Постанова
Іменем України
09 березня 2021 року
м. Київ
справа № 523/8402/17
провадження № 61-8718св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 травня 2019 року під головуванням судді Середи І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3 , про встановлення порядку користування квартирою та вселення,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та просив вселити його та встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: житлову кімнату, площею 14,5 кв. м виділити ОСОБА_1 , житлову кімнату, площею 12,5 кв. м виділити ОСОБА_2, допоміжні приміщення, а саме: кухню, площею 7,1 кв. м, ванну кімнату, площею 2,5 кв. м, вбиральню, площею 1,2 кв. м, балкон (терасу), площею 1,8 кв. м, коридор, площею 10,1 кв. м - залишити в спільному користуванні співвласників.
У листопаді 2017 р. позивач звернувся з заявою про зменшення позовних вимог в частині встановлення порядку користування квартирою, та просив виділити йому житлову кімнату меншою площею - 12,5 кв. м.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував на те, що він є власником 1/2 частини квартири та бажає встановити порядок користування нею і вселитися, тоді як відповідач на його звернення не реагує, укласти договір з нею не вдалося.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 травня 2019 року позов задоволено частково. Вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .
Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:
житлову кімнату, площею 14,5 кв. м та балкон (терасу), площею 1,8 кв. м. виділено ОСОБА_2,
житлову кімнату, площею 12,5 кв. м виділено ОСОБА_1,
допоміжні приміщення, а саме: кухню, площею 7,1 кв. м, ванну кімнату, площею 2,5 кв. м, вбиральню, площею 1,2 кв. м, коридор, площею 10,1 кв. м - залишено в спільному користуванні співвласників.
Постановою Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 травня 2019 року без змін.
Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що в судовому засіданні було встановлено про відсутність згоди відповідача на спільне користування з позивачем спірною квартирою.
Про свій намір користуватися квартирою позивач намагався повідомити відповідача, однак направлені на її адресу листи не були отримані. Оцінивши надані докази в сукупності, суди дійшли висновку, що вимоги позивача як власника 1/2 частини квартири є обґрунтованими, оскільки він має право на користування своїм майном, тому має право і на вселення в квартиру.
Враховуючи наявне право спільної часткової власності та технічну характеристику приміщень квартири, суди вважали, що вимоги щодо встановлення порядку користування квартирою підлягають частковому задоволенню, виходячи в тому числі із меж заявлених вимог. Оскільки позивач просив залишити в користуванні відповідача житлову кімнату, площею 14,5 кв. м, тому балкон (терасу), площею 1,8 кв. м також має бути залишеним в її користуванні, так як доступ до нього можливий лише через вказану кімнату, а житлову кімнату, площею 12,5 кв. м виділити позивачу, допоміжні приміщення, а саме: кухню, площею 7,1 кв. м, ванну кімнату, площею 2,5 кв. м, вбиральню, площею 1,2 кв. м, коридор, площею 10,1 кв. м - залишити в спільному користуванні співвласників.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а провадження у справі закрити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами було застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), постановах Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 712/1936/16-ц (провадження № 61-2984св18), від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).
Заявник вказує на ту обставину, що судами взагалі не було з`ясовано чим саме були порушені права позивача. Жодних пропозицій щодо врегулювання порядку користування квартирою від позивача не надходило, реального порушення прав позивача не було, а було лише його бажання отримати від відповідача компенсацію вартості належної йому частки.
Доводом касаційної скарги є також те, що неможливість вселення позивача до спірного приміщення жодним чином не порушить його інтереси, адже він має для мешкання інше житло, а вселення особи навіть до належної їй квартири можливе лише за умови, якщо вона не має іншого житла і таким чином завдається значна шкода її правам та інтересам. Зазначає, що викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 лютого 2019 року у справі № 712/1936/16-ц.
Позиція інших учасників справи
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву в якій повідомив про відсутність спору щодо встановлення порядку користування квартирою та вселення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Суворовського районного суду м. Одеси.
27 серпня 2020 року цивільна справа № 523/8402/17 надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 серпня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Кузнєцов В. О. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Жданової В. С.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 січня 2021 року справу призначено колегії суддів у складі: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що згідно свідоцтва про право власності від 13 червня 2006 року № 12-30847 квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
З технічного паспорту від 30 травня 2006 року встановлено, що вказана квартира має загальну площу 49,7 кв. м і складається з двох житлових кімнат, площею 14,5 кв. м, та 12,5 кв. м, кухні, площею 7,1 кв. м, ванної кімнати, площею 2,5 кв. м, вбиральні, площею 1,2 кв. м, коридору, площею 10,1 кв. м та балкон (тераси), площею 1,8 кв. м.
03 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір оренди спірної квартири, відповідно до додаткової угоди до договору оренди від 03 жовтня 2015 року - строк дії договору встановлено з 03 вересня 2015 року до 03 вересня 2020 року.
19 серпня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна від 19 серпня 2016 року, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за результатами електронних торгів з реалізації майна боржника ОСОБА_5, які відбулися 10 серпня 2016 року.
В судовому засіданні судом першої інстанції було встановлено відсутність згоди відповідача на спільне користування разом із позивачем спірною квартирою.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.