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_3 від 25 вересня 2017 року (вх. № Д-6243/0/7-17) на дії судді Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 під час здійснення правосуддя у справах про адміністративні правопорушення.
У скарзі зазначалось, що суддя ОСОБА_2 у 2017 році за відсутності правових підстав прийняла значну кількість постанов, якими протоколи про адміністративне правопорушення повернула органам, які їх склали, для доопрацювання та належного оформлення. Причинами повернення, як вирішила суддя, були дії працівників поліції, які не доставляли правопорушника до суду, та необхідність виконання органами поліції обов`язків щодо забезпечення особам, які притягаються до адміністративної відповідальності, доступу до правосуддя шляхом доставлення до суду.
Повернення з не передбачених законом підстав протоколів про адміністративні правопорушення для належного оформлення та доопрацювання, на думку скаржника, свідчить про відмову судді ОСОБА_2 розглядати справи зазначеної категорії та відмову у доступі до правосуддя, порушення прав осіб, стосовно яких складено протоколи про адміністративні правопорушення, потерпілих та органів (посадових осіб), якими складено відповідні протоколи про адміністративні правопорушення. Внаслідок такої поведінки судді грубо порушуються строки розгляду справ про адміністративні правопорушення, а особи, стосовно яких складено протоколи про адміністративні правопорушення, уникають передбаченої законом відповідальності.
Скаржник вважав, що ОСОБА_2 безпідставно не вживала заходів щодо виклику в судові засідання осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності; у разі їхньої неявки в судове засідання без поважних причин не застосовувала приводу; ігнорувала положення Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію", які не передбачають прав та обов`язків працівників поліції здійснювати доставлення до суду осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, без законних на те підстав.
З погляду скаржника, дії судді ОСОБА_2 свідчать про порушення нею присяги судді та вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
5. 22 лютого 2018 року (вх. № Д-1456/3/7-18) до ВРП надійшла ще одна скарга ОСОБА_3 від 16 лютого 2018 року на дії судді Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 під час здійснення правосуддя у справах про адміністративні правопорушення, зміст якої аналогічний змісту скарги ОСОБА_3 від 25 вересня 2017 року. Відмінність скарги від 16 лютого 2018 року полягає лише в тому, що у ній зазначені інші справи та прийняті вказаною суддею постанови (у період з липня 2017 року по лютий 2018 року).
ВРП ухвалою від 25 жовтня 2018 року № 3277/0/15-18 об`єднала в одну дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною скаргою ОСОБА_3 стосовно судді ОСОБА_2 (№ Д-6243/0/7-17 від 02 жовтня 2017 року), з дисциплінарною справою, відкритою за дисциплінарною скаргою ОСОБА_3 (№ Д-1456/3/7-18 від 22 лютого 2018 року) стосовно цієї судді.
6. Було встановлено також, що суддя ОСОБА_2 у період з травня 2017 року по січень 2018 року прийняла 28 постанов, якими повернула для доопрацювання та належного оформлення протоколи про адміністративні правопорушення з різних підстав. Зі змісту постанов, долучених до дисциплінарних скарг, убачається, що в більшості випадків підставою для повернення протоколів про адміністративне правопорушення стала неявка до суду осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, та необхідність забезпечення органом, який склав протокол про адміністративне правопорушення, організації доставлення таких осіб до суду.
7. Зокрема, суддя ОСОБА_2 повернула до Апостолівського відділу поліції Нікопольського відділу поліції Головного управління Національної поліції (далі - ВП ГУ НП) в Дніпропетровській області сім протоколів про адміністративні правопорушення для доопрацювання, належного оформлення та доставлення до суду особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у день і час розгляду справи, з яких:
три - за частиною першою статті 1732 КУпАП (вчинення насильства в сім`ї) - постанова від 3 квітня 2017 року у справі № 171/583/17; постанова від 7 червня 2017 року у справі № 171/1009/17; постанова від 22 червня 2017 року у справі № 171/1125/17;
один - за частиною другою статті 1732 КУпАП (вчинення "повторно" насильства в сім`ї) - постанова від 22 червня 2017 року у справі № 171/1126/17;
один - за статтею 173 КУпАП (дрібне хуліганство) - постанова від 14 червня 2017 року у справі № 171/1055/17;
один - за частиною другою статті 187 КУпАП (порушення правил адміністративного нагляду) - постанова від 22 червня 2017 року у справі № 171/713/17;
один - за частиною першою статті 160 КУпАП (торгівля з рук у невстановлених місцях) - постанова від 23 червня 2017 року у справі № 171/947/17.
Третя ДП ВРП зазначила, що перелічені постанови мотивовані тим, що суд зобов`язаний розглянути справу про адміністративне правопорушення протягом доби з дня її надходження, а справу про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 160 КУпАП, - у триденний строк. Цей особливий порядок розгляду справ, за твердженням судді, покладає на відповідні органи, які складають протокол про адміністративне правопорушення, обов`язок забезпечити особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, доступ до правосуддя та можливість реалізувати право на захист, оскільки особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має бути не тільки доставлена до суду, а й повинна бути присутньою під час розгляду справи.
Дисциплінарний орган визнав, що названі постанови не містять жодних посилань на правові норми, що дають право суду повернути протокол про адміністративне правопорушення для доопрацювання та належного оформлення, а також для доставлення до суду в день і час розгляду справи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, окрім посилань на статті 268, 277 КУпАП (права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; строки розгляду справ про адміністративні правопорушення), із зазначенням, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, до суду не доставлена.
8. Третя ДП ВРП встановила також, що суддя ОСОБА_2 постановами повернула до того самого органу поліції сім протоколів про адміністративні правопорушення, з яких:
три - за частиною першою статті 1732 КУпАП (вчинення насильства в сім`ї) - постанова від 17 травня 2017 року у справі № 171/858/17; постанова від 30 травня 2017 року у справі № 171/949/17; постанова від 5 вересня 2017 року у справі № 171/1577/17;
один - за частиною третьою статті 178 КУпАП (розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях або поява у громадських місцях у п`яному вигляді) - постанова від 30 травня 2017 року у справі № 171/948/17;
три - за частиною другою статті 1732 КУпАП (вчинення "повторно" насильства в сім`ї) - постанови від 21 липня та 6 вересня 2017 року у справі № 171/1316/17, провадження № 3/171/342/17, 3/171/445/17 (двічі повертався для опрацювання та належного оформлення протокол про адміністративне правопорушення серії ГП № 666590); постанови від 4 жовтня та 14 листопада 2017 року у справах № 171/1782/17, 171/2020/17 (двічі повертався для опрацювання та належного оформлення протокол про адміністративне правопорушення серії ГП № 667885); постанова від 17 жовтня 2017 року у справі № 171/1822/17.
Стосовно цих постанов Дисциплінарна палата відзначила, що їхні резолютивні частини містять подібні висновки та вказівки, що й постанови, про які мовлено вище. У цих постановах суддя послалася лише на приписи статей 245 та 280 КУпАП (завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення; обставини, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення) із зазначенням, що особи, які притягаються до адміністративної відповідальності, до суду не з`явились.
9. Палата виокремила й описала, що суддя ОСОБА_2 подібним чином діяла відносно одинадцяти протоколів про адміністративні правопорушення того самого органу поліції, коли своїми постановами повернула їх, з яких:
п`ять - за частиною першою статті 1732 КУпАП (вчинення насильства в сім`ї) - постанова від 21 липня 2017 року у справі № 171/1311/17; постанови від 21 липня та 5 вересня 2017 року у справі № 171/1312/17 (двічі повертався протокол про адміністративне правопорушення серії АА № 960146 від 19 липня 2017 року (провадження № 3/171/338/17, 3/171/444/17)); постанова від 16 листопада 2017 року у справі № 171/2026/17; постанова від 28 жовтня 2017 року у справі № 171/1928/17; постанова від 16 листопада 2017 року у справі № 171/2023/17;
два - за частиною першою статті 173 КУпАП (дрібне хуліганство) - постанова від 23 листопада 2017 року у справі № 353/973/17; постанова від 4 жовтня 2017 року у справі № 171/1780/17;
один - за частиною першою статті 187 КУпАП (порушення правил адміністративного нагляду) - постанова від 6 вересня 2017 року у справі № 171/1337/17;
два - за частиною другою статті 187 КУпАП (вчинення "повторно" порушення правил адміністративного нагляду) - постанова від 24 листопада 2017 року у справі № 171/2019/17; постанова від 12 січня 2018 року у справі № 171/2066/17;
один - за частиною першою статті 44 КУпАП (незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах) - постанова від 26 січня 2018 року у справі № 171/128/18.
Резолютивні частини цих постанов, як зазначив дисциплінарний орган, містять подібні висновки та вказівки, що й названі вище постанови, хоча у деяких з них прописано, що особу необхідно доставити до суду саме в день і час розгляду справи.
Ці судові документи не мають посилань на правові норми, якими обґрунтовується право суду повернути для доопрацювання та належного оформлення протокол про адміністративне правопорушення, за винятком покликань на статті 245, 251, 256, 268, 280 КУпАП (завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення; докази; зміст протоколу про адміністративне правопорушення; права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; обставини, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення), а також бракує посилань на будь-які недоліки, допущені при складанні протоколу відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, які б вказували на необхідність його доопрацювання, попри зазначення, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, до суду не з`явилася, тоді як її присутність є обов`язковою.
10. Порушення Рада побачила в тому, що у постанові від 16 листопада 2017 року у справі № 171/2026/1 суддя ОСОБА_2, коли мотивувала своє рішення, дійшла висновку про те, що згідно зі статтями 260, 262 КУпАП працівникам Національної поліції з метою забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ надано право здійснювати адміністративне затримання особи. З урахуванням цього при направленні до суду адміністративних справ даної категорії працівникам Національної поліції необхідно також забезпечити явку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Про надання такого права працівникам Національної поліції зазначено і в постановах судді від 14, 23 та 24 листопада 2017 року, 12 та 26 січня 2018 року (справи № 171/2020/17, 353/973/17, 171/2019/17, 171/2066/17, 171/128/18).
На переконання Дисциплінарної палати, зазначені вище постанови судді ОСОБА_2 хоча й мотивовані по різному в частині їхнього прийняття, проте не обґрунтовують висновків, зроблених суддею, зокрема, щодо необхідності доопрацювання протоколів про адміністративні правопорушення та обов`язку органу, що склав відповідний протокол, доставити до суду особу, яка притягається до адміністративної відповідальності.
11. Окремого значення Дисциплінарна палата надала іншій підставі повернення суддею ОСОБА_2 трьох справ про адміністративні правопорушення через неналежне оформлення:
1 - за частиною четвертою статті 85 КУпАП (грубе порушення правил рибальства) - постанова від 4 жовтня 2017 року у справі № 171/1774/17;
2 - за частинами першою, другою статті 130 КУпАП (керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, та повторне вчинення вказаного адміністративного правопорушення) - постанови від 20 червня 2017 року у справі № 171/1103/17, від 5 вересня 2017 року у справі № 171/1574/17.
Суддя ОСОБА_2, коли повертала матеріали цих справ для доопрацювання та належного оформлення до органів, які їх склали, зазначила, що матеріали не були пронумеровані, описані та прошиті, два з них скріплені степлером, що є порушенням вимог Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 листопада 2015 року № 1376, пунктів 1.2, 1.3 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003) Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, затвердженої наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року № 55, якими встановлено такі стандарти: склад реквізитів документів, вимоги до змісту і розташовування реквізитів документів; вимоги до бланків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів. Вимоги цього Стандарту щодо оформлювання реквізитів можна поширювати на всі класи уніфікованих систем документації.
Згадані постанови мотивовані приписами статей 245 та 280 КУпАП (завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення; обставини, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення) та не містять посилань на будь-які недоліки, допущені при складанні протоколів відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, які б указували на необхідність їх доопрацювання.
Із цього приводу Дисциплінарна палата наголосила, що вказані Інструкція та Стандарт, посилання на які використані у двох постановах, не вимагають оформлення матеріалів, які разом з протоколами про адміністративні правопорушення передаються до суду. Натомість Інструкція стосується порядку оформлення справ про адміністративні правопорушення, які підлягають зберіганню у сховищах органів поліції (пункт 7 розділу VI "Діловодство у справах про адміністративні правопорушення").
12. Суддя ОСОБА_2 надала Дисциплінарній палаті письмові пояснення, аналогічні тим, які висловлені в скарзі до Великої Палати Верховного Суду.
13. Третя ДП ВРП оцінила встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини й виснувала, що суддя ОСОБА_2 допустила грубу недбалість, у її діях наявний склад дисциплінарного проступку, наслідком вчинення якого є притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.
14. Виходила з того, що за змістом пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є адміністративними правопорушеннями. Порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом ІV КУпАП.
За статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їхньої компетенції та у точній відповідності із законом.
Керуючись принципом законності, законодавець визначив одним із завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення вирішення її у точній відповідності із законом (стаття 245 КУпАП).
Статтею 254 КУпАП встановлено, що основним документом, який фіксує юридичний факт адміністративного правопорушення, є протокол, вимоги до змісту якого встановлені статтею 256 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу другого пункту 12 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративне правопорушення" норми КУпАП не забороняють вмотивованою постановою суду повернення протоколу про адміністративне правопорушення, складеного не уповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог статті 256 цього Кодексу, для належного оформлення. Але чинне законодавство не передбачає обов`язку органу, що склав протокол, забезпечувати явку в судове засідання осіб, стосовно яких складені протоколи про адміністративні правопорушення, оскільки повноваження щодо приводу осіб покладені на органи Національної поліції лише у разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді.
15. З погляду дисциплінарного органу, суддя ОСОБА_2 під час розгляду справ постанови про привід осіб не приймала, а зазначені у винесених постановах про повернення протоколів формулювання, як-от "особа, яка притягається до адміністративної відповідальності до суду не з`явилася", "особа, яка притягається до адміністративної відповідальності до суду не доставлена", не ґрунтуються на вимогах закону та не свідчать про неналежне оформлення протоколу, а отже, про недодержання органом, що його склав, вимог статті 256 КУпАП.
Неможливість розгляду протоколів про адміністративні правопорушення у встановлений законом строк не надавала судді ОСОБА_2 права повертати їх як неналежно оформлені та покладати на органи, які їх склали, обов`язок щодо забезпечення прав, у тому числі на доступ до правосуддя, осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності шляхом доставлення їх до суду.
16.Більшість протоколів про адміністративні правопорушення, про які йдеться у скаргах ОСОБА_3, справді мали бути розглянуті судом у стислі строки, проте вказана обставина жодним чином не покладає на орган, що склав протокол про адміністративне правопорушення, обов`язок забезпечити явку до суду особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Ухилення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від явки до суду на виклик судді, може бути піддана приводу органом внутрішніх справ (Національною поліцією) (стаття 268 КУпАП), але не через застосування адміністративного затримання, як зазначає суддя в поясненнях з посиланням на повноваження посадових осіб поліції, оскільки передбачених законами України підстав для вжиття таких заходів суддею не наведено ні в постановах, ні в поясненнях.
17. ВРП погодилась у цілому з рішенням Третьої ДП ВРП та, зокрема, з її висновками, що зазначені у постановах судді ОСОБА_2 підстави повернення протоколів про адміністративні правопорушення для належного оформлення не були законними в розумінні статті 256 КУпАП.
На підставі аналізу матеріалів дисциплінарної справи, прийнятих суддею ОСОБА_2 постанов, пояснень останньої ВРП вирішила, що скаржниця не зазначила у постановах про наявність у протоколах про адміністративні правопорушення суттєвих недоліків, які б унеможливлювали їх розгляд. Не мотивувала, чому вони підлягали поверненню на дооформлення (доопрацювання), зокрема й ті, які б свідчили про необхідність надання будь-яких інших даних чи неможливість на підставі наданих даних встановити наявність чи відсутність у діях осіб адміністративного правопорушення. Не зазначила також і про складання протоколів про адміністративне правопорушення не уповноваженими на те особами.
18. Водночас ВРП визнала неспроможними доводи судді ОСОБА_2 та її представника стосовно того, що Третя ДП ВРП проігнорувала доводи скаржниці про те, що після отримання матеріалів справи про адміністративні правопорушення і ознайомлення з ними вона здійснила тлумачення (з`ясування "для себе") норм КУпАП, а коли ухвалювала рішення про повернення адміністративних матеріалів для дооформлення та доставлення до суду особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, керувалася положеннями статей 7, 256, 262, 268, 277, 2772, 278 цього Кодексу відповідно до власного розуміння норм права стосовно повноважень судді та органів Національної поліції.
ВРП відхилила твердження судді про неможливість повідомлення про розгляд справ осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, у зв`язку з неналежним організаційно-матеріальним забезпеченням суду, оскільки такі твердження не спростовують наведеного вище висновку про відсутність у неї правових підстав для повернення протоколів на дооформлення ("доопрацювання", як зазначено в постановах судді).
19. ВРП погодилася з рішенням Третьої ДП ВРП, що суддя ОСОБА_2, коли повертала для доопрацювання та належного оформлення протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, другою статті 1732 КУпАП (вчинення насильства в сім`ї, вчинення "повторно" насильства в сім`ї), допустила відмову потерпілим у доступі до правосуддя (не оцінюючи дій осіб щодо вчинення адміністративних правопорушень), оскільки в цьому випадку потерпілі зазнавали певних страждань (як зазначено у поясненнях вказаних осіб), що змушувало їх звертатися до органів правопорядку задля відновлення порушених прав.
20. Невиконання суддею ОСОБА_2 під час розгляду справ про адміністративні правопорушення завдань, покладених на неї КУпАП, та неодноразове повернення протоколів про адміністративні правопорушення для доопрацювання та належного оформлення з не передбачених законом підстав ВРП розцінила як незаконну відмову в доступі до правосуддя.
Очевидно необґрунтоване повернення на дооформлення протоколів про адміністративні правопорушення та неповідомлення суддею осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, про розгляд справ указують на невжиття нею заходів щодо розгляду значної кількості справ протягом строку, встановленого законом, а отже, свідчать про наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, - невжиття суддею заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом.
21. Підсумовуючи, ВРП вирішила, що дії судді ОСОБА_2 не мають характеру суддівської помилки, а свідчать про допущення суддею явної, грубої недбалості під час виконання службових обов`язків. Відтак виснувала, що дії судді ОСОБА_2 щодо позбавлення осіб доступу до правосуддя з підстав, не передбачених законом, свідчать про допущення суддею грубої недбалості та про наявність в її діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.
Вид стягнення їй обраний з урахуванням позитивної характеристики судді, допущення проступків внаслідок недбалості, що на час вчинення дисциплінарних проступків вона мала незначний досвід роботи на посаді судді, раніше не притягувалася до дисциплінарної відповідальності.
На підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону № 1798-VІІІ ВРП відмовила в задоволенні скарги судді ОСОБА_2 та залишила без змін рішення Третьої ДП ВРП від
20 лютого 2019 року № 507/3дп/15-19 про притягнення судді Апостолівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.
22. У судовому засіданні представники скаржниці - адвокати Кравець Р. Ю. і Мартиненко А. Ю. підтримали доводи скарги й навели аргументи, зазначені в ній.
Представник відповідача просила відмовити в задоволенні скарги, своє прохання мотивувала міркуваннями, наведеними у відзиві.
23. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) заслухала пояснення сторін, ознайомилася з матеріалами дисциплінарного провадження та скарги, обговорила доводи скарги та заперечення відповідача й дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги судді ОСОБА_2 на Спірне рішення та щодо його скасування.
24. Насамперед Велика Палата повинна зазначити про існування передумов та законних підстав, за яких рішення ВРП у питаннях дисциплінарної відповідальності суддів може бути піддане повному судовому контролю в розумінні статті 52 Закону № 1798-VІІІ.
Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 цього Закону, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), "дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду" (пункт 77 (v) Висновку № 3 (2002) КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ "навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов`язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції". У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", пункт 123).
Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому.
25. У світлі наведеного Велика Палата є тим визначеним статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.