Постанова
Іменем України
12 березня 2021 року
м. Київ
справа № 295/17488/15-ц
провадження № 61-9960св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Житомирської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 лютого 2019 року у складі судді Лєдньова Д. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Житомирської міської ради, про визнання договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі ордера на обмін житла від 11 грудня 1991 року вона разом зі своєю дочкою ОСОБА_2 вселились у квартиру АДРЕСА_1 .
У порядку приватизації державного житлового фонду вони з дочкою набули право власності на вказану квартиру в рівних частках.
Указана квартира складається з двох ізольованих кімнат, користування якими за взаємною згодою з відповідачем встановлено у січні 2006 року.
02 вересня 2006 року вона подарувала ОСОБА_2 належну їй 1/2 частини вказаної квартири.
Зазначає, що договір дарування укладений нею під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах, оскільки вона мала незначну заробітну плату та з 2003 року була змушена витрачати кошти, необхідні для здобуття дочкою освіти. Крім того, навесні 2006 року у неї різко погіршився стан здоров`я. Унаслідок скрутного матеріального стану вона не мала можливості сплачувати вартість комунальних послуг. З 1996 року, щомісячно, нараховувалась заборгованість, яка у вересні 2006 року становила:
1 245 грн - за послуги з водопостачання та водовідведення, понад
2 000 грн - за послуги з теплопостачання. Вказані кошти в подальшому були стягнути з неї на підставі судових рішень.
Перераховані обставини, а також загроза втратити єдине житло за борги змусили її укласти договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на користь дочки, яка пообіцяла погасити заборгованість та надати їй можливість довічно проживати за вказаною адресою за умови набуття нею права власності на все житлове приміщення.
Зазначає, що зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1, продовжує сплачувати комунальні послуги. Протягом тривалого часу між нею та дочкою виникають конфліктні ситуації щодо користування цим житловим приміщенням, вирішення яких відбувається в судовому порядку.
Оскільки зміст укладеного договору дарування не відповідав її внутрішній волі, ОСОБА_1 просила суд визнати договір дарування, укладений 02 вересня 2006 року між нею та ОСОБА_2, недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 08 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладення оспорюваного договору дарування відбулося всупереч її внутрішній волі, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання такого договору недійсним на підставі статті 233 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 лютого 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог зроблені без урахування того, що з метою укладення оспорюваного договору дарування відповідач пообіцяла позивачу сплатити заборгованість за комунальними платежами, тобто скористалась незадовільним матеріальним та психологічним станом позивача.
Безоплатна передача 1/2 частини квартири ОСОБА_2 не відповідала внутрішній волі ОСОБА_1 і була вчинена під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних умовах. Зазначене, на переконання заявника, вказує на можливість визнання оспорюваного договору недійсним на підставі положень статті 233 ЦК України.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у серпні 2019 року, ОСОБА_2 зазначила, що оспорюваний договір дарування нерухомого майна укладено відповідно до законодавства України, підстави для визнання його недійсним відсутні.
У відповіді на відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила про незаконність та необґрунтованість рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 лютого 2019 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року і підтримала доводи своєї касаційної скарги.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 295/17488/15-ц із суду першої інстанції, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення дії рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 лютого 2019 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року.
Фактичні обставини, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 28 грудня 1993 відділом приватизації державного житлового фонду Виконавчого комітету Житомирської міської ради, квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності.
02 вересня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, за умовами якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 1/2 частини вказаної квартири. Договір дарування посвідчений 02 вересня 2006 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Прімою Н. В. та зареєстрований в реєстрі за №3070.
ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 20 грудня 1991 року.
Відповідно до довідки МСЕК чоловік ОСОБА_1 ОСОБА_3 станом на 02 вересня 2006 року був інвалідом другої групи.
Із довідки про доходи ОСОБА_1 відомо, що її заробітна плата у серпні 2006 року становила 338,87 грн, а у вересні 2006 року - 404,86 грн.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 квітня 2009 року стягнуто зі ОСОБА_1 на користь КП "Житомирське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 970,11 грн.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 03 липня 2009 року стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОПТМ "Житомиртеплокомуненерго" заборгованість з оплати комунальних послуг в сумі 2 404,34 грн.
У судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_1 пояснила, що зазначена заборгованість була сплачена нею особисто.
Суди також встановили, що 23 червня 2006 року на підставі договору дарування ОСОБА_1 набула у власність житловий будинок на АДРЕСА_2 .
Згідно з повідомленням Кашперівської сільської ради Тетіївського району Київської області Скибан Н. А. надано у користування земельні ділянки, орієнтовною площею 0,27 га, з яких 0,17 га на АДРЕСА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та 0,1 га на АДРЕСА_2 .
Згідно з договором дарування від 14 червня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набули у власність в рівних частинах квартиру АДРЕСА_4 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 лютого 2019 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.