ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 2340/3415/18
адміністративне провадження № К/9901/15594/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу управління Держпраці в Черкаській області
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Федотова І. В., суддів: Літвіної Н.М., Сорочка Є.О.
від 15.04.2019
у справі № 2340/3415/18
за позовом Дочірнього підприємства Санаторій "Україна" Черкаської обласної спілки споживчих товариств
до управління Держпраці в Черкаській області
про визнання протиправною та скасування постанови
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У серпні 2018 року Дочірнє підприємство Санаторій "Україна" Черкаської обласної спілки споживчих товариств (далі також - позивач, ДП Санаторій "Україна") звернулося до суду з позовом до управління Держпраці у Черкаській області (далі також - відповідач), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 02.08.2018 №ЧК-588/367/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-419.
2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 у задоволенні позову відмовлено.
3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.12.2018 скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу від 02.08.2018 №ЧК-588/367/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-419.
4. 30.05.2019 від відповідача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 та залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.12.2018.
5. Ухвалою Верховного Суду від 22.08.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
6. 05.09.2019 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі наказу від 03.07.2018 №645-Н та направлення від 03.07.2018 №1337 посадовою особою управління Держпраці у Черкаській області в період з 12.07.2018 по 13.07.2018 проведено інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю Дочірнього підприємства Санаторій "Україна" Черкаської обласної спілки споживчих товариств.
8. Результати перевірки оформлені актом №ЧК-588/367/АВ.
9. Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства про працю, а саме: працівники ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50 допущені позивачем до виконання робіт охоронника, прибиральника, маляра, слюсаря, столяра, електромонтера, квіткаря, виховання та догляду за дітьми, медичного нагляду за дітьми, медичного нагляду та медичної допомоги дітям, фізичного виховання та догляду за дітьми, культмасового виховання та організації дозвілля для дітей, акомпаніатора, кухара, помічника кухара, офіціанта, бухгалтерського обслуговування, калькулятора без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, чим порушено вимоги статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України).
10. На підставі цього акта перевірки управлінням Держпраці у Черкаській області прийнято оскаржувану постанову від 02.08.2018 №ЧК-588/367/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-419 про накладення штрафу на позивача у розмірі 5 584 500,00 грн.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
11. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що між ним та зазначеними в акті перевірки працівниками укладено цивільно-правові угоди відповідно до положень глави 63 Цивільного кодексу України. Крім того, в акті перевірки зазначено, що відповідачем проведено інспекційне відвідування позивача як фізичної особи, а сам акт перевірки №ЧК-588/367/АВ датований 13.05.2018, хоча перевірка була проведена в період з 12.07.2018 по 13.07.2018.
12. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що правовідносини позивача із його працівниками, зазначеними в акті перевірки, не оформлені трудовими договорами (контрактами) у письмовій формі та позивачем не повідомлено територіальний орган ДФС про їх прийняття на роботу згідно з трудовими договорами. Укладені позивачем із його працівниками цивільно-правові угоди мають ознаки трудових договорів. Оскаржувана позивачем постанова є правомірною та скасуванню не підлягає.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що посилання позивача на те, що в акті перевірки зазначено, що відповідачем проведено інспекційне відвідування позивача як фізичної особи, а сам акт інспекційного відвідування №ЧК-588/367/АВ датований 13.05.2018, хоча перевірка була проведена в період з 12.07.2018 по 13.07.2018, не приймаються судом до уваги, оскільки технічні помилки (описки) під час складання вказаного акта не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови та не спростовують виявлені під час інспекційного відвідування порушення. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 , ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50 уклали з позивачем цивільно-правові угоди, які мають ознаки трудового характеру. Предметом цих договорів був процес праці, а не її кінцевий результат, оскільки вищевказані фізичні особи систематично виконували певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи у встановлений строк. При цьому в укладених цивільно-правових угодах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги), тобто праця за цими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах господарської діяльності позивача з систематичним виконанням трудових функцій, що підтверджується отриманням оплати за виконану роботу щомісячно за фактичний період часу. В самих цивільно-правових угодах не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.
14. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, виходив з того, що відповідачем не надано жодних доказів існування підстав для призначення інспекційного відвідування позивача, визначених підпунктом 3 пункту 5 Порядку № 295, а відтак незаконними є дії посадових осіб відповідача по призначенню такого інспекційного відвідування. Відповідачем не доведено, що цивільно-правові договори, оформлені із зазначеними в акті перевірки особами, містять ознаки трудових відносин, оскільки згідно з цивільно-правовими договорами виконавець виконує роботу самостійно (на свій ризик) та не має права залучати третіх осіб (субпідрядників) інакше ніж як за погодженням із замовником і не підпадає під правила внутрішнього трудового розпорядку; за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду вказану в акті виконаних робіт; передбачено надання послуг (виконання робіт) виконавцями без фіксації конкретного графіку роботи, за відсутності обліку робочого часу та відсутністю необхідності дотримання виконавцем певного трудового розпорядку; укладені угоди не містять обов`язку виконавців бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години, обов`язку підприємства забезпечувати виконавців матеріально-технічною базою, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу. Питання безпосереднього виконання роботи кожної конкретної особи мало бути предметом детальної перевірки та об`єктивного дослідження відповідачем, однак в ході перевірки останній не дослідив всіх обставин, зокрема, не встановив та не опитав осіб, з якими позивач уклав цивільно-правові угоди, щодо характеру та місця роботи кожної особи, їх трудових обов`язків, їх підпорядковуванню правилам внутрішнього трудового розпорядку, посадовим інструкціям, тощо.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
15. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що судом не враховано, що позивач не оскаржував підстави призначення і проведення інспекційного відвідування, а тому вказане питання судом першої інстанції не досліджувалося. Позивач також не посилався на порушення відповідачем вимог підпункту 3 пункту 5 Порядку №295 у частині наявності підстав для призначення заходу контролю. Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції порушив положення статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України. Предметом угод, укладених між позивачем і особами, зазначеними в акті перевірки, був процес праці, виконання трудових функцій за конкретною професією, а не її кінцевий результат. Характер вказаних робіт свідчить, що ці особи не могли самостійно на власний розсуд організовувати свою роботу, так як її надання є неможливим у будь-який час та в будь-якому місці, визначених за розсудом виконавця, натомість передбачає дотримання режиму роботи позивача. Акти прийняття-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до вказаних цивільного-правових угод, на підставі яких проводилася оплата праці цих осіб, також не містять жодної інформації щодо конкретного обсягу виконаних робіт (наданих послуг), а лише фіксують факт виконання робіт (надання послуг). Працівники фактично обслуговували осіб, які перебували на оздоровленні у санаторії, що вказує на наявність регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого дня, а також режиму роботи підприємства, а тому вчинення цих дій не могло здійснюватися у будь-який час та у будь-якому місці, як про це зазначає суд апеляційної інстанції. Також судом не враховано, що позивач забезпечував працівників робочим місцем та засобами праці. Судом апеляційної інстанції під час ухвалення рішення не враховано практику, сформовану у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17. Безпідставними є посилання суду апеляційної інстанції на ту обставину, що частина осіб, які надавали послуги за спірними цивільно-правовими договорами працевлаштовані на інших підприємствах або навчаються у навчальних закладах, оскільки відповідно до частини другої статті 21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
16. Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків, сформованих у ній.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
18. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
20. Щодо доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі, про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки такий вийшов за межі підстав позову, так як позивач не оскаржував підстави призначення і проведення інспекційного відвідування, колегія суддів зазначає наступне.
21. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що вказані доводи спростовуються текстом позовної заяви, з якого вбачається, що підставою проведення перевірки відповідачем позивача у направленні №1337 від 03.07.2018 зазначено підпункт 3 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295. Проте деталізації причини проведення інспекційного відвідування у виданих відповідачем документах зазначено не було. Позивача не було ознайомлено із підставою проведення позапланового заходу відповідно до приписів Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".
22. Колегія суддів зазначає, що такі доводи позивача не відповідають дійсності, оскільки, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач у ній лише зазначив про те, що підставою проведення перевірки відповідачем позивача у направленні №1337 від 03.07.2018 зазначено підпункт 3 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, та у такій відсутні доводи щодо незгоди із підставами призначення і проведення інспекційного відвідування. Більше того, у позовній заяві позивач зазначив наступне: "Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЧК-588/367/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-419 від 02 серпня 2018 року підлягає скасуванню, оскільки не відповідає фактичних обставинам справи, не підкріплена доказами та винесена з порушенням встановленого порядку. Позивач вважає зазначену постанову безпідставною та незаконною, оскільки відповідачем не перевірена обґрунтованість акта перевірки, а при вирішенні питання про накладення штрафу неповно з`ясовано обставини справи.".
23. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із доводами відповідача, викладеними у касаційній скарзі, про порушення судом апеляційної інстанції під час ухвалення оспорюваного судового рішення норм процесуального права, оскільки такий вийшов за межі підстав позову та доводів апеляційної скарги, так як питання щодо законності дій посадових осіб відповідача по призначенню інспекційного відвідування та наявності підстав для його проведення не оспорювалось позивачем у позовній заяві та, відповідно, не оцінювалися судом першої інстанції, відповідні доводи як підстава для скасування рішення суду першої інстанції відсутні і у апеляційній скарзі. Наведення інших додаткових підстав для скасування оспорюваної постанови відповідача у рішенні суду апеляційної інстанції та задоволення позову з цих підстав не відповідає вимогам статті 47 КАС України, яка надає позивачу право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, та частині п`ятій статті 308 КАС України, згідно з якою суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Отже, суд апеляційної інстанції не вправі виходити за межі предмету та підстав позову, що розглядався судом першої інстанції.
24. Аналогічний висновок щодо відсутності у суду апеляційної інстанції можливості виходу за межі підстав позову сформований Верховним Судом у постанові від 05.10.2020 у справі №464/8656/16-а.
25. Водночас колегія суддів зазначає, що стаття 308 КАС України чітко встановлює межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, закріплюючи правило, згідно з частинами першою та другою якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
26. Отже, у зв`язку з тим, що позивач не покликався на неправомірність/відсутність підстав для призначення інспекційного відвідування позивача, зокрема, визначених підпунктом 3 пункту 5 Порядку №295, та незаконність дій посадових осіб відповідача по призначенню такого інспекційного відвідування, ці обставини не були підставою позову, а тому не входили до предмету доказування.
27. З огляду на це, Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про незаконність дій посадових осіб відповідача по призначенню такого інспекційного відвідування та недоведеність відповідачем існування підстав для призначення інспекційного відвідування позивача.
28. Щодо доводів відповідача про помилковість висновків суду апеляційної інстанції в частині встановлення відсутності зафіксованих в акті інспекційного відвідування порушень позивачем вимог законодавства про працю колегія суддів зазначає наступне.
29. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.