Постанова
Іменем України
03 березня 2021 року
м. Київ
справа № 464/3135/19
провадження № 61-14409св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Міністерство оборони України,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: Приватне підприємство "Компанія "Динамік", Концерн "Військторгсервіс", Фонд державного майна України, управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Сихівського районного суду
м. Львова від 05 листопада 2019 року у складі судді Теслюка Д. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року Міністерство оборони України звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що у державній власності у сфері управління Міністерства оборони України перебуває приміщення торгово-побутового комплексу № 2 на АДРЕСА_1 загальною площею
331,2 кв. м. 05 грудня 2011 року, за результатами публічних торгів, Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс" та приватним підприємством "Рекунс" (далі - ПП "Рекурс"), правонаступником якого є
ПП "Компанія "Динамік", укладено договір купівлі-продажу зазначеногоприміщення торгово -побутового комплексу. Постановою Вищого господарського суду України від 24 грудня 2014 року зазначений договір купівлі-продажу від 05 грудня 2011 року визнано недійсним. На виконання постанови суду касаційної інстанції від 24 грудня 2014 року господарський суд Львівської області видав наказ від 26 січня 2015 року, яким зобов`язав
ПП "Компанія "Динамік" повернути приміщення торгово - промислового комплексу до державної власності в особі Міністерства оборони Україниу повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс", однак 04 травня 2015 року виконавча служба повернула виконавчий документ у зв`язкуз тим, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень спірне майно належить ОСОБА_1 . Спірне майно перейшло у власність
ОСОБА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя за договором іпотеки, укладеним 03 лютого 2015 року між останнім та ПП "Компанія "Динамік". Пізніше майно було поділено на два об`єкти нерухомого майна площами 166 кв. м, 165,2 кв. м.
Позивач вважав відповідача недобросовісним набувачем спірного майна, оскільки укладаючи 03 лютого 2015 року договір іпотеки ОСОБА_1 мав виявити розумну обачність та міг бути обізнаний про права Міністерства оборони України як титульного володільця на вказане нерухоме майно і факт його вибуття з володіння держави поза її волею, а також про незаконність володіння цим майном ПП "Компанія "Динамік" у зв`язку з визнанням Вищим господарським судом України недійсним договору купівлі-продажу спірного майна.
З урахуванням зазначених обставин, Міністерство оборони України на підставі статей 387, 388, 390 ЦК України просило витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Міністерства оборони України об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення торгово-промислового комплексу № 2 на АДРЕСА_1, площами
166 кв. м, 165,2 кв. м., з реєстраційним номерами № № 582442646101, 582558946101 відповідно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 05 листопада 2019 року у задоволенні позову Міністерства оборони України відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги Міністерства оборони України є обґрунтованими, однак не підлягають задоволенню, оскільки позивач пропустив позовну давність, про застосування якої заяви відповідач. Так, про поділ спірного майна на два окремих об`єкта та належність їх ОСОБА_1 позивач дізнався ще
30 жовтня 2015 року, під час розгляду справи № 464/5069/15-ц за позовом першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс" до ОСОБА_1 про витребування майна та зобов`язання вчинити дії, а тому саме з цього часу почався перебіг позовної давності, однак із цим позовом позивач звернувся лише 07 червня 2019 року.
При цьому суд вважав, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки не знав та не міг знати про те, що ПП "Компанія "Динамік" не має права відчужувати спірне майно. Зокрема у Державному реєстрі обтяжень щодо заборони відчуження була відсутня відповідна інформація,
а також він не був стороною у справі № 914/2691/13 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 листопада
2019 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Вважав, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі Міністерство оборони України просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки наявні у матеріалах справи докази свідчать про узгодженість дій ПП "Компанія "Динамік" та ОСОБА_1 щодо відчуження майна. Відповідач, вживши всіх розумних заходів, проявивши обережність та обачність, повинен був засумніватися у добросовісності дій ПП "Компанія "Динамік" та міг дізнатися про відсутність в останнього правомочностей на відчуження майна. Суди помилково застосували позовну давність до недобросовісного набувача, оскільки віндикаційний позов до такого суб`єкта завжди підлягає задоволенню, а тому вважав за необхідне відступити
від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові
від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17. Крім того, 31 серпня 2016 року ПП "Компанія "Динамік" та ОСОБА_1 спільно звернулись до Міністерства оборони України про врегулювання спору, зокрема укладення мирової угоди про повернення позивачу майна та сплату Концерном на користь
ПП Компанія "Динамік" коштів за це майно, що свідчить про переривання позовної давності.
Відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Вважає доводи касаційної скарги про його недобросовісність помилковими, оскільки він не міг здогадуватися про наявність постанови Вищого господарського суду України від 24 грудня 2014 року у справі № 914/2691/13, якою зобов`язано ПП "Компанія "Динамік" повернути спірне майно до державної власності.
Будь-яких заборон щодо відчуження цього майна у Державному реєстрі обтяжень немає. Стороною зазначеної справи він не був. Добросовісність чи недобросовісність набувача майна не має значення для вирішення заяви про застосування позовної давності. Вважає посилання Міноборони на переривання позовної давності помилковими, оскільки у мировій угоді немає жодного речення, в якому було хоча б якесь визнання ним будь-якого обов`язку перед позивачем. Він мав намір укласти мирову угоду виключно на умовах залишення майна у своїй власності. Зазначає, що позивач не спростував висновки судів про пропуск ним позовної давності.
У листопаді 2020 року від Концерну "Військторгсервіс" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній погоджується із доводами скарги та просить її задовольнити.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 12 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про право власності від 11 грудня 2000 року, виданого Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради, державне підприємство Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" є власником приміщення торгово-побутового комплексу № 2 загальною площею 331,2 м?, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
05 грудня 2011 року, за результами публічних торгів, Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_4, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 08 жовтня
2010 року, та ПП "Рекунс", правонаступником якого є ПП "Компанія "Динамік", укладено договір купівлі-продажу зазначеного приміщення.
Постановою Вищого господарського суду України від 24 грудня 2014 року договір купівлі-продажу від 05 грудня 2011 року, укладений між Концерном "Військторгсервіс" та ПП "Рекунс", визнано недійсним та зобов`язано
ПП "Компанія "Динамік" повернути це майно до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс". Вказаною постановою встановлено, що спірне майно перебуває у власності держави в особі Міністерства оборони України,
а відчуження відбулося з порушенням статті 216 ЦК України при вчиненні правочину.
Відповідно до постанови державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції
від 14 травня 2015 року виконавчий документ Господарського суду Львівської області, а саме наказ № 914/2691/13, виданий 26 січня 2015 року на виконання вищезазначеної постанови Вищого господарського суду України, повернуто стягувачу у зв`язку з тим, що приміщення торгово-промислового комплексу належать ОСОБА_1 .
Згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівської міського нотаріального округу Петелькою І. В., ОСОБА_1 (іпотекодержатель) прийняв у власність, а ПП "Компанія "Динамік" (іпотекодавець) передало у власність нерухоме майно: приміщення торгово-побутового комплексу № 2 загальною площею 331,2 м?, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки від 03 лютого 2015 року, укладеного між вказаними сторонами за реєстровим номером.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 червня 2019 року № 169580190, а також реєстраційних справ по вказаному об`єкту нерухомості, 11 лютого 2015 року право власності на зазначене приміщення торгово-побутового комплексу зареєстровано за ОСОБА_1 .
Відповідно до розпорядження Сихівської районної адміністрації
від 17 лютого 2015 № 57 про перепланування та розподіл нежитлових приміщень у будівлі на АДРЕСА_1, розглянуто заяву ОСОБА_1 та затверджено висновок міжвідомчої комісії про можливість перепланування та розподіл нежитлових приміщень у будівлі на
АДРЕСА_1 згідно з поданими проектними пропозиціями.
Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 24 лютого 2015 року видано ОСОБА_1 свідоцтва про право власності за індексними номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_1, відповідно до яких відповідач є власником двох об`єктів нерухомого майна: нежитлових приміщень торгово-промислового комплексу № 2 площею 166 кв. м за адресою:
АДРЕСА_1 , та нежитлових приміщень торгово-промислового комплексу № 2 площею 165,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Щодо обґрунтованості позовних вимог
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.
Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388