Постанова
Іменем України
04 березня 2021 року
м. Київ
справа № 161/14088/17
провадження № 51-3031 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Вараниці В.М.,
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2,
захисника Ковальова С.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Яковлєвої О.В. на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 28 травня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017030010003239, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Звиняче Горохівського району Волинської області, жителя АДРЕСА_1 ),
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця с. Яришів Могилів-Подільського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2017 року дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перекваліфіковано з ч. 3 ст. 187 КК України на ч. 3 ст. 186 КК України та засуджено їх до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у тому, що вони, діючи умисно, за попередньою змовою між собою, переслідуючи корисливий мотив, відкрито заволоділи грошовими коштами ТОВ "Споживчий центр" за наступних обставин. 11 липня 2017 року близько 08:20 ОСОБА_1 зайшов до приміщення офісу "Швидко Гроші" ТОВ "Споживчий центр", що на вул. Сенаторки Левчанівської, 13 у м. Луцьку, розпилив перед обличчям менеджера вказаного товариства ОСОБА_3 сльозогінний газ, від чого вона різко відхилилась та впала на підлогу. Після цього ОСОБА_1, присівши навколішки позаду потерпілої, однією рукою почав утримувати її за шию, щоб вона не перешкоджала заволодінню майном, а іншою рукою затулив їй рота, щоб вона не могла покликати на допомогу, чим заподіяв ОСОБА_3 легкі тілесні ушкодження. У цей час ОСОБА_2, з метою реалізації єдиного умислу на незаконне заволодіння чужим майном, взявши зі столу менеджера ключі від сейфу, забіг до відгородженої меблями частини кімнати, де стояв сейф та куди менеджер ОСОБА_3 не допускає відвідувачів офісу, відчинив вказаний сейф, звідки відкрито заволодів грошима у сумі 19 100 грн, а також взяв з полиці відеореєстратор вартістю 1415 грн. Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завдали ТОВ "Споживчий центр" майнової шкоди на загальну суму 20 515 грн.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 28 травня 2020 року апеляційні скарги прокурора Яковлєвої О.В. та захисника Коренги В.А. в інтересах обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2017 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор Яковлєва О.В. ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає про допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених, а саме безпідставне їх звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України. При цьому зазначає, що апеляційний суд повторно не допитав потерпілу ОСОБА_3, а її показання, надані під час розгляду кримінального провадження місцевим судом, дослідив не повно та з порушенням, що призвело до неправильної кваліфікації дій засуджених. Крім того, апеляційний суд, порушуючи вимоги ч. 2 ст. 439 КПК України, не виконав вказівку суду касаційної інстанції після скасування попереднього вироку апеляційного суду, не дослідив безпосередньо докази щодо режиму доступу до відокремленого приміщення у момент входження засуджених до нього та наявності умислу на такі дії, та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні. За таких обставин вважає, що апеляційний суд не дотримався принципів змагальності та безпосередності дослідження доказів, чим порушив вимоги статей 23, 94, 370, 404 КПК України, що є підставою для скасування такого рішення. Також наголошує, що апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, належним чином не мотивував свого рішення, не навів ґрунтовного аналізу доводів, викладених в апеляційній скарзі, не надав на них вичерпної відповіді, а доводи про неправильну кваліфікацію дій засуджених взагалі проігнорував, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора Яковлєвої О.В. захисник Коренга В.А. вказує про необґрунтованість такої скарги, просить відмовити в її задоволенні.
У судовому засіданні прокурор Вараниця В.М. підтримав касаційну скаргу прокурора Яковлєвої О.В., просив ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Засуджені ОСОБА_1 й ОСОБА_2 та захисник Ковальов С.В. заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі прокурор зазначає про незаконність ухвали апеляційного суду і вважає, що таке рішення постановлено з порушенням вимог матеріального та процесуального законодавства.
Зокрема, на переконання прокурора, місцевий суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з ч. 3 ст. 187 КК України на ч. 3 ст. 186 КК України.
Такі доводи касаційної скарги прокурора колегія суддів вважає слушними.
За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
За результатом розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 місцевий суд дійшов висновку про доведеність винуватості обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України.
Такі висновки суд зробив на підставі показань потерпілої ОСОБА_3 та показань самих обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які підтвердили фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті.
Зокрема, у судовому засіданні місцевого суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили, що відкрито заволоділи грошовими коштами з офісу "Швидко Гроші", однак заперечували факт застосування або погрози застосування до ОСОБА_3 насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої в момент його заподіяння.
Також місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дані, що містяться у: протоколі прийняття заяви ОСОБА_3 про вчинення кримінального правопорушення від 11 липня 2017 року; протоколах огляду місця події від 11 липня 2017 року та 18 липня 2017 року; протоколах пред`явлення потерпілій ОСОБА_3 особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для впізнання від 18 липня 2017 року; протоколі огляду жорсткого диску від 12 вересня 2017 року;
Крім того, судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку як докази дані, що містяться у: висновках експертів № 248 та № 516 від 12 вересня 2017 року; висновку судово-медичної експертизи № 670 від 11 липня 2017 року; висновках додаткової судово-медичної експертизи № 900 від 12 вересня 2017 року та № 1203 від 12 грудня 2017 року.
Оцінюючи всі вказані докази у їх сукупності, місцевий суд дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розбою, тобто нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства, та перекваліфікував їх дії з ч. 3 ст. 187 КК України на ч. 3 ст. 186 КК України.