Постанова
Іменем України
03 березня 2021 року
м. Київ
справа № 173/436/18
провадження № 61-15104св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2019 року у складі судді Петрюк Т. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У лютому 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 09 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримав кредит в розмірі 6 400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила), Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві. Позичальник не виконував взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 31 січня 2018 року в нього утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 106 273,26 грн, з яких: 6 397,62 грн - тіло кредиту, 90 576,91 грн - проценти; 4 000 грн - пеня та комісія; 250 грн - штраф (фіксована частина); 5 048,73 грн - штраф (процентна складова). Враховуючи викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 погодився з тим, що анкета-заява разом з Умовами та Правилами, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним і позивачем договір, про що свідчить його підпис у заяві. Отримавши кредитні кошти, позичальник не виконав належним чином взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість. Поряд з цим відповідач здійснив останній платіж в рахунок погашення боргу 19 серпня 2014 року, а банк звернувся до суду з цим позовом лише в лютому 2018 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що підписана відповідачем анкета-заява не містить строку повернення кредиту (користування ним). Крім того, в цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді комісії та неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання. Надані АТ КБ "ПриватБанк" Умови та Правила не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту укладення між сторонами у 2008 році саме кредитного договору. Надана банком довідка про видачу трьох кредитних карток не може слугувати підтвердженням отримання відповідачем будь-якої з них, враховуючи, що ним не визнається викладена в цій довідці інформація, а письмового доказу з підписом клієнта про отримання банківської картки матеріали справи не містять. Виписка з особового рахунку також не доводить факту отримання відповідачем кредиту в будь-якому розмірі. З огляду на викладене позов АТ КБ "ПриватБанк" не підлягає задоволенню у зв`язку з необґрунтованістю таких вимог. Колегія суддів визнала помилковим застосування місцевим судом позовної давності як підставу для відмови в задоволенні позову, однак зазначила, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У серпні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що АТ КБ "ПриватБанк" надало достатньо доказів на підтвердження отримання і користування ОСОБА_1 грошовими коштами та існування між сторонами кредитних правовідносин, зокрема підписану відповідачем анкету-заяву, виписку по рахунку та розрахунок заборгованості. ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами складає між ним і банком договір. На підставі анкети-заяви відповідач отримав кредитну картку, якою регулярно користувався, знімав кошти через термінали самообслуговування, здійснював інші операції, в тому числі погашав кредит. Оскільки виписка з особового рахунку відноситься до первинних документів, містить інформацію про рух коштів та всі операції за кредитною карткою, то апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що цей доказ не підтверджує факту отримання відповідачем кредиту в будь-якому розмірі. Суди не перевірили належним чином розрахунок заборгованості та не спростували доводи позивача про те, що позичальник частково сплачував заборгованість (в тому числі проценти, пеню та комісію), а отже, визнав свої зобов`язання за кредитним договором. Саме по собі посилання відповідача на неознайомлення з Умовами та Правилами не свідчить про відсутність між сторонами кредитних правовідносин.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області.
11 вересня 2019 року справа № 173/436/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Судами встановлено, що звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що 09 червня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримав кредит в розмірі 6 400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 погодився з тим, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві.
На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім підписаної відповідачем анкети-заяви, позивач також надав Витяг з Умов та Правил,виписку по рахунку і розрахунок заборгованості.
Згідно з наданим банком розрахунком станом на 31 січня 2018 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 106 273,26 грн, з яких: 6 397,62 грн - тіло кредиту, 90 576,91 грн - проценти; 4 000 грн - пеня та комісія; 250 грн - штраф (фіксована частина); 5 048,73 грн - штраф (процентна складова).
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просив застосувати позовну давність до заявлених банком вимог.
За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.