ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 березня 2021 року
м. Київ
справа № 560/2798/20
адміністративне провадження № К/9901/36134/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 560/2798/20
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду (головуючий суддя: В. К. Блонський) від 23 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: В. М. Кузьмишин, О. А. Боровицький, О. О. Сушко) від 16 грудня 2020 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 04 червня 2020 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просить:
1) відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення у даній справі;
2) визнати протиправними (незаконними) та скасувати вимоги Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2020 року № Ф-24315-17 та від 20 лютого 2020 року № Ф-24315-17.
2. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року даний адміністративний позов залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду:
1) доказу сплати судового збору за вимогу майнового характеру в сумі 840,80 грн., за платіжними реквізитами Хмельницького окружного адміністративного суду;
2) надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформленої у відповідності до статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України/або обґрунтувань за яких позивач вважає, що строк звернення до суду не пропущено, надання доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду.
3. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
4. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року, позовну заяву залишено без розгляду.
5. Не погоджуючись з рішеннями суддів першої та апеляційної інстанцій, 28 грудня 2020 року позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
6. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу.
7. 03 березня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
8. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що предметом оскарження в даній справі є дві вимоги Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 21 січня 2020 року № Ф-24315-17 та від 20 лютого 2020 року № Ф-24315-17, які, як стверджує позивач, він отримав 10 березня 2020 року.
10. Згідно з рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, вимога Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2020 року № Ф-24315-17 вручена позивачу 05 лютого 2020 року, а вимога від 20 лютого 2020 року № Ф-24315-17 вручена позивачу 29 лютого 2020 року.
11. Граничним строком на оскарження вимоги Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2020 року № Ф-24315-17 є 17 лютого 2020 року, а граничним строком на оскарження вимоги Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 20 лютого 2020 року № Ф-24315-17 є 11 березня 2020 року.
12. Проте, правом на оскарження вказаних вимог в адміністративному порядку позивач не скористався, та лише 04 червня 2020 року звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із цим адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач пропустив встановлений чинним законодавством десятиденний строк звернення із позовом до суду при оскарженні вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску, а вказані у заяві підстави поновлення строку звернення до суду не підтверджують поважність пропуску такого строку, а тому позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
14. Що посилань позивача на те, що не відповідає дійсності твердження суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк звернення до суду і не довів підстав для поновлення строку звернення до суду, оскільки він за цей період переніс дві операції, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки суду першої інстанції не подавались докази, які б підтверджували, що позивач за період з 18 лютого 2020 року по 15 березня 2020 року переніс дві операції та перебував на стаціонарному лікуванні. При цьому, клопотання про витребування цих доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач не подавав. Суд апеляційної інстанції зазначив, що зміст апеляційної скарги свідчить про те, що позивач не обґрунтовує причини неподання клопотання про витребування доказів разом з позовною заявою або під час розгляду справи в суді першої інстанції та не зазначає про заходи, які він вживав для отримання цих доказів самостійно.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суддів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
16. У касаційній скарзі позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано вимоги абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Скаржник наголошує, що нормами вказаного Закону не визначено 10-денного строку оскарження до суду вимог про сплату недоїмки.
17. Окрім того, позивач звертає увагу, що суд апеляційної інстанції не врахував те, що останній переніс дві операції та ще й у період запровадження Урядом України карантину, а тому ці обставини доводять поважність причин пропуску строку звернення до суду. Проте, суд апеляційної інстанції процитувавши у постанові частину четверту статті 308 КАС України, "забув" як про те, що спочатку суд першої інстанції відкрив провадження у цій справі, так і про вимоги частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до яких суд вживає визначенні законом заходи необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
19. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом.
21. За змістом частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
22. Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
23. При цьому процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
24. За загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла та повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
25. За змістом частини першої статті 123 КАС України в разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
26. Отже, необхідною передумовою залишення позовної заяви без руху є недотримання визначеного чинним законодавством строку звернення до суду.
27. Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень. Для звернення до адміністративного суду з позовами у спорах за участю суб`єктів владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства та позовами у спорах, що виникають у зв`язку з проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу, встановлюється тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
28. Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
29. Отже, положення процесуального закону передбачають виняток щодо обрахування загального строку звернення до суду передбачений КАС України, у разі якщо такий встановлений іншими спеціальними законодавчими актами.
30. Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
31. Дія цього Закону № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону ).
32. У частині ж другій статті 2 вказаного Закону закріплено, що принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску визначаються виключно цим Законом.
33. Відтак, спеціальним законодавчим актом, що визначає строки звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату єдиного внеску, є саме Закон № 2464-VI.
34. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, однак положення Основного закону не визначають спеціальних строків звернення до суду у справі про оскарження вимоги про сплату боргу з єдиного соціального внеску.
35. Оцінюючи обставини щодо дотримання позивачем визначеного спеціальним законодавчим актом строку звернення до суду, необхідно звернути увагу на таке.
36. Пунктом 4 частини першої статті 6 Закону № 2464-VI визначено наявність у платника єдиного внеску права оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.
37. Відповідно до положень абзацу 4 частини четвертої статті 25 вказаного Закону платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
38. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац 5 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI).
39. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску (абзац 6 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI).
40. Абзацом 8 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI визначено порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
41. За змістом абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.