ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2021 року
м. Київ
справа № 201/15290/16
провадження № 61-2869св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Антоненко Н. О. (суддя-доповідач),
суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану Чухаловим Денисом Дмитровичем, на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 березня 2017 року в складі судді Демидової С. О. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в складі колегії суддів Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
02 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ КБ "Приватбанк" про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості по кредитному договору та розірвання кредитного договору.
В обґрунтування позовних вимог указувала, що 13 листопада 2007 року між ЗАТ КБ "Приватбанк" (назву якого було змінено на АТ КБ "Приватбанк") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н, за умовами якого позивачу наданий кредит у вигляді встановлення ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. З отриманого від банку розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 стало відомо про те, що з 01 січня 2013 року процентна ставка за договором склала 30% річних, а з 01 вересня 2014 року - 34,80% річних. Оскільки підвищення процентної ставки за кредитним договором відбулось за одностороннім рішенням відповідача без повідомлення про це позивача, вона просила суд зобов`язати АТ КБ "Приватбанк" здійснити перерахування заборгованості за кредитним договором б/н від 13 листопада 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ "Приватбанк", за процентною ставкою 22,8% річних; після перерахування заборгованості вказаний кредитний договір розірвати.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано АТ КБ "Приватбанк" здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором б/н від 13 листопада 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та банком, з 01 січня 2013 року з урахуванням відсоткової ставки за користування кредитом у розмірі 22,80% річних на суму залишку заборгованості. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що суду не були надані належні та допустимі докази надіслання відповідачем та отримання ОСОБА_1 повідомлення про зміну розміру відсоткової ставки за кредитом. Оскільки банк не вправі змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку, то суд зробив висновок про неправомірність підвищення відповідачем з 01 січня 2013 року відсоткової ставки і нікчемність такого правочину.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про розірвання кредитного договору, суд першої інстанції виходив із того, що не встановлено істотного порушення банком умов кредитного договору б/н від 13 листопада 2007 року, укладеного між сторонами, а тому підстав для розірвання його за рішенням суду немає. Уразі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (стаття 651 ЦК України).
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" задоволено частково.
Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 березня 2017 року в частині зобов`язання АТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором б/н від 13 листопада 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ "Приватбанк", з 01 січня 2013 року з урахуванням відсоткової ставки за користування кредитом у розмірі 22,80% річних на суму залишку заборгованості скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що розділом 5 заяви про бажання оформити кредитку на ім`я ОСОБА_1 передбачена базова відсоткова ставка у розмірі 1,9% на місяць, тобто 22,80 % річних. Також в заяві зазначено, що, підписуючи її, позичальник ознайомлена та погоджується з Умовами та Правилами наданих банківських послуг, а також Тарифами банку, які разом із заявою складають кредитний договір.
Умовами та правилами надання банківських послуг передбачено, що за користування кредитом банк нараховує відсотки в розмірі, встановленому Умовами та Правилами банку з розрахунку 360 календарних днів у році.
Оскільки кредитним договором не встановлено фіксований розмір процентної ставки за користування кредитом, зміна якої підлягала би обов`язковому узгодженню сторонами, і позичальник надав свою згоду на встановлення процентної ставки відповідно до Умов та Правил наданих банківських послуг,які за умовами договору підлягають зміні банком одноособово, а тому суд уважав відсутніми підстави для зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про розірвання кредитного договору, апеляційний суд виходив із того, що судові рішення в цій частині є обґрунтованим та відповідає вимогам закону.
Аргументи учасників справи
04 лютого 2019 року представник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 березня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову про розірвання кредитного договору та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про розірвання кредитного договору та скасувати постанову апеляційного суду як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Зазначає, що між сторонами укладений кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, будь-яких Умов та Правил надання банківських послуг позивач не підписувала, а тому висновок апеляційного суду про те, що позичальник надала свою згоду на встановлення процентної ставки відповідно до Тарифів банку, які за умовами договору підлягають зміні банком одноособово, є незаконним.
Щодо розірвання кредитного договору вказує, що 03 серпня 2016 року позивач направила на адресу банку заяву про розірвання кредитного договору, яка безпідставно залишена банком без задоволення. Позивач просить суд саме розірвати кредитний договір, а не припинити її зобов`язання за ним на підставі того, що банк допустив порушення укладеного кредитного договору у вигляді одностороннього встановлення розміру грошових зобов`язань для позивача, що є зміною істотних умов зобов`язання порівняно з тими, якими позивач керувалась при укладенні договору.
Представник позивача посилається на позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 04 липня 2018 року в справі № 541/1984/15, від 05 травня 2018 року в справі № 564/2037/14, від 18 квітня 2018 року в справі № 332/890/16, вказуючи, що в них містяться висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо розірвання кредитного договору.
Відзив на касаційну скаргу
28 березня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ "Приватбанк" на касаційну скаргу представника ОСОБА_1, в якому банк просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення про відмову в задоволенні позову - без змін.
Вказує, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору приєднання і регулюються статтею 634 ЦК України. Укладення між сторонами такого виду договору підтверджується змістом підписаної позивачем заяви, у якій вказано, що позичальник своїм підписом приєднується і зобов`язується виконувати умови, викладені в Умовах і правилах надання банківських послуг, тарифах банку, що складають договір банківського обслуговування.
Оскільки позивач не зверталася до Банку з відповідною заявою про припинення кредитування та не погасила заборгованість, що фактично є погодженням позичальника з новими Тарифами та їх зміною, а тому підстав для задоволення позову немає.
Уважає відсутніми підстави для здійснення перерахунку заборгованості ОСОБА_1 , адже рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2016 року в справі № 348/1399/15 із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" стягнуто 30 720,25 грн заборгованості за кредитним договором від 13 листопада 2007 року.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 13 листопада 2007 року між ЗАТ КБ "Приватбанк" (назву якого було змінено на АТ КБ "Приватбанк") та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н, за умовами якого позивачу був наданий кредит у вигляді встановлення ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідно до розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором до 01 січня 2013 року процентна ставка за договором складала 22,80% річних, з 01 січня 2013 року - 30% річних, а з 01 вересня 2014 року - 34,80% річних.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині та відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про зобов`язання АТ КБ "Приватбанк" здійснити перерахунок заборгованості, виходив із того, що кредитним договором від 13 листопада 2007 року не встановлено фіксовану процентну ставку за користування кредитом. Зміна процентної ставки підлягає обов`язковому узгодженню між сторонами, тоді як позичальник надала свою згоду на встановлення процентної ставки відповідно до Тарифів банку, які за умовами договору підлягають зміні банком одноособово, а тому відсотки банком нараховувалися згідно умовам кредитного договору і підстав для їх перерахунку немає.
Такий висновок апеляційного суду не відповідає вимогам закону з огляду на таке.
За змістом частини третьої статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчить, що постановою Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 348/1399/15 (провадження № 61-7797св18) залишено без змін рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 листопада 2016 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість станом на 30 червня 2015 року: 30 720,25 грн заборгованості за кредитним договором від 13 листопада 2007 року, 7 438,11 грн заборгованості по процентах, 250,0 грн штрафу (фіксована частина), 1 177,22 грн штрафу та 307,20 грн судового збору.
За змістом судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій у справі № 348/1399/15 ОСОБА_1 заперечувала проти стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 листопада 2007 року з тих підстав, що: строк дії виданої їй на підставі кредитного договору від 13 листопада 2007 року кредитної картки закінчився через рік після її видачі; суди взяли до уваги лист ПАТ КБ "ПриватБанк" та наданий ним розрахунок заборгованості, які не є належними доказами у справі; суд не застосував строк позовної давності. На обставини не надання в письмовій формі банком повної інформації про умови кредитування та незаконного збільшення відсоткової ставки не посилалася.