ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2021 року
м. Київ
справа №560/3338/19
адміністративне провадження №К/9901/10333/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року (головуючий суддя - Кузьменко Л.В., судді: Совгира Д.І., Франовська К.С.)
у справі №560/3338/19
за позовом ОСОБА_1
до Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області
визнання протиправною бездіяльність та проведення розрахунку при звільненні.
I. ПРОЦЕДУРА
1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області (далі - Управління СБУ у Хмельницькій області) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплати в день виключення зі списків Управління СБУ у Хмельницькій області - 7 грудня 2018 року грошового забезпечення за грудень 2018 року, допомоги для оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані 50 днів додаткової соціальної відпустки як одинокій матері;
- стягнути з Управління СБУ у Хмельницькій області середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 8 грудня 2018 року по день фактичного розрахунку - 23 липня 2019 року в розмірі 98 564,40 коп.
2. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління СБУ у Хмельницькій області щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні. Стягнуто з Управління СБУ у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 98 564 (дев`яносто вісім тисяч п`ятсот шістдесят чотири) грн 40 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 8 грудня 2018 року по 23 липня 2019 року без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
3. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року скасовано, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
4. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
5. Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
6. Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачкою пропущено місячний строк звернення до суду з позовом і підстави для його поновлення відсутні.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
7. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції.
8. Зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята за результатами розгляду апеляційної скарги Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, що подана особою яка не має права її підписувати. Так, апеляційна скарга підписана представником Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області Сорокою В.П., який діє на підставі довіреності від 21 січня 2020 року №72/16/202/513. Однак, з 1 січня 2020 року представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах здійснюється виключно прокурорами або адвокатами. У Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що Сорока В.П., є особою, яка діє відповідно до статуту, положення чи іншого акта, на підставі якого здійснює представництво юридичної особи у порядку її самопредставництва. Відтак, на думку скаржника, за наведених обставин апеляційну скаргу необхідно було повернути скаржнику, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Однак, вказані обставини не були виявлені апеляційним судом і після відкриття апеляційного провадження, у зв`язку з чим апеляційний суд всупереч пункту 2 частини першої статті 305 КАС України не закрив провадження, а розглянув апеляційну скаргу, що не відповідала вимогам закону, прийняв рішення в інтересах суб`єкта владних повноважень, порушивши норми матеріального та процесуального права. .
9. Крім того вважає, що у випадку звернення працівника до суду з вимогою про відшкодування середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, повинен застосовуватись тримісячний строк звернення до суду з моменту, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
10. При цьому стверджує, що строк звернення до суду нею було дотримано та обраховує початок його перебігу з часу отримання відмови відповідача виконати обов`язок щодо відшкодування середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а саме 8 жовтня 2019 року на її звернення від 19 серпня 2019 року, з яким вона зверталась до відповідача з метою досудового врегулювання спору, оскільки частина друга статті 17 КАС України зобов`язує осіб, які порушили права і законні інтереси інших осіб, поновити їх, не чекаючи пред`явлення позову.
11. Отже, лише 8 жовтня 2019 року вона дізналася про порушення трудового права і вже 22 жовтня 2019 року (через 14 днів) звернулася до суду з позовом, тобто жодні процесуальні строки нею не пропущені.
12. Відповідач не погоджується з касаційною скаргою позивачки, вважає її необґрунтованою, тому просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.
13. Наголошує на правильності висновку суду апеляційної інстанції, при цьому все ж зазначає, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому при обчисленні строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
14. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.
15. Спірні правовідносини у справі склались з приводу стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України, у зв?язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з позовом.
16. Таким чином, цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
17. Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
18. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
19. Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
20. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
21. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
22. Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
23. Включення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно до складу належних звільненому військовослужбовцю сум у розумінні приписів статті 116 КЗпП України та необхідність застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності в разі невиплати такої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини підтверджено сталою судовою практикою розгляду цієї категорії адміністративних справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року (справа №821/1083/17), постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року (справа №480/3105/19).
24. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
25. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
26. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
27. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
28. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.
29. Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
30. Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу.
31. Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.