ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 520/12809/19
адміністративне провадження № К/9901/23392/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Єресько Л.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року (головуючий суддя - Полях Н.А.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року (головуючий суддя - Бершов Г.Є., судді: Катунов В.В., Ральченко І.М.)
у справі №520/12809/19
за позовом ОСОБА_1
до Харківського обласного військового комісаріату
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 13 жовтня 2014 року по 12 вересня 2018 року;
- зобов`язати здійснити нарахування та виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з 13 жовтня 2014 року по 12 вересня 2018 року;
- зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію, передбачену Законом України "Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" з 13 вересня 2018 року по дату фактичної виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що на виконання судового рішення відповідач здійснив перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, проте відмовився виплатити середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року, позов задоволено частково.
4. Зобов`язано Харківський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію, передбачену Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" з 13 вересня 2018 року по дату фактичної виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
5. У іншій частині позовних вимог відмовлено.
6. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив їх скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом тво військового комісара Харківського обласного військового комісаріату від 13 жовтня 2014 року № 246 позивача виключено із списків особового складу Харківського обласного військового комісаріату 13 жовтня 2014 року.
8. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року у справі № 820/3372/18 визнано протиправними дії Харківського обласного військового комісаріату, які полягають у нездійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, та відмову виплатити своєчасно невиплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації.
9. Зобов`язано здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби, а також здійснити виплату суми перерахунку.
10. 12 вересня 2018 року на картковий рахунок позивача було перераховано 32 237,40 грн на виконання судового рішення у справі № 820/3372/18.
11. 23 вересня 2019 року позивач звернувся з заявою про здійснення виплати середнього розміру грошового забезпечення за період з дати виключення зі списків особового складу військової частини по дату виплати перерахованої одноразової грошової допомоги при звільненні, на що листом від 25 вересня 2019 року отримав відмову у зв`язку з відсутністю підстав для такої виплати.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні правовідносини за своєю суттю є спором, що виник внаслідок присудження судом позивачеві спірних сум індексації та подальшого виконання судового рішення, що виключає можливість застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України.
13. На час звільнення позивача зі служби спору про розміри належних йому (нарахованих) сум грошового забезпечення не існувало, право на нарахування та виплату індексації було встановлено судовим рішенням, тому несвоєчасної виплати саме нарахованих при звільненні сум не відбулося.
14. Суди виходили з того, що положення статті 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на правовідносини що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати і така позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини ("Меньшакова проти України").
15. У той же час суди прийшли до висновку про наявність підстав для зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", оскільки існувала обов`язкова складова обчислення такої компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема і на підставі судового рішення.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
16. Позивач у касаційній скарзі зазначає що суд першої інстанції, задовольнивши позовну вимогу про нарахування та виплату компенсації, передбаченої Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", тим самим унеможливив фактичне виконання судового рішення, оскільки вимога про нарахування середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні не була задоволена.
17. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на доводи апеляційної скарги в цій частині та прийшов до висновку що виключення позивача з усіх видів забезпечення відбулося без будь-яких зауважень та спорів щодо нарахованих сум грошового забезпечення, тому несвоєчасної виплати таких сум не відбулося, у зв`язку з чим у відповідача не виникло обов`язку щодо нарахування середнього заробітку. Проте такий висновок суперечить правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, відповідно до якого ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця на відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
18. Також зазначає що судами не було враховано висновки Верховного Суду викладені у постанові від 6 березня 2020 року у справі № 1240/2162/18 та не повністю враховані висновки Великої Палати Верховного Суду, зазначені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15.
19. Відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
21. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
22. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
23. Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
24. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
25. При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
26. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
27. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
28. Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.