Постанова
Іменем України
12 березня 2021 року
м. Київ
справа № 753/169/20-ц
провадження № 61-18022св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргупредставника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, на постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Стрижеуса А. М.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 , про визначення Ѕ частки у праві власності.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 05 жовтня 1985 року по 05 липня 2001 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 . За час шлюбу з ОСОБА_6 ними було придбано майно: квартира АДРЕСА_1 та житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2, і господарські будівлі та споруди: літня кухня, сарай, баня, погріб, вбиральня, криниця, паркан; земельна ділянка в с. Осички Радомишльського району Житомирської області, розміром 0,2500 га за кадастровим номером 1825087400:06:002:0030 (для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. На запит приватного нотаріуса Кобалії І. В. з Осичківської сільської ради було отримано копію заповіту ОСОБА_6, згідно якого останній заповів усе належне йому майно ОСОБА_4 дочці ОСОБА_6 від шлюбу, зареєстрованого 23 березня 2002 року.
Позивач звернулася до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя.
Постановою від 17 грудня 2019 року приватний нотаріус Кобалія І. В. відмовила ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальних дій.
Зазначала, що квартира АДРЕСА_1 придбана шляхом інвестування у житлове будівництво на підставі інвестиційного договору від 19 березня 2001 року, та належить позивачу на праві спільної сумісної власності.
Житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, був відбудований на земельній ділянці, права на яку було отримано разом з придбаною у 1994 році хатою. У березні 1999 року у будинку сталася пожежа. Відновлення пошкодженого будинку було розпочато в травні 1999 року, та повністю відновлено у 2000 році. Вважала, що видача виконавчим комітетом Осичківської сільської ради 04 вересня 2001 року свідоцтва про право власності на житловий будинок не припиняє права спільної сумісної власності на будинок.
Крім того вона зазначала, що при визнанні за особою права власності на будинок за нею також визнається право власності на земельну ділянку у розмірі її частки в праві власності на будинок.
Враховуючи вищевикладене, позивач просила визначити частку ОСОБА_1 в розмірі Ѕ в праві власності на квартиру АДРЕСА_1, на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2, і господарські будівлі та споруди: літня кухня, сарай, баня, погріб, вбиральня, криниця, паркан, - та земельну ділянку в с. Осички Радомишльського району Житомирської області розміром 0,2500 га за кадастровим номером 1825087400:06:002:0030 (для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира та житловий будинок на момент смерті належали ОСОБА_6 . Документи, що підтверджують набуття права на майно одержані ОСОБА_6 після розірвання шлюбу з позивачем. Поділ спільного сумісного майна за життя ОСОБА_6 не відбувався, а тому майно не може бути виділено на користь позивача після смерті спадкодавця, оскільки доказів участі позивача у придбанні майна під час шлюбу та після його розірвання не надано.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
Визначено частку ОСОБА_1 в розмірі Ѕ в праві власності на квартиру АДРЕСА_1, на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2, і господарські будівлі та споруди: літня кухня, сарай, баня, погріб, вбиральня, криниця, паркан, - та земельну ділянку в с. Осички Радомишльського району Житомирської області розміром 0,2500 га за кадастровим номером 1825087400:06:002:0030 (для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд).
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що спірне майно було придбано подружжям під час шлюбу, тому в силу положень статті 22 КпШС України є об`єктами спільної сумісної власності. Також апеляційний суд виходив із того, що розірвання шлюбу не свідчить про порушення права власності, а після розлучення майно продовжує залишатися спільним з відповідним правовим режимом, оскільки воно було набуто за час шлюбу. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відмова державного нотаріуса від 17 грудня 2019 року у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на частку у спільному майні є моментом порушення її права власності та саме з цього моменту починається трирічний перебіг позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 рокупредставник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при розгляді справи не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 163/754/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 756/8303/18, від 18 квітня 2018 року у справі № 755/10283/16, при цьому, неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, не враховано фактичні обставини справи та неповно їх досліджено.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 жовтня 1985 року по 05 липня 2001 року. Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_6 мають двоє дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
19 березня 2001 року між АТ Холдингова компанія "Київміськбуд" та ОСОБА_6 укладено інвестиційний контракт № 24037 про інвестування у житлове будівництво.
Відповідно до положень пункту 1.3 контракту, довіритель може отримати відповідну квартиру лише за умови інвестування 100 відсотків загальної площі цієї квартири на умовах цього контракту.
19 березня 2001 року між АТ Холдингова компанія "Київміськбуд" та ОСОБА_6 укладено додаткову угоду № 2 до інвестиційного контракту № 24037.
Згідно пунктом 1.1. додаткової угоди, інвестування 100 відсотків загальної площі є підставою для закріплення за довірителем конкретної квартири шляхом укладення цієї угоди.
Відповідно до пункту 1.2. за цією додатковою угодою компанія зобов`язується своїми силами і засобами, за рахунок залучених від довірителів коштів, збудувати і передати довірителю конкретне житло (об`єкт інвестування), вказане у п. 2.1. цієї угоди, будівництво якого довіритель повністю профінансував та готовий прийняти у свою власність.
27 липня 2001 року між АТ Холдингова компанія "Київміськбуд" та ОСОБА_6 підписано акт приймання-передачі квартири інвестору. 09 жовтня 2001 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на квартиру.