ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 березня 2021 року
м. Київ
справа № 260/739/19
адміністративне провадження № К/9901/3804/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Блажівської Н.Є., Усенко Є.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року (головуючий суддя - Луцович М.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Старунського Д.М., судді - Багрій В.М., Большакова О.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
установив:
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (далі - ГУ ДФС у Закарпатській області), правонаступником якого є Головне управління Державної податкової служби у Закарпатській області, в якому просила визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-5111-56 від 13 грудня 2018 року в сумі 15819,54 грн та №Ф-5111-56 від 18 лютого 2019 року в сумі 18276,72 грн. На обґрунтування позову вказувала що, оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) є незаконними, оскільки у 2008 році вона влаштувалася на роботу з повною зайнятістю та з того часу підприємницькою діяльністю не займалася, звітності до податкового органу не подавала.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, позивач звернулась із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким позов задовольнити. Касаційна скарга обґрунтована доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі. Скаржник звертає увагу суду на те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою обставини, які мають значення для вирішення цього спору, а саме: у спірні періоди позивач підприємницькою діяльністю не займалась, працювала за трудовим договором, а відтак у неї і не виникало обов`язку зі сплати єдиного внеску від здійснення підприємницької діяльності.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, як законні й обґрунтовані, а скаргу позивача - без задоволення. Зазначає, що у позивача був обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску у спірні періоди, навіть за відсутності у неї доходу від здійснення підприємницької діяльності.
Справа розглянута судами попередніх інстанцій за правилами спрощеного позовного провадження, а тому, з огляду на приписи пункту 4 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційний перегляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
За встановленими судами обставинами справи, 5 липня 2006 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) була зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
13 грудня 2018 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5111-56, згідно з якою заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску станом на 31 жовтня 2018 року складає 15819,54 грн, а 18 лютого 2019 року - вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5111-56, згідно з якою заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску станом на 31 січня 2019 року складає 18276,72 грн.
Позивач зверталась до контролюючого органу зі скаргами на вказані вимоги про сплату боргу (недоїмки), мотивуючи їх тим, що у 2008 році вона влаштувалась на роботу та вирішила припинити підприємницьку діяльність, у зв`язку з чим отримала консультацію в Хустській ОДПІ щодо порядку припинення підприємницької діяльності та вчинила всі необхідні для цього дії, зокрема повернула торговий патент, виданий відповідно до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", та з того часу підприємницькою діяльністю не займалася.
Листом Хустського управління ГУ ДФС у Закарпатській області від 1 квітня 2019 року позивача повідомлено, що вона не знята з обліку в Хустському управлінні ГУ ДФС у Закарпатській області, а заява про припинення підприємницької діяльності зареєстрована лише 17 січня 2019 року.
Не погоджуючись із вимогами про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску №Ф-5111-56 від 13 грудня 2018 року та №Ф-5111-56 від 18 лютого 2019 року, позивач звернулась до суду із вказаним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із законності оскаржуваних вимог про сплату боргу з єдиного внеску, визнавши, що у спірні періоди позивач перебувала у статусі платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та, відповідно, у неї був обов`язок зі сплати єдиного внеску не нижче розміру мінімального страхового внеску, незалежно від фактичного отримання доходу (його відсутності) чи здійснення (не здійснення) підприємницької діяльності.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкриті поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.