ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 3 лютого 2021 року № 9901/850/18 (провадження № 11-1288заі19)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним і скасування рішення.
Короткий виклад історії справи
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо здійснення оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту, та зобов`язати Комісію завершити оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту;
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 10 липня 2018 року
№ 1099/ко-18 про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді судді Господарського суду міста Києва;
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 18 вересня 2018 року № 1609/ко-18 про внесення до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що оцінювання відповідності судді займаній посаді відбувається не на підставі закону, а проведення будь-якого оцінювання судді з подальшим можливим звільненням з посади не відповідає європейським стандартам, тому дії, вчинені суб`єктом владних повноважень на проведення такого оцінювання, є протиправними та не повинні спричиняти негативних наслідків для особи.
На думку позивача, Комісія порушила вимоги щодо формування та ведення його суддівського досьє, що позбавило його права на здійснення оцінювання таких показників професійної компетентності, як ефективність здійснення суддею правосуддя та діяльність щодо підвищення фахового рівня, що унеможливило реалізацію правомірних очікувань на отримання 90 балів за цими показниками.
Крім цього, відповідач не оцінив у балах кожен окремо критерій особистої та соціальної компетентності позивача, незважаючи на те, що ці показники за результатами тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей оцінено як «високі», що позбавило позивача права реалізувати правомірні очікування на отримання 200 балів за цими критеріями. До того ж Комісія не оцінила в балах кожен окремо показник критерію професійної етики та кожен окремо показник критерію доброчесності, а відсутність аргументів щодо аналізу всіх показників цих критеріїв свідчить про свавільність поведінки відповідача, що має наслідком порушення прав позивача на прозоре оцінювання його здібностей.
На переконання позивача, надавши ВККС необмежені дискреційні повноваження щодо можливості виставлення будь-яких оцінок за критерії професійної етики та доброчесності без необхідності їх обґрунтування, законодавець порушив принцип верховенства права, а відсутність у законі механізму захисту від можливого свавільного втручання в право на належне оцінювання свідчить про порушення права на захист.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
ВККС рішенням від 1 лютого 2018 року № 8/зп18 призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 .
За результатами кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 набрав 574,5 бала, з яких: за критерієм компетентності (професійної, особистої, соціальної) суддя набрав 297,16 бала; за критеріями професійної етики - 172,33 бала; за критерієм доброчесності - 105 балів.
10 липня 2018 року ВККС, розглянувши питання про результати кваліфікаційного оцінювання судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, прийняла рішення № 1099/ко-18, яким вирішила:
- визначити, що суддя Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займані посаді набрав 574,5 бала;
- визнати суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді;
- рекомендувати ВРП розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва.
Не погодившись із вказаним рішенням ВККС, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 грудня 2019 року закрив провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними й скасування рішень ВККС від 10 липня 2018 року № 1099/ко-18 щодо рекомендації ВРП розглянути питання про звільнення позивача з посади судді Господарського суду міста Києва та від 18 вересня 2018 року № 1609/ко-18, яким вирішено внести ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду міста Києва.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду з урахуванням зазначеної ухвали розглянув позовні вимоги про:
- визнання протиправними дій ВККС щодо здійснення оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту, та зобов`язання Комісії завершити оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту;
-визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 10 липня 2018 року № 1099/ко-18, яким визначено, що суддя Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 574,5 бала, та визнано суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 11 грудня 2019 року в задоволенні зазначених вище позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Судове рішення мотивовано тим, що рішення ВККС від 10 липня 2018 року
№ 1099/ко-18 прийнято відповідачем колегіально, підписано всіма членами Комісії, містить підстави для його прийняття, а також мотиви, з яких ВККС дійшла висновку про невідповідність судді займаній посаді та, як наслідок, внесла подання про звільнення з посади судді. До того ж позивач був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання стосовно нього, особисто брав участь у засіданні при проведенні співбесіди та надав відповіді на поставлені запитання. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення ВККС від 10 липня 2018 року № 1099/ко-18 у частині визначення балів за результатами кваліфікаційного оцінювання та визнання позивача таким, що не відповідає займаній посаді, оскільки це рішення є правомірним, обґрунтованим, ухваленим відповідно до критеріїв, визначених у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки в позовній заяві йшлося не лише про іспит як метод установлення критеріїв відповідності, а про співвідношення кваліфікаційного оцінювання та оцінювання на відповідність займаній посаді як двох окремих та самостійних видів оцінювання, з яких оцінювання відповідності судді займаній посаді відбувається не на підставі закону, а проведення будь-якого оцінювання судді з подальшим можливим звільненням судді з посади не відповідає європейським стандартам. При цьому позивач указав, що Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1402-VІІІ)не передбачено ані процедури, ані порядку такого виду оцінювання суддів, як «оцінювання невідповідності судді займаній посаді», законом врегульовано виключно питання кваліфікаційного оцінювання судді, під час якого дається оцінка здатності здійснювати правосуддя, а не здатності відповідати посаді.
На думку скаржника, перевірка судом першої інстанції лише формальної наявності в тексті рішення ВККС мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, без оцінки їх обґрунтованості та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, не узгоджується з метою адміністративного судочинства. Відтак суд здійснив обмежувальне тлумачення норм права, що призвело до позбавлення позивача ефективного судового захисту від необмежених дискреційних повноважень ВККС, що є неприпустимим у демократичному суспільстві.
Крім цього, позивач на обґрунтування доводів апеляційної скарги щодо неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, навів доводи, аналогічні доводам позовної заяви, та вказував на відсутність у рішенні суду мотивів відносно його аргументів про визнання протиправними дій ВККС щодо нездійснення оцінювання позивача за показниками критерію професійної компетентності - ефективність здійснення суддею правосуддя та діяльність щодо підвищення фахового рівня, а також нездійснення оцінювання позивача за критеріями особистої та соціальної компетентності, за показниками критерію професійної етики - морально-психологічні якості та інші показники, за показниками критерію доброчесності - інтегративність та інші показники.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив скасувати оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 3 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2019 року скасувала, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним і скасування рішення закрила.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
При цьому рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
З огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підведення її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах «кваліфікаційного» провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшли висновку, що, зокрема, рішення Комісії від 10 липня 2018 року № 1099/ко-18 є тим рішенням, яке на стадії підведення підсумків кваліфікаційного оцінювання ВККС не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду. Ці обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору і є підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом позову в цій справі є, зокрема, визнання протиправним та нечинним рішення відповідача від 10 липня 2018 року № 1099/ко-18 про його невідповідність займаній посаді судді Господарського суду міста Києва, яким, серед іншого, вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією розглянути питання про звільнення позивача з посади судді. Крім того, позивач просив визнати протиправними дії ВККС щодо здійснення оцінювання його на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту, та зобов`язати Комісію завершити оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду Україн