ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2021 року
м. Київ
справа № 640/3948/19
адміністративне провадження № К/9901/31744/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Блажівської Н.Є.,
суддів: Желтобрюх І.Л., Шишова О.О.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2020 року (судді Парінов А.Б., Земляна Г.В., Бабенко К.А.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання відповіді на запит визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати бездіяльність Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач) щодо ненадання відповіді на запит та ненадання матеріалів податкової перевірки на підставі акта від 14 грудня 2018 року № 4858/26-1542-02-30/ НОМЕР_1 і визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 23 січня 2019 року №0003274202, № 0003304202 та № 0003314202.
1.2. Обставини, що передували прийняттю оскаржуваної ухвали
Як підтверджується матеріалами справи, Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення від 10 березня 2020 року в порядку письмового провадження, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зміст матеріалів справи (а.с.25,28) свідчить про те, що між Позивачем та адвокатом Кухаревським Євгеном Вадимовичем укладено договір від 29 грудня 2018 року про надання правової допомоги; на підтвердження наявності повноважень щодо представництва інтересів у суді адвокатом додано ордер від 7 березня 2019 року.
Повний текст рішення надіслано за адресою, за якою здійснює адвокатську діяльність Кухаревський Євген Вадимович, та яка була визначена Позивачем як адреса для листування. Це рішення отримано 21 березня 2020 року.
10 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції із заявою про ознайомлення із матеріалами справи.
Цього ж дня до суду першої інстанції надійшла заява про видачу копії рішення із додатками, а саме копіями витягів про припинення дій довіреностей від 26 червня 2018 року та від 8 серпня 2018 року.
Рішення суду першої інстанції, згідно із написом на зворотньому боці заяви про видачу судового рішення отримано Позивачем 31 серпня 2020 року.
Цього ж дня, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій поставлено питання про поновлення строку на апеляційне оскарження з посиланням на те, що рішення суду першої інстанції помилково надіслано за робочою адресою адвоката, у якого не було повноважень представляти інтереси адвоката, оскільки договором було передбачено, що він діє до винесення рішення судом, а дію відповідних довіреностей, виданих адвокату, припинено згідно із наданими копіями витягів. Також Позивач посилалась на обставини запровадження та продовження Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху.
У цій ухвалі апеляційний суд вказав, що зазначені Позивачем підстави пропуску на апеляційне оскарження не є поважними, оскільки:
- 29 грудня 2018 року між адвокатом Кухаревським Євгеном Вадимовичем (надалі - Адвокат) та Позивачем (далі - Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги зі строком дії до винесення рішення судом. У вказаному договорі сторони, зокрема узгодили, що Адвокат зобов`язується надавати Клієнту таку правову допомогу як одержання копій рішень, ухвал. Тому суд апеляційної інстанції визнав не обґрунтованими посилання на те, що рішення суду направлено на адресу здійснення адвокатської діяльності її представником, який станом на 10 березня 2020 року не мав повноважень на представництво інтересів Позивача;
- повноваження адвоката Кухаревського Є.В. на надання правової допомоги Позивачу в усіх судах України ордером від 7 березня 2019 року серії ЧЦ № 000/190308, натомість довіреності, про які вказує апелянт у клопотанні про поновлення строку, в матеріалах справи - відсутні. З наявних в матеріалах справи витягів про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 41242812 та № 41242799 неможливо встановити зміст довіреностей, дію яких було припинено, а також ким та кому ці довіреності були видані.
До того ж суд апеляційної інстанції послався на положення статті 131 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначив, що Позивач безпосередньо після розірвання договірних відносин із адвокатом на представництво її інтересів у суді зобов`язана була повідомити суд, зокрема, про зміну адреси для направлення поштової кореспонденції судом, в інакшому випадку рішення вважається врученим.
З урахуванням цього апеляційним судом надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання документа про сплату судового збору у розмірі, встановленому законом та заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження з зазначенням поважних причин поновлення такого строку.
На виконання вимог ухвали Позивачем подано заяву про усунення недоліків, в якій порушено питання про (1) поновлення строку на апеляційне оскарження та (2) звільнення від сплати судового збору.
Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження обґрунтоване тим, що зі змістом оскаржуваного рішення Позивач ознайомилась лише 10 серпня 2020 року, оскільки зазначене рішення направлялось судом першої інстанції на адресу її представника, з яким вона припинила правовідносини 3 лютого 2020 року та про що відповідно повідомила суд першої інстанції 10 серпня 2020 року. З урахування цього Позивач також просила врахувати, що пропуск нею строку звернення до суду з даною апеляційною скаргою зумовлений також запровадженням на території України карантину та оголошення надзвичайної ситуації.
В обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору Позивачем надано відомості про суми виплачених доходів та утриманих податків.
1.3. Короткий зміст ухвали і мотиви її прийняття
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2020 року у відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2020 року.
Постановляючи це рішення, суд апеляційної інстанції з посиланням на положення пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) зазначив, що вказані Позивачем обставини в обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду не є об`єктивно непереборними, тобто такими, що не залежали від його волевиявлення та/або були пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду з даним позовом.
Судом зазначено, що наведені апелянтом доводи щодо правовідносин, які склались з її представником, а також відсутність заінтересованості про рух справи за її позовом, у тому числі з моменту розірвання правовідносин з її представником не свідчить про добросовісне користування процесуальними правами та виконання покладених законодавством обов`язків, у зв`язку з чим не можуть бути визнані судом поважною причиною не дотримання учасником справи вимог процесуального законодавства, а також порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.
При цьому, суд зазначив, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчилися 6 серпня 2020 року, у той час як апеляційну скаргу подано до суду 31 серпня 2020 року. Разом з тим, за висновками суду апеляційної інстанції, у заяві скаржник жодним чином не мотивує причини зволікання на звернення до суду із апеляційною скаргою під час впровадження на території України карантину та не зазначає про наявність дійсних істотних перешкод чи труднощів для своєчасного подання апеляційної скарги в цей період, які б були об`єктивними та не залежали від волевиявлення сторони.
2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІЗДИВУ НА НЕЇ
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2020 року і повернути матеріали справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає, що 10 серпня 2020 року під час ознайомлення з матеріалами справи ОСОБА_1 стало відомо про прийняття Окружним адміністративним судом міста Києва 10 березня 2020 року рішення у справі №640/3948/19, вказане рішення відповідно до матеріалів справи направлено на адресу АДРЕСА_1, тобто за адресою здійснення діяльності адвокатом Кухареським Є.В., при цьому його право представляти інтереси припинено 3 лютого 2020 року, відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей.
Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновку апеляційної інстанції
Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 2 КАС України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС.
За змістом частини першої статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначає вимоги щодо строку на апеляційне оскарження.
Так, згідно з цією статтею апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі ( пункт 4 частини першої статті 299 КАС України).
Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для відкриття апеляційного провадження є лише наявність поважних причин.
Дотримання строків на оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
Суд враховує також і те, що судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
На розширення цього положення основного Закону у статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави ("Устименко проти України", "Рябих проти Росії", "Трух проти України" та інші).
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип юридичної визначеності, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України").