П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/120/20
Провадження № 11-432заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю секретаря судового засідання Сороки Л. П.,
учасники справи:
представник позивача - Пелюк С. С.,
представник відповідача - Лаптієв А. М.,
представник третьої особи - Гудков Д. В.,
розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року (судді Бучик А. Ю., Берназюк Я. О., Желєзний І. В., Рибачук А. І., Стеценко С. Г.) у справі № 9901/120/20 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України (далі - ВРУ), третя особа - Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправними і скасування постанов ВРУ про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_1 та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог
1. У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРУ, у якому просив визнати протиправними та скасувати постанови ВРУ від 31 жовтня 2019 року:
- № 256-IX "Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_1 ";
- № 257-IX "Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_1 ";
- № 258-IX "Про надання згоди на обрання стосовно народного депутата України ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (арешту)".
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що подання Генерального прокурора про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт позивача не відповідають вимогам частини третьої статті 218 Регламенту Верховної Ради України, затвердженому Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (у редакції, чинній на час вирішення спірних правовідносин;далі - Регламент), щодо достатності та обґрунтованості подання, законності одержання доказів факту вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння. Комітет Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (далі - Комітет) не вжив усіх передбачених Регламентом необхідних та достатніх заходів для визначення достатності, законності й обґрунтованості подань, законності одержання доказів, зазначених у цих поданнях, що, на переконання позивача, є порушенням законодавчо встановленої процедури їх розгляду та призвело до незаконного прийняття оскаржуваних рішень.
3. Позивач указав, що з огляду на невідповідність подань вимогам Регламенту Голова ВРУ на порушення частини четвертої статті 218 та частини четвертої статті 220 Регламенту не повернув Генеральному прокурору подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт ОСОБА_1 .
4. Крім цього, на думку позивача, розгляд ВРУ питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт здійснено з порушенням вимог статті 221 Регламенту, що призвело до обмеженої обізнаності народних депутатів з інформацією щодо розглядуваного питання та вплинуло на їхнє рішення при голосуванні за надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
5. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 16 листопада 2020 року відмовив у задоволенні позову.
6. Судове рішення мотивовано тим, що:
- чітких ознак таких критеріїв, як "достатність", "законність", "обґрунтованість", "законність одержання доказів" немає та й, очевидно, не може бути, оскільки Комітет та ВРУ не є органами досудового розслідування чи судом, а тому вимогу частини першої статті 220 Регламенту не можна тлумачити як таку, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, хоча й не звільняє від обов`язку обґрунтовувати рішення. За своєю суттю подання не є повідомленням про підозру, обвинувальним актом чи вироком суду, а тому воно не повинно містити доведених фактів та доказів про те, наскільки законними та обґрунтованими є викладені в поданні Генерального прокурора доводи про обвинувачення ОСОБА_1 ;
- Комітет за наслідками засідання ухвалив рішення з розглядуваних питань, що свідчить про достатність підстав для винесення відповідних подань. Обґрунтованість рішень у цьому разі виявляється у всебічному розгляді питання за участю всіх зацікавлених сторін, тобто в заслуховуванні та обговоренні цих подань, можливості заперечувати, ставити запитання як з боку органу, уповноваженого прийняти певне рішення, так і з боку сторони, щодо якої проводився розгляд;
- рішення та висновки Комітету не мають самостійного й остаточного правового значення у питанні надання згоди на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, надання згоди на його затримання, обрання запобіжного заходу, оскільки вони є лише рекомендацією ВРУ визначитися щодо цих питань шляхом голосування й прийняти певне рішення;
- неоголошення текстів подань та висновків не вплинуло на встановлену процедуру розгляду питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт, не призвело до порушення прав чи інтересів ОСОБА_1, оскільки зазначені тексти було надано всім народним депутатам для ознайомлення.
7. За висновком суду першої інстанції, оскаржувані постанови ВРУ відповідають вимогам, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зокрема, вони прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, пропорційно та з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
8. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не надав оцінку всім доводам та аргументам позивача та прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
9. Позивач указав на те, що питання притягнення до кримінальної відповідальності публічного діяча - народного депутата України, затримання та взяття його під варту визнано в суспільстві як найсерйозніше, розгляд його відбувається вищим законодавчим органом держави, а судове оскарження рішення здійснюється у найвищому органі судової влади України, тому судовий розгляд та повнота судового рішення повинні відповідати найвищим стандартам обґрунтованості та вмотивованості, безсумнівної необхідності відповідати на кожен аргумент позивача, демонстрації взаємозв`язку між правовою оцінкою та фактичними обставинами справи, які підтверджені відповідними доказами. Натомість оскаржуване рішення суду першої інстанції не є в повній мірі мотивованим та обґрунтованим, правова позиція суду логічно не структурована та не переконлива, суд не здійснив юридичної оцінки всіх фактичних обставин справи та доводів позивача, обмежився лише формальними висновками про них, вдався до узагальнення (у частині оцінки порушення норм Регламенту у зв`язку з відсутністю обговорення кожного із трьох подань, а також в частині тверджень, що допущені порушення Регламенту в цілому не свідчать про порушення порядку розгляду питань, не призвели до прийняття незаконного рішення), чим фактично стверджує про те, що порушення норм закону щодо порядку прийняття рішень суб`єктом владних повноважень не обов`язково призводить до незаконності його рішень, що суперечить положенням статті 19 Конституції України.
10. На думку скаржника, суд не з`ясував такі обставини, що мають значення для справи, та не надав оцінку доводам позивача про те, що на порушення вимог:
- частин першої - третьої статті 220 Регламенту Комітет: не забезпечив витребування матеріалів кримінального провадження та доказів обґрунтованості подань, чим не забезпечив повне та всебічне вивчення питання; не розглянув подану народним депутатом України ОСОБА_1 скаргу щодо невідповідності подань вимогам статті 218 Регламенту; встановивши відсутність доказів вчинення ОСОБА_1 суспільно-небезпечного діяння, наявність сумнівів у законності одержання доказів, недостатню обґрунтованість подань, не врахував цих обставин та необґрунтовано прийняв рішення щодо спрямування подань для прийняття рішення на пленарному засіданні ВРУ замість ініціювання повернення подань Генеральному прокурору;
- частини четвертої статті 218 Регламенту Голова ВРУ не врахував висновки Комітету щодо відсутності доказів вчинення ОСОБА_1 суспільно-небезпечного діяння, наявності сумнівів у законності одержання доказів, недостатньої обґрунтованості подань та не повернув усі подання Генеральному прокурору як такі, що не відповідають вимогам статті 218 Регламенту;
- статті 221 Регламенту на пленарному засіданні 31 жовтня 2019 року ВРУ не розглянула та не забезпечила обговорення за встановленою Регламентом процедурою окремо кожного подання: 1) про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності; 2) про надання згоди на затримання; 3) про надання згоди на обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою (арешту).
11. Скаржник також зазначив, що ВРУ під час засідання було розглянуто (з порушеннями норм Регламенту) лише подання про надання згоди на притягнення позивача до кримінальної відповідальності, хоча підстави для обґрунтованості, достатності та законності щодо кожного з них є різними та підлягали самостійному, відокремленому розгляду і надання оцінки, тоді як лише голосування відбулося окремо за кожне із цих подань. Спрямовані на розгляд ВРУ подання є трьома окремими питаннями порядку денного, кожне з яких мало бути розглянуте з дотриманням встановленої статтями 218-221 Регламенту процедури. Однак на пленарному засіданні 31жовтня 2019 року головуючий безпідставно об`єднав в одне питання порядку денного всі три подання, що мало своїм наслідком обговорення за встановленою Регламентом процедурою лише подання про надання згоди на притягнення позивача до кримінальної відповідальності, тоді як питання подань про надання згоди на затримання та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (арешту) було розглянуто без обговорення. Сам факт об`єднання розгляду трьох подань в одне питання порядку денного, підстави для такого об`єднання не були оголошені головуючим під час пленарного засідання, тому народні депутати України були позбавлені можливості висловити свої заперечення в порядку, передбаченому статтею 28 Регламенту. Обґрунтованість затримання та арешту, зокрема і наявності ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), не обговорювались під час розгляду ВРУ подань про надання згоди на затримання та тримання під вартою (арешт), що підтверджується стенограмою пленарного засідання від 31 жовтня 2019 року.
12. На переконання скаржника, суд першої інстанції неправильно застосував статті 30, 52, 218, 220, 221 Регламенту та не мотивував своє рішення в частині доводів позивача щодо: відсутності доказів, якими підтверджуються факти, вказані в поданнях, та незадоволення клопотання ОСОБА_1 про їх витребування; неоголошення головуючим усього змісту подань; дій Генерального прокурора, який замість відповідей на запитання представників депутатських фракцій (груп), народних депутатів представляв свою суб`єктивну позицію щодо змісту подань, яка, зокрема, таким поданням не відповідала; дій голови Комітету ОСОБА_3, який не оголосив висновків Комітету, а саме не вказав на встановлену Комітетом невідповідність подань критеріям достатності, законності й обґрунтованості, законності одержання доказів, зазначених у поданнях, тобто не оголосив найістотнішу частину змісту висновків Комітету; надання головуючим повторного часу для оголошення висновку Комітету, проте голова Комітету вдруге не оголосив фактичного змісту висновку Комітету; висновків Комітету в частині можливості розгляду подань на пленарному засіданні ВРУ, незважаючи на те, що висновки Комітету свідчили про наявність підстав для повернення подань; дій Голови ВРУ, який не повернув подання Генеральному прокурору.
13. ОСОБА_1 указує на те, що суд порушив норми процесуального права в частині дослідження доказів, оскільки фактично не дослідив наявні у справі докази, а обмежився лише оголошенням назв відповідних документів, що підтверджується записом технічного фіксування судового засідання. При цьому позивач був позбавлений можливості надати колегії суддів пояснення щодо конкретних доказів, наявних у матеріалах справи, під час дослідження доказів.
14. Крім цього, скаржник посилається на помилковість твердження суду першої інстанції в судовому рішенні про те, що в судовому засіданні 26 жовтня 2020 року судом протокольно ухвалено залучити до участі у справі Офіс Генерального прокурора як третю особу, оскільки зі змісту протоколів судового засідання вбачається, що це питання було вирішено судом у судовому засідання 20 липня 2020 року, а не 26 жовтня 2020 року. До того ж суд не вказав як яку саме третю особу залучено Офіс Генерального прокурора до участі у справі, зокрема на стороні позивача чи на стороні відповідача (частина друга статті 49 КАС України), а отже, справу фактично розглянуто за участі учасника справи, процесуальний статус якого не визначений. Згідно із частиною сьомою статі 243 КАС України ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, однак "протокольних ухвал" КАС України не передбачає, а тому, на переконання позивача, використовувати не передбачені процесуальним законом мовні звороти в судовому рішенні неприпустимо. Також "протокольна" ухвала не відповідає вимогам, установленим частиною п`ятою статті 49 КАС України, оскільки в ній не зазначено, на які саме права чи обов`язки Офісу Генерального прокурора таяким чином може вплинути рішення суду в цій справі.Твердження суду про те, що в судовому засіданні 16 листопада 2020 року позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили їх задовольнити, спростовується протоколом судового засідання від 16 листопада 2020 року, відповідно до якого у судовому засіданні в цей день позивач участі не брав, а реалізував своє право на участь у судовому засіданні через свого представника.
15. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Рух апеляційної скарги
16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 грудня 2020 року відкрила провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року та призначила справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги
17. У відзиві на апеляційну скаргу представник ВРУ вказав, що ухвалене Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішення є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
18. Представник Офісу Генерального прокурора у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти вимог позивача й зазначив, що його твердження про те, що подання не містять посилання на факти і докази, які можуть свідчити про вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечних діянь, передбачених Кримінальним кодексом України (далі - КК України), є безпідставними. Скаржник помилково посилається на положення частини четвертої статті 220 Регламенту, якими встановлено обов`язок Голови ВРУ повернути подання, оскільки подання Генерального прокурора містять посилання на факти і докази, які можуть свідчити про вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечних діянь, передбачених КК України, та відповідають вимогам Регламенту, оскільки за своїм змістом подання не є вироком суду і не можуть містити доведених судом фактів. Крім цього, відповідні відомості у поданнях наведено. Ці факти є конкретними, наведена хронологія подій охоплюється інкримінованими органом досудового розслідування кримінальними правопорушеннями.
19. У зв`язку з викладеним представники ВРУ та Офісу Генерального прокурорапросять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
20. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з викладених у ній підстав. Представники відповідача та третьої особи просили оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції
21. ОСОБА_1 з 29 серпня 2019 року є народним депутатом ВРУ IX скликання.
22. 17 жовтня 2019 року Генеральний прокурор ОСОБА_2 вніс до ВРУ подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_1, про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_1 та про надання згоди на обрання стосовно народного депутата України ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою (арешту).
23. Указані подання були передані Головою ВРУ до Комітету.
24. Комітет 30 жовтня 2019 року розглянув указані подання та ухвалив висновки за вихідними № 04-28/7-216 (201555), 04-28/7-217 (201556), 04-28/7-218 (201557) щодо подань Генерального прокурора про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_1, про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_1 та про надання згоди на обрання стосовно народного депутата України ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою (арешту) відповідно.
25. На черговому пленарному засіданні ВРУ IX скликання 31 жовтня 2019 року було розглянуто питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та обрання стосовно народного депутата України ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою (арешту), за наслідками чого ВРУ прийняла постанови від 31 жовтня 2019 року:
- № 256-IX "Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_1 ";
- № 257-IX "Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_1 ";
- № 258-IX "Про надання згоди на обрання стосовно народного депутата України ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (арешту)".
26. Вважаючи вказані постанови політично мотивованими та такими, що прийняті з порушенням статей 218-221 Регламенту, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновку суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
27. Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є ВРУ.
28. У своїй діяльності ВРУ як орган державної влади відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України зобов`язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
29. Порядок роботи ВРУ, її органів та посадових осіб, засади формування, організація діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у ВРУ встановлюються Конституцією України, Регламентом та законами України від 04 квітня 1995 року № 116/95-ВР "Про комітети Верховної Ради України", а також від 17 листопада 1992 року № 2790-XII "Про статус народного депутата України" (далі - Закон № 2790-XII).
30. Як убачається з матеріалів справи, спір виник щодо дотримання Комітетом та ВРУ порядку та умов надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_1, затримання його та обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (арешту).
31. Положення частин першої, третьої статті 80 Конституції України та частини першої статті 27 Закону № 2790-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) гарантують народним депутатам України депутатську недоторканність. Так, народні депутати України без згоди ВРУ не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.
32. Частиною третьою статті 27 Закону № 2790-XII установлено, що особливості порядку притягнення народного депутата до відповідальності визначаються Конституцією України, цим Законом та Регламентом.
33. Крім того, особливості порядку кримінального провадження стосовно окремих категорій осіб, до яких віднесені й народні депутати України, місить і КПК України (частина перша статті 6, статті 480-483 цього Кодексу).
34. Зокрема, відповідно до частин другої, четвертої статті 482 КПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди ВРУ. Особливості порядку притягнення народного депутата України до відповідальності визначаються Конституцією України, Законом № 2790-XII, Регламентом та цим Кодексом.
35. Порядок розгляду ВРУ питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України на час виникнення спірних правовідносин було врегульовано главою 35 Регламенту.
36. Відповідно до частин другої та третьої статті 218 Регламенту подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата ініціюється прокурором. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання щодо народного депутата повинно бути підтримано і внесено до ВРУ Генеральним прокурором (виконувачем обов`язків Генерального прокурора).
Подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного КК України. У поданні про затримання чи арешт повинно бути чітке обґрунтування необхідності затримання чи арешту.
37. Голова ВРУ пропонує народному депутату, щодо якого внесено подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, подати протягом п`яти днів письмові пояснення комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, і доручає зазначеному комітету надати висновок щодо подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата згідно із законом (стаття 219 Регламенту).
38. Відповідно до статті 220 Регламенту комітет, якому доручено надати висновок щодо питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, відповідно до закону визначає достатність, законність і обґрунтованість подання, законність одержання доказів, зазначених у поданні, і встановлює наявність відповідних скарг. Підготовку цього питання комітет здійснює у терміновому порядку, але в строк не більш як 20 днів. На засідання комітету запрошується особа, щодо якої внесено подання. Відсутність зазначеної запрошеної особи на засіданні відповідного комітету без поважних причин не є перешкодою для розгляду питання і прийняття рішення комітетом.
У засіданнях комітету бере участь Генеральний прокурор (виконувач обов`язків Генерального прокурора).
Комітет у разі необхідності може витребувати додаткові матеріали кримінального провадження, заслухати пояснення осіб за клопотанням особи, щодо якої внесено подання.
У разі відсутності достатніх доказів щодо обґрунтування подання Голова ВРУ має право повернути його разом із вмотивованим висновком комітету Генеральному прокурору (виконувачу обов`язків Генерального прокурора) з пропозицією подати додаткові обґрунтування. У такому випадку комітет зупиняє перевірку, про що повідомляється Голова ВРУ, який інформує про це ВРУ.
Комітет залишає подання без розгляду до дня надходження до комітету матеріалів, які ним вимагаються, або вмотивованої відповіді.
39. Як установлено судом першої інстанції, Генеральний прокурор 17 жовтня 2019 року вніс до ВРУ стосовно народного депутата України ОСОБА_1 три подання: про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності; про надання згоди на затримання; про надання згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (арешту), у зв`язку зі здійсненням досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000348 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 27, частиною п`ятою статті 191 КК України.
40. У поданнях фактично відображено хід досудового слідства та наведено встановлені ним факти та докази, якими вони підтверджуються, що є підставою для притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, необхідності його затримання та застосування запобіжного заходу.
41. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що твердження позивача про те, що подання від 17 жовтня 2019 року не містять посилання на факти і докази, які можуть свідчити про вчинення ОСОБА_1 суспільно-небезпечних діянь, передбачених КК України, спростовується. При цьому відповідні відомості та конкретні факти у поданнях наведено.