Постанова
Іменем України
03 березня 2021 року
м. Київ
справа № 200/6986/17
провадження № 61-4705св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державна казначейська служба України,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2018 року у складі судді Женеску Е. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА), Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області), Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від
05 жовтня 2009 року у справі № 2а-717/09/0470 стягнуто з Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, правонаступником якого є Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплат, передбачених статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2005 рік у розмірі 2 326,00 грн.
Вказана постанова суду набрала законної сили 13 вересня 2012 року.
Разом із тим, Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА рішення суду не виконав, у зв`язку з чим
ОСОБА_1 06 серпня 2013 року звернувся до ГУ Державної казначейської служби у Дніпропетровській області з виконавчим листом. Після чого рішення суду виконано лише 26 січня 2017 року.
На думку позивача, у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду на його користь підлягає стягненню компенсація у вигляді інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних. Крім того, з вини відповідачів йому також завдано моральну шкоду, яка полягає у відсутності коштів для існування, моральних потрясіннях, які він відчував від того, що змушений просити грошові кошти, які належать йому за законом, втраті віри у справедливість та необхідності вживання додаткових заходів правового захисту - консультацій та звернення до суду, що зумовило погіршення самопочуття позивача.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з відповідачів компенсацію за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду за період із 06 серпня 2013 року до
26 січня 2017 року у розмірі: 2 655,65 грн інфляційних втрат, 242,60 грн - 3 % річних, 30 000,00 грн - моральної шкоди, а всього - 32 898,25 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача компенсацію за несвоєчасне виконання рішення суду, яка складаються з: 3 % річних від несплаченої суми у розмірі 225,02 грн, інфляційних втрат у розмірі
2 435,55 грн та моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що невиконання судового рішення у встановлений законом строк не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє особу права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
На вимогу кредитора боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суди вважали доведеним факт завдання шкоди позивачу тривалим невиконанням постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2009 року, а тому позовні вимоги про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми підлягають задоволенню.
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, вважав, що тривалим невиконанням судового рішення, ухваленого на користь позивача, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, проте, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважав розмір, зазначений позивачем, завищеним, у зв`язку з чим дійшов висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2019 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
У серпні 2019 року справа № 200/6986/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не досліджено обставини, що мають значення для справи. Зокрема, судами не встановлено, що позивач звертався до суду із вимогою про визнання протиправними дій чи бездіяльності відповідачів у частині тривалого невиконання судового рішення.
Судами не враховано правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 686/16161/16-ц, від
04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, від 22 березня 2018 року у справі № 638/13100/14-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 308/1990/16-ц.
У вказаних справах зазначено про неможливість відшкодування шкоди у разі відсутності судового рішення про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності державного органу чи конкретної посадової (службової) особи державного органу (заподіювача шкоди).
Крім того, судами неправильно застосовано положення статті 625 ЦК України, яка покладає обов`язок відшкодування суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми саме на боржника. Разом із тим, відповідні суми стягнуто з Державного бюджету України та не зазначено норму права, яка покладає відповідальність за таке порушення на державу.
Доводи інших учасників справи
У липні 2019 року Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, аналіз змісту якого свідчить про те, що Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА підтримує вимоги касаційної скарги та просить суд скасувати оскаржувані Державною казначейською службою України судові рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2009 року у справі № 2а-717/09/0470 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА про визнання дій протиправними та стягнення коштів.
Визнано протиправними дії Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА щодо призначення та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 разової грошової допомоги відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Стягнуто з Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА на користь ОСОБА_1 заборгованість із допомоги, передбаченої статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2005 рік у розмірі 2 326,00 грн
(а. с. 11-13).
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду
від 13 вересня 2012 року прийнято відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2009 року, апеляційне провадження у справі закрито (а. с. 14).
Згідно з листом ГУ Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області від 22 лютого 2017 року головним управлінням
06 серпня 2013 року був отриманий виконавчий лист Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 2а-717/09/0470.
26 січня 2017 року Державною казначейською службою України здійснено перерахунок коштів на користь ОСОБА_1 у розмірі 2 326,00 грн (а. с. 15).
Листом від 11 квітня 2017 року директор юридичного департаменту Державної казначейської служби України Ковальова Н. М. повідомила позивача, що йому нарахована компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 2а-717/09/0470 в розмірі 225,02 грн, яка виплачується за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. На виконанні в казначействі знаходяться рішення судів на суму понад 3,5 млрд. грн, що надійшли та зареєстровані раніше рішення про виплату компенсації. Казначейство здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь ОСОБА_1 після виконання рішень судів, що надійшли раніше рішення про виплату компенсації (а. с. 20).
Відомості про те, що ОСОБА_1 фактично виплачена вказана сума у розмірі 225,02 грн, відсутні.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною другою статті 414 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі у відповідній частині є, зокрема, порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, що є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "суд, встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Колегія суддів наголошує на тому, що визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доДепартаменту соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА,
ГУ Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення компенсації за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді рішення суду.
Судами встановлено, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2009 року у справі № 2а-717/09/0470 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА про визнання дій протиправними та стягнення коштів.
Визнано протиправними дії Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА щодо призначення та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 разової грошової допомоги відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".