Постанова
Іменем України
09 березня 2021 року
м. Київ
справа № 206/3112/18
провадження № 61-6452св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 як правонаступник ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна, територіальний центр надання соціальних послуг Самарського району м. Дніпра,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2018 року в складі судді Кушнірчука Р. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О., від 05 лютого 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., територіальний центр надання соціальних послуг Самарського району м. Дніпра, про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності.
В обґрунтування своїх вимог вказала, що 27 липня 2017 року між сторонами було укладено договір довічного утримання, за ким вона передала у власність відповідача житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, що знаходиться за цією ж адресою, площею 0,0427 га, кадастровий номер 1210100000:09:381:0065. На зазначене майно нотаріусом було накладено заборону на відчуження. За вказаним договором відповідач взяла на себе зобов`язання надавати позивачу догляд, визначений його умовами, які узгоджені між сторонами. З моменту укладання договору до грудня 2017 року включно відповідач майже виконувала свої зобов`язання, а з січня 2018 року їх стосунки змінились та відповідач припинила виконувати свої зобов`язання. Невиконання відповідачем своїх зобов`язань з січня 2018 року змусило позивача звернутися за допомогою до територіального центру надання соціальних послуг у якому вона перебувала на обліку до укладання договору довічного утримання. У зв`язку з тяжким станом здоров`я, 31 травня 2018 року вона через свого представника звернулась до відповідача листом з проханням розірвати укладену між ними угоду, однак відповідач повідомила їй, що добровільно розірвати угоду не бажає, тому вона вимушена звернутися до суду з цим позовом.
Враховуючи зазначене, позивач просила суд розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений між сторонами, та визнати за нею право власності на житловий будинок та земельну ділянку.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надала суду доказів на підтвердження ухилення відповідача від виконання умов договору довічного утримання. Крім того, позивачем не було наведено які саме обов`язки за договором довічного утримання відповідачем не виконуються чи виконуються неналежно. За таких обставин суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для розірвання спірного договору довічного утримання та задоволення інших похідних від цих вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду у березні 2019 року, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору суди безпідставно врахували обставини проведення відповідачем за особистий рахунок ремонтних робіт у будинку, що є предметом оскаржуваного договору дарування, оскільки такі роботи проведені нею лише у сараї, та не врахували, що відповідач, подавши зустрічний позов про стягнення коштів, який не був прийнятий судом до розгляду, фактично погодилась із розірванням оскаржуваного договору довічного утримання, чим частково визнала позовні вимоги ОСОБА_2 . Крім того, суди безпідставно не узяли до уваги, що відповідач на виконання умов договору за 10 місяців витрачено 4 679,52 грн, а не 5 000 грн як передбачено договором. Вказане свідчить про неналежне виконання відповідачем умов договору. Суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування у відповідача правовстановлюючих документів на майно, що є предметом договору довічного утримання. У порушення процесуальних норм суд апеляційної інстанції призначив справу до розгляду через 42 дні. Суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії малозначних.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 26 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
29 липня 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_3, в якій остання вказала про смерть позивача ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року касаційне провадження у справі зупинене до залучення до участі у справі спадкоємців позивача.
Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2021 року касаційне провадження у справі поновлено та залучено ОСОБА_1 до участі у справі як правонаступника ОСОБА_2 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, за умовами якого позивач передала у власність відповідачу житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, що знаходиться за цією ж адресою, площею 0,0427 га (у тому числі за земельними угіддями 0,0427 га - під житловою забудовою), кадастровий номер 1210100000:09:381:0065, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруди (присадибна ділянка).
Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Лозенко В. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1419.
Пунктами 2.1. та 2.2. договору довічного утримання визначено, що відповідач зобов`язалася забезпечувати позивача утриманням та доглядом довічно у вигляді: надання побутових послуг; забезпечення житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній нерухомості; щотижневого забезпечення продуктами харчування шляхом організації їх доставки за місцем його проживання та оплати їх вартості; забезпечення приготування щоденного триразового калорійного харчування (сніданок, обід і вечеря); забезпечення постійним цілодобовим доглядом; щомісячної оплати комунальних послуг за відчужуване нерухоме майно у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, ким вони укладені; забезпечення належними лікарськими засобами на підставі виданих лікарями рецептів та належного лікування; забезпечення надання медичної допомоги удома лікарями загального профілю, а також лікарями - спеціалістами (діагностичне обстеження, процедури, маніпуляції, консультування, уколи, масаж); забезпечення відповідним сезонним одягом та взуттям; забезпечення пресою.
Утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи медичну, має грошовий еквівалент і оцінений сторонами за спільною згодою у розмірі 500 грн на місяць.
З моменту укладання договору довічного утримання по липень 2018 року відповідач щомісячно сплачувала вартість комунальних послуг за відчужуване нерухоме майно.
Матеріли справи містять копії нотаток позивача, датовані 11 квітня 2018 року та 24 квітня 2018 року, з переліком придбання відповідачем продуктів харчування (а.с. 41).
Дані обставини не заперечувались позивачем.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.