Постанова
Іменем України
09 березня 2021 року
місто Київ
справа № 468/176/18-ц
провадження № 61-8339св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс",
третя особа - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" на постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 березня 2019 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у лютому 2018 року звернувся до суду із позовом до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс"
(далі - ТОВ "Автокредит плюс", товариство) про визнання договору недійсним, стягнення 116 581, 33 грн, що були сплачені ним на виконання цієї угоди, та відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 04 квітня 2014 року між сторонами укладена угода шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору №NK00A!0000575344 спільно з додатками, відповідно до яких відповідач зобов`язався надати йому у лізинг транспортний засіб "Chery Eastar DC14B", 2007 року випуску, оціночною вартістю 71 000, 00 грн, а він сплатити перший платіж та щомісячні платежі відповідно до графіку лізингових платежів. За закінченням строку лізингу до позивача переходить право власності на автомобіль.
На виконання умов договору 29 квітня 2014 року ОСОБА_1 перерахував відповідачу перший платіж у сумі 2 244, 18 грн та отримав у лізинг автомобіль за актом прийому-передачі. У подальшому позивач оплачував щомісячні платежі та 29 листопада 2016 року достроково виконав зобов`язання, сплатив за весь період платежів на загальну суму в 116 581, 33 грн.
ОСОБА_1 19 квітня 2017 року звернувся до реєстраційних органів з питанням про зняття автомобіля з реєстрації, втім випадково дізнався, що частина номерної деталі закріплена способом, що не відповідає заводу виробнику.
За цим фактом внесені відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування щодо кримінального провадження за статтею 290 КК України, автомобіль переданий на зберігання до Заводського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області.
Посилаючись на те, що договір містить несправедливі умови, які суперечать вимогам статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", укладений особою, яка не має відповідної ліцензії, а також нотаріально не посвідчений, позивач просив визнати зазначений договір недійсним, стягнути з відповідача на його користь грошові кошти, сплачені на виконання умов договору, та відшкодувати моральну шкоду.
Стислий виклад заперечень сторони відповідача
Відповідач заперечував проти задоволення позову. Вважав, що сума стягнення на користь позивача підлягає зменшенню на суму плати за користування предметом лізингу, амортизації та збитків. Зазначив, що на час укладання спірного договору та на момент розгляду справи судом першої інстанції відповідач має всі необхідні дозвільні документи на надання фінансового лізингу. Витрати щодо надання правничої допомоги в розмірі 8 000, 00 грн є недоведеними. Також вважав недоведеними обставини заподіяння позивачу моральної шкоди.
Відповідач просив застосувати до спірних правовідносин позовну давність.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 15 січня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновків про нікчемність оскаржуваного договору лізингу через невчинення його нотаріального посвідчення, у зв`язку з чим відмолено у задоволенні позовної вимоги про визнання договору лізингу недійсним.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення грошових коштів, суд першої інстанції визнав їх частково обґрунтованими, зазначивши, що визначена до стягнення сума підлягає зменшенню на розмір плати за користування предметом лізингу у період з 29 квітня 2014 року до 30 листопада 2016 року. Одночасно суд першої інстанції встановив наявність підстав для застосування позовної давності в цій частині позовних вимог.
Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, а також вимоги про стягнення витрат на правову допомогу суд першої інстанції визнав такими, що не доведені належними та допустимими доказами.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 15 січня 2019 року в частині відмови у застосуванні наслідків нікчемного правочину скасовано та ухвалено нове рішення, яким поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності. Позов ОСОБА_1 до ТОВ "Автокредит Плюс" про застосування наслідків нікчемного правочину задоволено. Стягнуто з ТОВ "Автокредит Плюс" на користь ОСОБА_1 суму платежів, сплачених на виконання нікчемного правочину, в розмірі 116 581, 33 грн. Зобов`язано ОСОБА_1 , після отримання внесених ним платежів, повернути ТОВ "Автокредит Плюс" отриманий за лізингом автомобіль "Chery Eastar DC14B", 2007 року випуску, реєстраційний державний номер НОМЕР_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд зазначив, що договір лізингу, укладений між сторонами у справі, є по суті змішаним договором, оскільки містить у собі умови договору фінансового лізингу та договору оренди транспортного засобу, а також посилання на порядок укладення між ними у подальшому договору
купівлі-продажу цього автомобіля. При з`ясуванні та встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм цивільного процесуального закону та правильно застосовано норми матеріального права, в тому числі надана оцінка обґрунтуванню позову, з огляду на положення статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та статті 227 ЦК України. Доводів на спростування цих висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить. За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні договору недійсним апеляційний суд визнав законним та обґрунтованим.
Апеляційний суд також погодився з висновком суду першої інстанції про безпідставність стягнення з відповідача на користь позивача за нікчемним договором відшкодування моральної шкоди, оскільки в такому випадку відшкодування компенсації не передбачено як нормами закону
(статті 23, 1167 ЦК України, пункту 5 частини першої статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів"), так і умовами самого нікчемного договору.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що за висновком про встановлення нікчемності правочину є підстави для застосування наслідків, передбачених частиною першої статті 220, частинами першою та четвертою статті 216 ЦК України, із зобов`язанням кожної зі сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Тобто, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору. Лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався. Таким чином є усі правові підстави для повернення відповідачем на користь позивача отриманих платежів на суму 116 581, 33 грн, а позивачем товариству - отриманий за лізингом автомобіль. Підстав для зменшення такої суми, що отримана ТОВ "Автокредит Плюс" за нікчемним правочином, на суму собівартості плати за користування автомобілем або на суму будь-яких інших, нарахованих відповідачем збитків, положеннями ЦК України не передбачено.
Водночас апеляційний суд встановив, що позивач пропустив позовну давність звернення до суду з позовом, проте, враховуючи зміст позовної заяви, поданих на її обґрунтування документів, зміст апеляційної скарги, дійшов висновку, що причини пропуску позовної давності позивачем ОСОБА_1 щодо застосування наслідків нікчемного правочину необхідно визнати поважними та захистити його порушене право шляхом стягнення з відповідача на його користь 116 581, 33 грн сплачених платежів, та після виплати такої суми на користь позивача, зобов`язати останнього повернути автомобіль ТОВ "Автокредит Плюс".
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у квітні 2019 року, ТОВ "Автокредит Плюс" просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 березня 2019 року та залишити в силі рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 15 січня 2019 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що:
- суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 257, 261, частини третьої статті 267 ЦК України, оскільки позовна заява ОСОБА_1 подана до суду із пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Крім того зазначає, що позивач не заявляв про поновлення позовної давності;
- суд першої інстанції правомірно зменшив суму, яка підлягала стягненню з товариства на користь ОСОБА_1, відмовивши у стягненні грошових коштів, які є платою за користування предметом лізингу, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 288/383/15-ц (провадження
№ 61-6009св18);
- судом апеляційної інстанції не досліджено та не надано правової оцінки зібраним доказам.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у квітні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Автокредит Плюс" укладено договір фінансового лізингу шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору №NK00A!0000575344 спільно з його додатками, за умовами яких лізингодавець зобов`язався передати в користування лізингоодержувачу автомобіль "Chery Eastar DC14B", 2007 року випуску, протягом строку, що становить не більше 60 календарних днів з моменту підписання графіку лізингових платежів.
Визначені до погашення суми, згідно з умовами договору, зазначені в графіку сплати платежів, що є додатком № 2 до договору.
Договір між сторонами укладено у письмовій формі без нотаріального посвідчення.
ОСОБА_1 29 квітня 2014 року у користування передано автомобіль "Chery Eastar DC14B", 2007 року випуску, на який він за закінченням строку лізингу мав намір перереєструвати право власності.
Відповідно до наданих копій витягу з особистого рахунку, розрахунку, позивач, на виконання умов договору щодо одержання в користування предмету лізингу, сплатив ТОВ "Автокредит плюс" у період з 29 квітня 2014 року до 29 листопада 2016 року 116 581, 33 грн.
Після дострокового погашення заборгованості 29 листопада 2016 року та 30 листопада 2016 року (виписка за кредитним договором), 19 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального сервісного центру з метою зняття автомобіля з реєстрації, проте під час огляду автомобіля експертом встановлено, що ідентифікаційний номер кузова змінювався шляхом зварювання фрагмента номерної деталі в інший кузов аналогічного автомобіля (висновок експерта від 10 липня 2017 року № 38).
За цим фактом 20 квітня 2017 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017150030001534 за статтею 290 КК України. Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2017 року на зазначений автомобіль накладено арешт, визначено місце зберігання транспортного засобу на території Заводського ВП ГУНП в Миколаївській області.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Оцінюючи оскаржувані судові рішення на відповідність вимогам статті 263 ЦПК України, Верховний Суд виходить з того, що спірні правовідносини, які виникають у зв`язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, а також Законом України "Про фінансовий лізинг", Законом України "Про захист прав споживачів".
Згідно із частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).