У Х В А Л А
24 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 662/397/15-ц
Провадження № 14-20цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про відшкодування майнової шкоди таОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про відшкодування майнової та моральної шкоди
за касаційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_4 , яка є правонаступником ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_8 на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року у складі судді Тимченко О. В. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В. та
ВСТАНОВИЛА:
У 2015 році позивачі звернулися до суду з позовами до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", банк) та з урахуванням уточнених позовних вимог просили стягнути з банку: ОСОБА_1 - 65 841 грн майнової шкоди; ОСОБА_9 - 8 287 грн майнової шкоди та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_10 - 64 885 грн майнової шкоди та 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_11 - 36 440,50 грн майнової шкоди та 23 000 грн на відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_2 - 4 594 грн майнової шкоди; ОСОБА_3 - 20 499 грн майнової шкоди; ОСОБА_5 - 45 251 грн майнової шкоди; ОСОБА_6 - 58 023 грн майнової шкоди; ОСОБА_7 - 5 559 грн майнової шкоди; ОСОБА_12 - 15 986,80 грн майнової шкоди та 10 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_8 - 14 560 грн майнової шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначали, що кожен з позивачів уклав з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" договори вкладу, однак працівники банку ОСОБА_13 та ОСОБА_14 як посадові особи банку вчинили розкрадання їх коштів, що підтверджується вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року, у зв`язку із чим позивачі зазнали майнової та моральної шкоди, яку просили стягнути з банку в судовому порядку на підставі статей 22, 1166, 1172, 1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
25 травня 2015 року ухвалою Новотроїцького районного суду Херсонської області цивільні справи за вказаними позовами об`єднані в одне провадження.
25 травня 2015 року рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_12 , ОСОБА_8 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов на підставі статей 1172, 1192 ЦК України, які регулюють деліктні відносини, задоволенню не підлягає, оскільки правовідносини між банком і позивачами є договірними, та роз`яснено позивачам про можливість звернутися до суду з новим позовом з інших підстав.
30 березня 2016 року рішенням Апеляційного суду Херсонської області апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_8 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено частково.
Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_8 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на користь: ОСОБА_1 - 113 269,17 грн майнової шкоди, 12 000 грн на відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_9 - 14 107,88 грн майнової шкоди, 4 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_10 - 69 441,4 грн майнової шкоди, 10 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_2 - 4 826,38 грн майнової шкоди, 1 500 грн моральної шкоди; ОСОБА_3 21 533,08 грн матеріальної шкоди, 4 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_5 - 164 941,92 грн майнової шкоди, 15 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_6 - 27 807,78 грн майнової шкоди, 5 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_12 - 4 000 грн моральної шкоди; ОСОБА_8 - 15 295,21 грн майнової шкоди, 4 000 грн моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачам не відшкодована майнова шкода, яка складається із внесених грошових коштів за договорами вкладу, оскільки вирок Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року в частині стягнення коштів із засуджених на користь позивачів не виконувався. Разом з тим невиконання вироку не може бути підставою для повторного стягнення відповідних сум з банку. За таких обставин суд апеляційної інстанції задовольнив вимоги в частині стягнення інфляційних втрат за період з моменту передачі коштів до банку до ухвалення рішення апеляційним судом. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволені судом частково у зв`язку з порушенням працівниками банку права власності позивачів на грошові кошти, що є особливим видом майна, а обов`язок відшкодування моральної шкоди прямо передбачений нормами статті 1172 ЦК України. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначив з урахуванням розміру коштів, яких позбавився кожний позивач, та розміру інфляційних збитків, а також наявності чи відсутності дій банку щодо відшкодування шкоди позивачам. Доводи відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності апеляційний суд відхилив, зазначивши, що позивачі про порушення власних прав дізналися з дати набрання законної сили обвинувальним вироком.
22 березня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу представника ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 30 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд, задовольняючи частково позовні вимоги на підставі статті 1172 ЦК України, не врахував того, що з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинено шкоду зазначеним злочином. При визначенні розміру інфляційних втрат суду необхідно було врахувати, що за наявності у справі судового рішення, яким визначено розмір майнової шкоди та відповідно стягнуто її, такий розмір шкоди відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи і суд не вправі змінювати його, в тому числі шляхом застосування положень статті 625 ЦК України. Оскільки стаття 625 ЦК України передбачає нарахування індексу інфляції на суму боргу за весь час прострочення з моменту вимоги кредитора про повернення вкладу, суду необхідно визначити, коли саме особа звернулась до банку про повернення банківського вкладу та з якого саме моменту підлягає нарахуванню індекс інфляції. Суд апеляційної інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, не врахував уточнених позовних вимог ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1, зокрема, щодо відшкодування моральної шкоди.
23 січня 2018 року постановою Апеляційного суду Херсонської області апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_8 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відхилено, рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 травня 2015 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди з урахуванням інфляційних втрат від знецінення грошових коштів, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини сторін склалися не у зв`язку із заподіянням шкоди, а у зв`язку з наявністю договірних відносин, які виникли за договорами банківського вкладу, що регулюються нормами статті 1058 ЦК України. У разі невиконання умов договору та положень зазначеної статті відповідальність боржника передбачена статтею 625 ЦК України, тоді як позивачі просять задовольнити вимоги з підстав, визначених статтями 1172, 1192 цього Кодексу, які мають іншу правову природу та регулюють відносини, не пов`язані з договірними зобов`язаннями.
У березні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_4, яка є правонаступником ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_8 подали до Верховного Суду касаційні скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанцій і просили їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційні скарги мотивовані тим, що суди ухилилися від встановлення обставин справи та дослідження наявних у справі доказів і обмежилися лише висновком, що між позивачами та банком виникли договірні відносини на підставі статей 1058, 1066 ЦК України, тому предметом позову можуть бути лише обставини, пов`язані з невиконанням договірних відносин банком.
Висновок про те, що посилання на статті 22, 1166, 1172, 1192 ЦК України є неналежним і вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не відповідає вимогам закону, оскільки суди мали самостійно визначити, яким законом слід керуватися при вирішенні спору по суті, навіть якщо останні не зазначені в позовній заяві.
Відмова в задоволенні позову лише з підстави неправильного визначення позивачами підстав позову є відмовою в доступі до правосуддя.
Зазначили, що постановою Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 662/928/15 (провадження № 61-1760св18) з подібними правовідносинами було задоволено аналогічний позов вкладника ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині позовних вимог ОСОБА_11 та ОСОБА_7 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
05 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, а 01 червня 2020 року - справу призначено до судового розгляду.
11 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зупинено касаційне провадження в цій справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 216/3521/16.
10 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційне провадження в справі поновлено.
17 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з яким суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Зокрема, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-1032цс17 щодо застосування до спірних правовідносин статей 1166, 1172, 1192 ЦК України.
Іншою підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначено, щосуд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, як передбачено частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статей 625, 1058-1060, 1172, 1192 ЦК України за обставин вчинення злочину (кримінального правопорушення) працівником банку та кваліфікації правовідносин, які виникли між вкладником та банком, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася такими міркуваннями.
Предметом цього спору є, зокрема, стягнення з банку коштів за договорами банківського вкладу (суми вкладу та інфляційних втрат за період з часу передачі коштів по момент їх повернення), які були привласнені працівниками банку при вчиненні кримінального правопорушення, що підтверджено обвинувальним вироком суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди вважали, що правовідносини сторін склалися не у зв`язку із заподіянням шкоди, а виникли з договорів банківського вкладу, що регулюються статтею 1058 ЦК України. У разі невиконання умов договору та положень зазначеної статті відповідальність боржника передбачена статтею 625 ЦК України, тоді як позивачі просять задовольнити вимоги з підстав, визначених статтями 1172, 1192 цього Кодексу, які мають іншу правову природу та регулюють відносини, не пов`язані з договірними зобов`язаннями.
При цьому Велика Палата Верховного Суду в пунктах 85, 86 постанови від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зробила висновок про те, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що в постанові Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4447сво18), відступаючи від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у цивільній справі № 308/8180/15-ц (провадження № 61-10576сво18), об`єднана палата зробила висновок про те, що зобов`язання з відшкодування шкоди, як правило, може мати місце лише за відсутності договірних правовідносин. Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх.
У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року в справі № 6-352цс16 встановлено, що позивач передав у приміщенні банку касиру грошові кошти, у зв`язку із чим була зроблена відповідна відмітка у договорі. Однак касир грошових коштів на рахунок вкладника не внесла, підробила договір шляхом внесення в нього завідомо неправдивих відомостей, за що 12 березня 2012 року вироком Чаплинського районного суду Херсонської області визнана винною та засуджена за вчинення злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 200, частинами першою-третьою статті 358 Кримінального кодексу України. Верховний Суд України зробив висновок, що з договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). З моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинено шкоди вищезазначеним злочином. Позивач має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу з урахуванням нарахованих процентів згідно з умовами укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов`язань за договором. Урахувавши встановлені судами фактичні обставини та наявність зобов`язальних відносин між позивачем та банком, Верховний Суд України вважав обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог у частині стягнення з банку суми вкладу на підставі статей 1058-1060 ЦК України.