1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду





Постанова

Іменем України                                                                         

04 березня 2021 року                                                                                                                                       

м. Київ                                                                                                                                       

справа № 290/794/19

провадження № 61-3562св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - Селянське фермерське господарство "Шанс",

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Селянського фермерського господарства "Шанс" на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2019 року у складі судді Розвадовського В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду                                        від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Талько О. Б. у справі за позовом Селянського фермерського господарства "Шанс" до ОСОБА_1 про поновлення строку дії договору оренди землі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року Селянське фермерське господарство "Шанс" (далі - СФГ "Шанс") звернулося до суду з позовом. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що ОСОБА_3, який був співвласником земельних ділянок з кадастровим                            № 1821481000:13:000:0002 та № 1821481000:15:000:0125, за життя уповноважив ОСОБА_2 на укладення з СФГ "Шанс" договору оренди вказаних земельних ділянок строком на 10 років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

29 січня 2007 року ОСОБА_2, на підставі вимог пункту 6 частини 1 статті 248 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) уклав договір оренди цих земельних ділянок з СФГ "Шанс" строком на 10 років.

В подальшому, 27 лютого 2018 року відповідач ОСОБА_1 набула право власності на 1/12 ідеальну частину земельної ділянки в порядку спадкування. Про перехід права власності на земельну ділянку спадкоємцю СФГ "Шанс"    стало відомо лише у квітні                            2018 року, у зв`язку із чим 06 травня 2019 року відповідачу було надіслано лист-повідомлення із пропозицією поновити договір оренди.

Оскільки ОСОБА_1 продовжувати договірні відносини з СФГ "Шанс" відмовилася, позивач просив визнати поновленим строком на 10 років договір оренди від 29 січня 2007 року із СФГ "Шанс" на 1/12 частину спільних земельних ділянок ОСОБА_1, успадкованих від ОСОБА_3, згідно державного акта на спільні земельні ділянки серії від 28 листопада 2006 року ЯБ №844350, виданого ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 04 листопада                                      2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу СФГ "Шанс" залишено без задоволення, а рішення Романівського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2019 року без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач пропустив встановлений частиною другою статті 33 Закону України "Про оренду землі" місячний строк для повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

Крім того суд першої інстанції вказував, що позивач стверджував - за життя                                        ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2 на укладення договору оренди належної йому частини вищевказаних земельних ділянок.

29 січня 2007 року ОСОБА_2 керуючись пунктом 6 частини першої статті 248 ЦК України, уклав договір оренди з СФГ "Шанс" строком на десять років.

Зі статуту СФГ "Шанс" встановлено, що ОСОБА_2, являється одним із засновників та власників вказаного господарства, а тому вказані обставини не можуть свідчити про те, що укладаючи 29 січня 2007 року договір оренди землі з СФГ "Шанс", останній вчиняв невідкладну справу або дію, невиконання якої може призвести до виникнення збитків, саме в інтересах спадкоємця свого довірителя, а не в інтересах СФГ "Шанс".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року представник СФГ "Шанс" - Степанюк С. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Романівського районного суду Житомирської області                                        від 04 листопада 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 січня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів, адже не взяли до уваги копію квитанції про лист, опис та результати пошуку, лист повідомлення та проект додаткової угоди, які містять докази направлення господарством повідомлення про намір скористатися переважним правом щодо укладення договору оренди на новий строк з проектом додаткової угоди.

Вказує, що орендодавець помер до спливу строку дії договору оренди землі, а його спадкоємець - відповідач у справі оформила свідоцтво про спадщину за заповітом                                              27 лютого 2018 року і не виконала вимоги статті 31 Закону України "Про оренду землі", тобто не повідомив протягом одного місяця орендаря про реєстрацію його права власності на земельну ділянку.

ОСОБА_2 посилається, що твердження суду апеляційної інстанції про те, що позивачу стало відомо про зміну власника земельної ділянки ще з 2012 року не відповідає дійсності, адже зміна власника земельної ділянки фактично відбулась лише 27 лютого 2018 року. Із вказаного апеляційним судом доказу слідує, що позивач ще у 2012 році звертався до дочки спадкодавця ОСОБА_4 з пропозицією оформити в рахунок орендної плати свідоцтво про спадщину на земельну ділянку, проте позивач лише через декілька років довідався, що спадкоємцем може стати ОСОБА_3, а закон не зобов`язує орендаря виплачувати орендну плату невідомому спадкоємцю орендодавця, якщо не оформлено свідоцтво про спадщину на земельну ділянку, отже орендар належним чином виконував свої обов`язки за договором оренди.

Заявник посилається також на те, що всі умови для    поновлення договору оренди землі які передбачені чинним законодавством та визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 709/433/17 позивачем виконано.

Вказує, що в даному випадку перебіг строків, визначених частинами другою, п`ятою, шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" зупинився, а тому позивачем було вчасно надіслано на адресу відповідача пропозицію про укладення договору оренди на новий строк.

Доводом касаційної скарги є також те, що на думку заявника    рішення судів попередніх інстанцій впливає на права та обов`язки інших 22 співвласників спірних земельних ділянок з якими у позивача укладені договори оренди землі, адже при відмові відповідача потрібно буде виділяти її частки із спільних земельних ділянок, такі земельні ділянки перестануть існувати, цим буде завдана шкода іншим власникам, адже вони будуть змушені    заново замовляти технічну документацію.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги просить у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Романівського районного суду    Житомирської області.

07 травня 2020 року цивільна справа № 290/794/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_3 був співвласником 1/12 ідеальної частини земельних ділянок, розташованих на території Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області, площею 50,4218 га та 16,3051 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

29 січня 2007 року ОСОБА_2 від імені власника земельної ділянки уклав договір оренди з СФГ "Шанс" строком на десять років - до 29 січня 2017 року.

27 лютого 2018 року ОСОБА_1 набула право власності на 1/12 ідеальну частину цих земельних ділянок в порядку спадкування.

06 травня 2019 року голова СФГ "Шанс" направив ОСОБА_1 повідомлення про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, додавши при цьому проект додаткової угоди. Вказані документи ОСОБА_1 отримала особисто 10 травня 2019 року.

Згідно проекту додаткової угоди СФГ "Шанс" пропонує ОСОБА_1 поновити строк дії договору оренди від 29 січня 2007 року на 15 років та змінити розмір орендної плати.

Згоди на поновлення договору відповідач не надала.

Апеляційним судом встановлено, що з пояснень представника позивача слідує, що про зміну власника орендованої земельної ділянки йому було відомо ще з 2012 року, і з цього часу орендну плату він не сплачує.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Законом, що регулює правовідносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.


................
Перейти до повного тексту