ПОСТАНОВА
10 березня 2021 року
м. Київ
справа № 1-20/2011
провадження № 51-4546 ск19
Суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Фомін С. Б., розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Слов`яносербського районного суду Луганської області від 30 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 05 листопада 2013 року,
встановив:
Вироком Слов`яносербського районного суду Луганської області від 30 липня 2013 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 364, частиною 3 статті 27, частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з правоохоронною діяльністю, строком на 2 роки, з конфіскацією Ѕ частини особисто йому належного майна.
Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 05 листопада 2013 року вирок першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 не погоджується із зазначеними судовими рішеннями, просить вирок Слов`яносербського районного суду Луганської області від 30 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 05 листопада 2013 року скасувати, а справу - закрити.
Також ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву про застосування статтей 6, 13 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій просить застосувати аналогію права в умовах військового захоплення судів. Суть заяви ОСОБА_1 зводиться до можливості прийняття його касаційної скарги без копій судових рішень, які оскаржуються. В обґрунтуванні заяви засуджений посилається на неможливість отримати належним чином завірені копії вироку Слов`яносербського районного суду Луганської області від 30 липня 2013 року та ухвали апеляційного суду Луганської області від 05 листопада 2013 року у зв`язку з відсутністю матеріалів кримінальної справи у розпорядженні Марківського районного суду Луганської області, куди вони повинні були надійти з Словʼяносербського районного суду Луганської області, який на теперішній час знаходиться на тимчасово окупованій території України.
Розглянувши зазначену вище заяву суддя касаційного суду, вважає її частково обґрунтованою з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 8 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 2 Протоколу № 7 до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено право кожного, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесення йому вироку, яке кореспондується з положеннями частини 1 статті 6 Конвенції і які, в свою чергу, впроваджують у вітчизняне кримінально-процесуальне законодавство доступ до правосуддя як міжнародно-правовий стандарт.
Посилання ОСОБА_1 на статтю 13 Конвенції є нерелевантним.
Щодо відповідності касаційної скарги вимогам закону.
Відповідно до частини 2 статті 388 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК) касаційні скарги на судові рішення передаються судді касаційного суду, який протягом 15 діб з часу їх надходження вирішує питання про витребування справи. Справа не витребовується, якщо скарга відповідно до вимог статті 350, частини 2 статті 383, статті 384, частини 2 статті 386, частини 1 статті 398 КПК не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.