Постанова
Іменем України
11 березня 2021 року
м. Київ
справа №522/4690/17
провадження №61-14106св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом заступника прокурора Одеської області, в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на постанову Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М.,
Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
представник відповідача - ОСОБА_2,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року заступник прокурора Одеської області, діючи в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до ОСОБА_1 з позовом, у якому просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,1 га, що розташована по АДРЕСА_1 вартістю 4 379 870 грн.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2007 року за ОСОБА_3 було визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, на АДРЕСА_1, цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Зобов`язано Одеську регіональну філію державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах видати ОСОБА_3 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати його у відповідному реєстрі.
На підставі цього рішення ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку та 30 березня 2007 року продала її ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 , у свою чергу, отримала державний акт від 06 квітня 2007 року серії ЯГ № 954815 на право власності на вказану земельну ділянку.
За заявою прокурора про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами ухвалою Приморського районного суду
м. Одеси від 08 липня 2009 року рішення цього ж суду від 08 лютого
2007 року скасовано. Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 02 вересня 2009 року позов ОСОБА_3 залишений без розгляду.
Оскільки рішення суду, яке стало підставою для набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку, скасовано, та відповідно до діючого законодавства України право розпорядження землями територіальної громади м. Одеси є виключною компетенцією Одеської міської ради, позивач просив витребувати у ОСОБА_1 вказану вище земельну ділянку на користь територіальної громади в особі Одеської міської ради.
Звернення до суду з позовом прокурора обґрунтоване неналежним здійсненням своїх повноважень Одеською міською радою, якою не вжито жодних заходів щодо відновлення порушеного права і повернення земельної ділянки у комунальну власність.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня
2018 року позов заступника прокурора Одеської області, в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради земельну ділянку загальною площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння її власника - територіальної громади
м. Одеси, в особі Одеської міської ради, не з її волі, а іншим шляхом, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора Одеської області і вирішив витребувати майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.
Місцевий суд також дійшов висновку про те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому позовна давність, передбачена статтею 257 ЦК України, прокуратурою Одеської області не пропущена.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року апеляційну скаргуОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову заступника прокурора Одеської області, в інтересах держави в особі Одеської міської ради. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог пор витребування майна є правильним.
Проте суд першої інстанції не врахував, що позивачем пропущено строк позовної давності, про що заявлялось відповідачем до ухвалення судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року, Одеська обласна прокуратура просить скасувати постанову апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано положення статей 257, 267 ЦК України без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-240цс15, від 01 липня
2015 року у справі № 6-178гс15, а також Верховного Суду в постановах від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 08 травня 2018 року у справі № 911/2534/17, від 26 листопада 2019 року у справі
№ 914/3224/16 (з аналогічним предметом спору, а саме про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України).
Не врахували, що під час звернення до суду із вказаним позовом прокурором враховано вимоги частини другої статті 214 ЦПК України в редакції, яка діяла на момент пред`явлення прокурором позову, а тому прокурор виходив з того, що до позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України позовна давність не застосовується.
Указане підтверджується усталеною позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21 березня 2018 року у справах
№№ 904/11143/16, 904/9637/16 та від 21 березня 2018 року у справі
№ 904/11141/16 в аналогічних правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, зробив передчасний висновок, про початок перебігу позовної давності починаючи з 2009 року, не надавши жодної можливості прокурору та позивачу - Одеській міській раді довести протилежне або надати суду клопотання про поновлення строків позовної давності у зв`язку з тим, що він був пропущений з поважних причин.
Касаційна скарга також містить посилання на те, що у разі, якщо судова колегія при розгляді цієї справи вважає за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах положень статті 257 ЦК України, викладеного у постанові від 05 грудня 2018 року № 14-179цс18, то вказана справа разом з касаційною скаргою і доданими до неї документами підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до статті 403 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу аргументовано тим, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, а доводи касаційної скарги безпідставні та ґрунтуються на законі. Зауважено, що апеляційний суд вірно висновки судів касаційної інстанції щодо пропуску строку позовної давності.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого
2007 року за ОСОБА_3 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану на АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Зобов`язано Одеську регіональну філію державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" видати ОСОБА_3 державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати його у відповідному реєстрі.
05 березня 2007 року ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯГ № 954606.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 13 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 3397, ОСОБА_3 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею
0,1000 га, яка розташована на АДРЕСА_1 .
08 липня 2009 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2007 року за заявою прокурора було скасовано.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня
2009 року позов ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку, розташовану на
АДРЕСА_1 , залишений без розгляду.
Стороною відповідача заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом спору у справі, яка переглядається, є витребування у
ОСОБА_1 земельної ділянки, яка перебуває у власності останньої з 2007 року, на підставі статті 388 ЦК України.
Згідно статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, із чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.
Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.
Стаття 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (пункт 34 частини першої статті 26). Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Отже обов`язковою умовою передачі у власність земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у власність.
У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження
№ 61-183цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.
Встановивши, що Одеська міська рада як уповноважений орган власника територіальної громади міста Одеси рішення про передачу спірної земельної ділянки із земель комунальної власності територіальної громади у приватну власність ОСОБА_3 чи будь-якої іншої особи не приймала, земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади міста Одеси не з волі громади, а іншим шляхом, а саме: на підставі рішення суду про визнання права власності на земельну ділянку, яке було згодом скасовано, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав Одеської міської ради.
Щодо строку позовної давності
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 посилалась на пропуск прокурором строку позовної давності. Зазначала, що органам прокуратури Одеської області ще у 2009 році було відомо, що спірна земельна ділянка належить ОСОБА_1, але належних заходів для вирішення цього спору в суді ними не було вжито.
У свою чергу, прокурор, діючи в інтересах Одеської міської ради заперечив проти доводів вказаної заяви, наполягав на тому, що на звернення з віндикаційним позовом позовна давність не застосовується.
Питання поновлення строку на подачу позову позивачем не порушувалось.
З матеріалів справи слідує, що справа неодноразово була предметом перегляду судом касаційної інстанції.
Так, скасовуючи ухвалені у справі судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі
від 29 листопада 2017 року вказував, що прокуратурою пред`явлено позов в інтересах Одеської міської ради, яка підтримала позов і якій було відомо про її порушене право з часу ухвалення Приморським районним судом м. Одеси рішення від 08 лютого 2007 року про визнання за ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку, яку у подальшому було відчужено відповідачу. Незважаючи на вказане, суди першої та апеляційної інстанцій фактично наділили прокурора статусом самостійного позивача та дійшли помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту порушення земельного законодавства.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року зазначав, що суд апеляційної інстанції при новому розгляді не врахував положення частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Зауважено, що у 2009 році прокурор подав в інтересах Одеської міської ради заяву про скасування рішення суду першої інстанції, яким було визнано право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3, однак суд апеляційної інстанції не дав оцінку тому, чи знала міська рада про порушення своїх прав у зв`язку із поданням прокурором такої заяви. Суд апеляційної інстанції не встановив всіх фактичних обставин, які мають значення для справи, неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 257 ЦК України щодо вимог про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України.