Постанова
Іменем України
04 березня 2021 року
м. Київ
справа № 2-о-150/09
провадження № 61-18253св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
заявниця - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - прокурор Голопристанського району Херсонської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бондарчука Віталія Олександровича на постанову Херсонського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Бугрика В. В., Ігнатенко П. Я.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У липні 2009 року ОСОБА_1, заінтересована особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Херсонській області ), звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання її батьків на території України до 24 серпня 1991 року.
Заява мотивована тим, що відповідно до Угоди між Урядом СРСР та Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організаціях СРСР від 02 квітня 1981 року (далі - Міжурядова угода) батьки заявниці: батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_3, у період з 1989 року до 1992 року працювали на території України. Після закінчення строку дії Міжурядової угоди та звільнення з роботи її батьки залишилися проживати в гуртожитку у м. Херсоні. У 2000 році батьки виїхали до В`єтнаму, а вона залишилася проживати на території України у м. Херсоні, оскільки мала постійну роботу та місце проживання у гуртожитку. Встановлення факту проживання батьків на території України до 24 серпня 1991 року необхідно їй для отримання громадянства за територіальною ознакою відповідно до статті 8 Закону України "Про громадянство України".
Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської від 29 липня 2009 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на території України до 24 серпня 1991 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю заявником обставин, на які вона посилалася, обґрунтовуючи свою заяву.
Не погодившись із зазначеним рішенням, прокурор Голопристанського району Херсонської області у січні 2011 року подав апеляційну скаргу на рішення Голопристанського районного суду Херсонської від 29 липня 2009 року.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року рішення Голопристанського районного суду Херсонської від 29 липня 2009 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що батьки заявниці знаходилися на території України відповідно до умов Міжурядової угоди, а тому вони проживали на території України тимчасово на період роботи, а не постійно. Докази, які б вказували на постійність проживання батьків заявниці на території України до 24 серпня 1991 року у матеріалах справи відсутні.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бондарчук В. О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" єдиною умовою постійного проживання особи в Україні є проживання на цій території більше шести місяців на рік. Умов щодо підстав проживання, громадянства, правового статусу чи мотивів проживання закон не встановлює. Апеляційний суд не взяв до уваги того факту, що батьки заявниці працювали на території України з 1989 року до 1992 року на підставі Міжурядової угоди, а надалі постійно поживали на території України до 2000 року. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано поновив прокурору строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та не надав оцінки правомірності звернення прокурора із апеляційною скаргою в інтересах Відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Херсонській області.
У листопаді 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заступник прокурора Херсонської області просив касаційну скаргу заявника залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Тхай Бінь Соціалістичної Республіки В`єтнам. ЇЇ батьками є: мати - ОСОБА_3, батько - ОСОБА_2 .
Згідно з довідками Відкритого акціонерного товариства "Каховка" від 14 березня 2004 року № 302, Відкритого акціонерного товариства "Херсонський бавовняний комбінат" від 23 січня 2008 року № 80, батьки заявниці прибули на територію Української РСР з Республіки В`єтнам відповідно до Міжурядової угоди від 02 квітня 1981 року та працювали на підприємствах з 1989 року до 1992 року (а. с. 5-11).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 234 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Верховний Суд зауважує, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Частиною першою статті 256 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) визначено перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, він є невичерпний і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 234 ЦПК України 2004 року та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.