Постанова
Іменем України
03 березня 2021 року
місто Київ
справа № 295/13040/16-ц
провадження № 61-10219св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у жовтні 2016 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права власності на господарські споруди.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 25 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 залишений без розгляду.
Суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, керувався тим, що у судові засідання 29 листопада 2019 року, 25 лютого 2020 року позивач, представник позивача не з`явилися, про час розгляду справи повідомлялися належним чином. Від представника позивача надійшла заява про відкладення у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні. Взявши до уваги те, що позивач повторно не прибув у судове засідання, викладені представником причини неявки не можна вважати поважними, суд вирішив за необхідне залишити позов без розгляду.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 25 лютого 2020 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, керувався тим, що, оскільки представник позивача суду надав заяви про відкладення розгляду справи у судові засідання, призначені на 19 листопада 2019 року та 25 лютого 2020 року, залишення судом першої інстанції позову без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача у судові засідання не відповідає вимогам статті 257 ЦПК України, санкції яких не підлягають застосуванню у разі надходження від позивача заяви про причини неявки. Враховуючи викладене, висновок суду про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду є таким, що порушує норми процесуального права.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 у липні 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 02 червня 2020 року, ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 25 лютого 2020 року залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням апеляційним судом норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що відповідно до положення пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України за умови повторної неявки та належного повідомлення сторони поважність причин повторної неявки не має значення для вирішення питання про залишення позову без розгляду. Таким чином, суд апеляційної інстанції скасував законне рішення суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до якого, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За правилом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Частиною третьою статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтями 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.