ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 753/17776/19
Провадження № 14-163цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року у складі судді Мицик Ю. С. та постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у складі колегії суддів Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Репролайф" (далі - ТОВ "Репролайф") про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ "Репролайф", у якому просила: поновити її на посаді директора фінансового ТОВ "Репролайф"; стягнути з ТОВ "Репролайф" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 серпня 2019 року до дня поновлення на роботі, а також 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням загальних зборів засновників ТОВ "Репролайф" від 11 травня 2017 року її було призначено директором фінансовим ТОВ "Репролайф". 13 серпня 2019 року її не було допущено до роботи та повідомлено про звільнення. При цьому причин звільнення з роботи та правових підстав для звільнення їй не повідомили, трудової книжки та наказу про звільнення вона не отримувала. Вважала своє звільнення незаконним, оскільки вона сумлінно виконувала свої посадові обов`язки, жодного дисциплінарного проступку не вчиняла.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
17 лютого 2020 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва закрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Репролайф" про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Повідомлено ОСОБА_1, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарських судів.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду, послався при цьому на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц, за яким припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу не є предметом регулювання трудового права.
23 липня 2020 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року залишено без змін.
Погодившись із висновком суду першої інстанції про необхідність закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції вказав, що рішенням загальних зборів засновників товариства від 11 травня 2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора фінансового ТОВ "Репролайф" та введено до складу дирекції, тому спір стосується звільнення особи з посади у виконавчому органі ТОВ "Репролайф", та з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц, справа має розглядатися саме в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що спір є трудовим і не стосується корпоративних відносин, як помилково вважали суди попередніх інстанцій, оскільки посада директора фінансового ТОВ "Репролайф", яку вона обіймала, не входить до складу дирекції товариства, яка є виконавчим органом товариства. Вважала, що суди безпідставно послалися на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц, оскільки правовідносини у справі № 145/1885/15-ц виникли щодо скасування рішень загальних зборів або наглядової ради про припинення повноважень голови правління, тобто стосувались корпоративних прав. Правовідносини в цій справі не пов`язані зі скасуванням рішень органів управління товариства, не стосуються корпоративних відносин, а тому не подібні до правовідносин у справі № 145/1885/15-ц.
Рух справи в суді касаційної інстанції
01 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року та відкрито касаційне провадження.
19 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
11 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) з посиланням на те, що ОСОБА_1 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил юрисдикції.
23 листопада 2020 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду прийнято до розгляду справу та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду заслухала доповідь судді, перевірила наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що 22 січня 2015 року рішенням загальних зборів засновників ТОВ "Репролайф", оформленим протоколом № 1, вирішено: заснувати ТОВ "Репролайф"; затвердити і підписати Статут ТОВ "Репролайф"; затвердити дирекцію у складі головного лікаря (директора) і президента товариства; призначити головним лікарем (директором) ТОВ "Репролайф" ОСОБА_2 ; призначити президентом ТОВ "Репролайф" ОСОБА_1 та надати їй як підписанту від імені товариства право підпису і право діяти без довіреності у відносинах з третіми особами в межах обмежень, визначених Статутом, а також надати інші права та покласти обов`язки згідно зі з Статутом.
30 січня 2015 року проведено державну реєстрацію юридичної особи ТОВ "Репролайф".
11 травня 2017 року рішенням загальних зборів ТОВ "Репролайф": затверджено Положення про дирекцію ТОВ "Репролайф"; затверджено дирекцію у складі головного лікаря (директора), президента і директора фінансового ТОВ "Репролайф"; призначено директором фінансовим ТОВ "Репролайф" Романову І. А., надано останній право підпису в межах обмежень, визначених Статутом, Положенням про дирекцію, як підписанту від імені товариства.
11 травня 2017 року наказом № 25-к директора ТОВ "Репролайф" ОСОБА_2, ОСОБА_1 зараховано на посаду з 12 травня 2017 року у Клініку "Репролайф" на посаду директора фінансового.
09 серпня 2019 року рішенням загальних зборів ТОВ "Репролайф": припинено з 13 серпня 2019 року повноваження ОСОБА_1 як директора фінансового ТОВ "Репролайф" на підставі частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); з 13 серпня 2019 року звільнено ОСОБА_1 з посади директора фінансового ТОВ "Репролайф" на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України; покладено виконання обов`язків директора фінансового ТОВ "Репролайф" на головного лікаря/директора ОСОБА_2 до набрання чинності нової редакції Статуту товариства.
13 серпня 2019 року наказом № 38-ТР/К директора/головного лікаря ТОВ "Репролайф" ОСОБА_2 на підставі рішення загальних зборів товариства від 09 серпня 2019 року, звільнено з 13 серпня 2019 року ОСОБА_1 з посади директора фінансового ТОВ "Репролайф" на підставі пункту п`ятого частини першої статті 41 КЗпП України.
ОСОБА_1 вважала звільнення незаконним, просила: поновити її на посаді директора фінансового ТОВ "Репролайф"; стягнути з ТОВ "Репролайф" на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 серпня 2019 року до дня поновлення на роботі, а також 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди. На думку позивачки, спір стосується правомірності її звільнення з посади, тобто є виключно трудовим і не стосується корпоративних правовідносин, а тому повинен розглядатися у порядку цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду при визначенні предметної юрисдикції справи керувалася таким.
Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
У пункті 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи приватного права такерувалася такими критеріями щодо розмежування підсудності у вказаних справах.
У постанові від 28 листопада 2018 року № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що оскільки як на підставу поданого позову позивач послався на недотримання вимог законодавства та установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства, що є порушенням прав учасника на управління товариством, а не трудових прав керівника товариства, то спір у цій частині за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.
У справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18) спірні правовідносини стосувалися відсторонення голови правління приватного акціонерного товариства наглядовою радою. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред`явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство. При вирішенні спорів, пов`язаних із порядком скликання і роботи наглядової ради товариства, визначенням правомочності її засідання, необхідно застосовувати положення установчих документів товариства. Суди розглянули по суті переважно корпоративний спір, який підлягав розгляду в порядку господарського судочинства (постанова від 30 січня 2019 року).
Велика Палата Верховного Суду вважала, що спори щодо законності відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень та/або припинення таких повноважень уповноваженим органом за частиною третьою статті 99 ЦК України також підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
За обставинами справи № 452/970/17 (провадження № 14-157цс19) позивач, директор дочірнього підприємства публічного акціонерного товариства, звернувся з позовом, у якому, зокрема, просив визнати незаконними та скасувати накази публічного акціонерного товариства про його тимчасове відсторонення від виконання повноважень і про тимчасове виконання обов`язків директора іншою особою. Велика Палата Верховного Суду вказала, що господарський суд не має юрисдикції за вказаними вимогами, оскільки позивач оскаржив відповідні накази насамперед через порушення його трудових прав як працівника публічного акціонерного товариства, вказані вимоги тісно пов`язані з вимогами про визнання незаконним звільнення позивача за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, яке мало місце після відсторонення позивача (постанова від 29 травня 2019 року, пункт 63).
У постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18) Велика Палата зробила висновок, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними є корпоративні правовідносини.
За обставинами справи № 752/10984/14-ц (провадження № 14-351цс19) позивачка оскаржувала рішення загальних зборів і наглядової ради, прийняті відповідно до статей 52 і 61 Закону України "Про акціонерні товариства" та пов`язані, зокрема, з відстороненням її як директора товариства від виконання обов`язків. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки розгляд вимог позивачки вимагав оцінювання законності дій органів управління акціонерного товариства, зокрема відповідності цих дій вимогам цивільного, а не трудового законодавства (постанова від 16 жовтня 2019 року, пункти 45, 47).
У постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16 (провадження № 14-562цс19) Велика Палата зазначила, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (провадження № 12-100гс19) зроблено висновок, що підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України в редакції, чинній на час подання позову, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
На час звернення позивача із цим позовом до суду в ГПК України передбачені категорії корпоративних спорів, які мали розглядатися за правилами господарського судочинства. До таких віднесено і справи за спорами учасників щодо участі в органах управління юридичної особи.
З урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є корпоративними.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19) Велика Палата зазначила, що позивач оскаржує рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Бобрик" від 28 грудня 2012 року, тобто рішення органу управління, пов`язане з діяльністю товариства і управлінням ним, розгляд такої вимоги передбачає оцінювання законності дій зазначеного органу, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що рішення про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Оскільки цей спір стосується саме правомірності припинення повноважень виконавчого органу товариства, то підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб`єктів господарювання. За правилами цивільного судочинства розглядаються спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України).
До юрисдикції господарського суду належать спори, у яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення).
У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) Велика Палата Верховного Суду встановила, що позивач працював на посаді голови правління Старокостянтинівського РСТ та постановою позачергових зборів уповноважених товариства від 02 лютого 2016 року припинено його повноваження як голови правління та звільнено із займаної посади за пунктом 5 статті 41 КЗпП України, тому з урахуванням установлених обставин дійшла висновку, що вказаний спір необхідно розглядати за правилами господарського судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20) зроблено правовий висновок про те, що спір пов`язаний з реалізацією загальними зборами членів громадської організації права на управління юридичною особою у вигляді формування органу управління, підставою для прийняття рішення про усунення голови громадської організації від виконання обов`язків стали положення Статуту товариства, тому такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства.
Вирішуючи питання предметної юрисдикції цієї справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.