Постанова
Іменем України
11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 286/3312/19
провадження № 61-15533св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальне підприємство "Водоканал" Овруцької міської ради Житомирської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Водоканал" Овруцької міської ради Житомирської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 26 березня 2020 року у складі судді Вачко В. І.та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив поновити його на посаді оператора очисних споруд ІІ розряду Комунального підприємства "Водоканал" Овруцької міської ради Житомирської області (далі - КП "Водоканал", підприємство) з 27 серпня 2019 року, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що з 10 січня 1992 року працював в Овруцькому багатогалузевому виробничому орендному управлінні житлово-комунального господарства на посаді оператора відстійників II розряду, правонаступником якого було Комунальне підприємство "Комунальник" Овруцької міської ради, а в подальшому - КП "Водоканал".
27 серпня 2019 року його було звільнено з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України - за прогул без поважних причин. Своє звільнення вважає незаконним і таким, що суперечить вимогам законодавства про працю. Зокрема, зазначає, що в наказі про звільнення не вказана дата, не зазначені обставини звільнення та час відсутності на роботі. Перед звільненням у нього не відібрали письмові пояснення та не ознайомили зі змістом доповідної записки майстра, актами про відсутність на роботі, пояснювальною запискою працівника ОСОБА_2 та протоколом засідання комісії по трудових спорах, які стали підставою для його звільнення. Окрім того, директор підприємства не був присутній під час засідання комісії по трудових спорах, яка розглядала питання щодо звільнення його з роботи. Водночас директор підписав наказ про розірвання трудового договору на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Ця обставина, на думку позивача, свідчить про недотримання вимог статті 147-1 КЗпП України.
Посилався на те, що він тривалий час працював на підприємстві та сумлінно виконував покладені на нього трудові обов`язки, мав численні заохочення, жодного разу не притягувався до дисциплінарної відповідальності. Ці обставини відповідно до статті 149 КЗпП України повинні були бути враховані адміністрацією відповідача при вирішенні питання щодо покладення на нього відповідальності. Окрім того, він є особою з інвалідністю ІІІ групи та потребує санаторно-курортного лікування, проте адміністрація КП "Водоканал" з 2017 року відмовляла йому в наданні відпусток.
Також зазначив, що на підприємстві за усною домовленістю між начальником очисних споруд та працівниками, а також за погодженням із майстром ОСОБА_3, який планував зміни та вів облік робочого часу, працівники домовлялися між собою про відгули, які потім відпрацьовували. Отже, за два тижні до 18 серпня 2019 року він повідомив про свою відсутність на трьох змінах та домовився з працівником ОСОБА_2 про заміну. Тому 18, 21 та 23 серпня 2019 року за нього працював ОСОБА_2 , про що завчасно повідомлено майстра ОСОБА_3 .
Зазначені обставини свідчать про те, що він не вчиняв прогул, а його відсутність на роботі була погоджена з безпосереднім керівником і була зумовлена поважними причинами. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Овруцький районний суд Житомирської області рішенням від 26 березня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що звільнення позивача відповідач провів з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому немає підстав для задоволення вимоги про поновлення позивача на роботі, а отже, і стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Житомирський апеляційний суд постановою від 15 вересня 2020 року рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 26 березня 2020 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому виходив з того, що посилання позивача на поважність причин відсутності його на роботі у зв`язку з домовленістю з ОСОБА_2 про обмін робочими змінами не свідчить про наявність підстав для задоволення позову, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що така зміна чергувань була погоджена з майстром ОСОБА_3 та адміністрацією підприємства. Таким чином, позивач без поважних причин був відсутній на робочому місці протягом трьох робочих змін, а тому правомірно звільнений на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 26 березня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що законодавчо не врегульована можливість чи заборона мінятися змінами за домовленістю працівників. Водночас на підприємстві склалася традиція, коли за усною домовленістю начальника очисних споруд та працівників, за погодженням майстра, який планував зміни і вів облік робочого часу, працівників по черзі відпускали у відгули за умови, що за домовленістю з іншими працівниками вони відпрацюють зміни. За два тижні до 18 серпня 2019 року ОСОБА_1 повідомив майстра про свою відсутність на трьох змінах та домовився з ОСОБА_2 про його заміну у визначені графіком дати. Тобто у період відсутності позивача на роботі його робочі зміни фактично відпрацював ОСОБА_2, що вказує на незаконність його звільнення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
23 грудня 2020 року справа № 286/3312/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що з 01 січня 2017 року до 27 серпня 2019 року ОСОБА_1 обіймав посаду оператора очисних споруд II розряду в КП "Водоканал" та був звільнений за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України з виплатою компенсації за 44 календарних днів основної щорічної відпустки та 19 календарних днів відпустки по ЧАЕС за період з 01 січня 2017 року до дня звільнення.
Підставою для звільнення стали доповідна записка майстра, акти про відсутність працівника на роботі, пояснювальна записка працівника, копія журналу та протокол.
Так, доповідні записки майстра ОСОБА_3 від 19 серпня 2019 року, від 21 серпня 2019 року, від 23 серпня 2019 року та від 25 серпня 2019 року містять інформацію про те, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 20.00 год 18 серпня до 08.00 год 19 серпня; з 08.00 год до 20.00 год 21 серпня; з 20.00 год 22 серпня до 08.00 год 23 серпня; з 08.00 год до 20.00 год 25 серпня 2019 року.
На підставі цих доповідних записок комісія КП "Водоканал" склала акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі протягом зазначених періодів.
З доповідних записок оператора очисних споруд II розряду ОСОБА_2 від 19 серпня 2019 року та від 23 серпня 2019 року встановлено, що він за вказівкою майстра та у зв`язку з відсутністю на роботі оператора очисних споруд II розряду ОСОБА_1 працював за нього з 20.00 год 18 серпня до 08.00 год 19 серпня та з 20.00 год 22 серпня до 08.00 год 23 серпня 2019 року.
Долучений до матеріалів справи протокол засідання комісії по трудових спорах від 27 серпня 2019 року містить інформацію про те, що позивачеві запропоновано надати письмові пояснення щодо його відсутності на роботі, однак він відмовився, хоча в усній формі підтвердив, що відпочивав на морі протягом вказаного періоду.
Факт відмови ОСОБА_4 надати письмові пояснення щодо його невиходу на роботу підтверджується також актом від 27 серпня 2019 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.