Постанова
Іменем України
03 березня 2021 року
м. Київ
справа № 279/6777/19
провадження № 61-9918св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватний вищий навчальний заклад Товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж",
третя особа - Житомирська обласна організація Товариства сприяння оборони України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 лютого 2020 року у складі судді Невмержицької О. А. та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного вищого навчального закладу Товариства сприяння обороні України "Коростенський технічний коледж" (далі - Коростенський технічний коледж), третя особа - Житомирська обласна організація Товариства сприяння оборони України (далі - Житомирська ОО ТСО України), про визнання цивільно-правових відносин трудовими, зобов`язання внесення запису в трудову книжку та стягнення заробітної плати.
Позовну заяву мотивовано тим, що між нею та Коростенським технічним коледжем укладено цивільно-правові договори про надання послуг (виконання робіт) від 12 березня 2016 року № 1 6/1, від 29 грудня 2016 року
№ 38/1, від 31 березня 2017 року № 11/1, від 30 червня 2017 року № 19,
від 29 вересня 2017 року № 37 та від 28 грудня 2017 року № 55. Проте, вважає, що між нею та Коростенським технічним коледжем виникли трудові відносини, оскільки цивільно-правові договори, які було укладено, не містять конкретних відомостей про обсяг та результат роботи, яку вона мала виконати за умовами договору, що притаманно цивільно-правовим угодам. Предметом договорів був саме процес праці, а не її конкретний результат. Зазначала, що вона фактично працювала охоронцем, оскільки виконувала такі ж функції, що й працівники, які виконують обов`язки охоронців у відповідності до посадових обов`язків з охорони приміщень та майна Коростенського технічного коледжу, за графіками, які складались керівництвом коледжу, дотримувалась внутрішнього розпорядку, її під підпис ознайомлювали з посадовими обов`язками, письмово попереджалась про матеріальну відповідальність, також додатково виконувала обов`язки кочегара в котельні у період всього опалювального сезону.
Вважала, що діями Коростенського технічного коледжу було порушено її право на працю, на соціальний захист у випадку безробіття. Також вважала, що має право на отримання заробітної плати в розмірі, не нижчому за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки повністю виконував місячну норму праці.
Оскільки вона фактично виконувала обов`язки охоронця, а за сумісництвом ще й кочегара, перебуваючи в трудових відносинах з Коростенським технічним коледжем, останній зобов`язаний провести їй доплату у вигляді різниці між фактично заробленою заробітною платою та коштами, виплаченими за цивільно-правовими угодами в сумі 15 591,67 грн за 2016 рік, 58 928,15 грн за 2017 рік, 16 949,59 грн за 2018 рік, а всього за період з березня 2016 року по березень 2018 року включно - 91 469,41 грн.
Крім того, вважала, що має 24 календарних дні невикористаної відпустки за період роботи з 01 квітня 2016 року до 31 березня 2017 року, та
24 календарних дні невикористаної відпустки за період роботи з 01 квітня 2017 року до 31 березня 2018 року. Загальна сума компенсації за невикористані відпустки становить 8 085,04 грн.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати трудовими
цивільно-правові відносини, які існували між нею та Коростенським технічним коледжем протягом періоду з 12 березня 2016 року до 31 березня 2018 року, а також зобов`язати Коростенський технічний коледж внести запис у трудову книжку про прийняття її на роботу з 12 березня 2016 року охоронцем та кочегаром за сумісництвом та запис про звільнення
з 31 березня 2018 року із займаних посад; стягнути заборгованість із заробітної плати в сумі 91 469,41 грн за період з 12 березня 2016 року
до 31 березня 2018 року та компенсацію за невикористану щорічну відпустку за вказаний період у сумі 8 085,04 грн, а всього 99 554,45 грн.
Також просила стягнути середній заробіток за затримку виплати заробітної плати при звільненні за весь час затримки до дня фактичного розрахунку в сумі 62 361,67 грн та 1 000 грн витрат за надання професійної правничої допомоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області
від 28 лютого 2020 року позовну заяву задоволено частково.
Визнано, що між ОСОБА_1 та Коростенським технічним коледжем у період
з 12 березня 2016 року до 31 березня 2018 року цивільно-правові відносини про надання послуг були трудовими.
Зобов`язано Коростенський технічний коледж внести запис у трудову книжку ОСОБА_1 про прийняття її на роботу з 12 березня 2016 року охоронцем та кочегаром за сумісництвом, і про звільнення її з 31 березня 2018 року із займаних посад.
Стягнуто з Коростенського технічного коледжу на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату в розмірі 91 469,41 грн за період з 12 березня 2016 року до 31 березня 2018 року, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 12 березня 2016 року до 31 березня 2018 року
в сумі 8 085,04 грн, а всього 99 554,45 грн.
Стягнуто з Коростенського технічного коледжу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 62 361,67 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач помилково включив трудові відносини у форму цивільно-правових. Крім того, характер виконуваної ОСОБА_1 роботи також свідчить про те, що робота виконувалась постійно, оскільки в укладеному договорі не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги). Суд враховав й наявні в матеріалах справи колективні звернення, в тому числі і ОСОБА_1, до керівництва закладу, так і до управління Держпраці з приводу порушення трудових прав, що свідчить про відсутність вільної згоди цих осіб.
Таким чином, оскільки між сторонами склались трудові відносини, позивач має право на працю, яке гарантоване Конституцією України, КЗпП України, а саме на отримання заробітної плати, доплати за роботу за сумісництвом, щорічну основну відпустку, компенсацію за невикористану відпустку, розрахунок при звільненні з роботи, відповідно до статей 21,4 КЗпП України та Закону України "Про відпустки".
Позивачем проведено розрахунок доплати різниці між фактично заробленою заробітною платою та отриманими коштами відповідно до цивільно-правових угод, розмір якої становить 91 469,41 грн за період з 12 березня 2016 року до 31 березня 2018 року, та розрахунок компенсації за невикористані відпустки в сумі 8 085,04 грн, який відповідачем не оспорено та спростовано не було. Середній заробіток за невиплату належних при звільненні позивачу сум за весь час затримки розрахунку до дня фактичного розрахунку становить 62 361,67 грн. Вказана сума при розгляді справи спростована не була, оскільки належних доказів, які б спростовували розмір цих нарахувань суду подано не було.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу Коростенського технічного коледжу залишено без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 лютого 2020 року - без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 фактично працювала охоронцем та виконувала такі ж функції, що й працівники, які виконують обов`язки охоронців у відповідності до посадових обов`язків щодо охорони приміщень та майна відповідача, за графіками, які складались керівництвом коледжу, отже дотримувалась внутрішнього розпорядку, її під підпис ознайомлювали з посадовими обов`язками, вона письмово попереджалась про матеріальну відповідальність, також додатково виконувала обов`язки кочегара в котельні у період всього опалювального сезону.
Апеляційний суд вважав обґрунтованим висновок суду про те, що ОСОБА_1, виконуючи трудові обов`язки, має право на оплату праці, компенсацію за невикористану відпустку, а також вправі ставити питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При вирішенні спору суд першої інстанції, врахувавши розмір мінімальної заробітної плати, а також кошти, сплачені ОСОБА_1 за цивільно-правовими угодами, обґрунтовано стягнув з відповідача 99 554,45 грн заборгованості з виплати заробітної плати з урахуванням компенсації за невикористані відпустки, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 62 361,67 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, Коростенський технічний коледж, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані рішення судів та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, і відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 та 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що при застосуванні статті 117 КЗпП України не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду
від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, у якому йдеться про необхідність визначення періоду затримки розрахунку, середнього заробітку за період затримки, який не було визначено, та можливість зменшення стягнення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку незалежно від повного чи часткового задоволення позову, що не було прийнято до уваги. Суди попередніх інстанцій вважали встановленим факт виконання позивачем за сумісництвом роботи кочегара, причому навіть без урахування тривалості опалювального періоду, як видно із наявного у матеріалах справи рахунку, лише на підставі пояснень позивача; вважали доведеним, а відтак встановленим факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати у сумі 91 469,41 грн, але доказів на підтвердження вказаної суми немає.
Коростенський технічний коледж зазначає, що з огляду на спірні правовідносини та наявні в матеріалах справи докази неможливо встановити чи працював позивач в день звільнення, а також неможливо встановити як факт порушення відповідачем вимог статті 116 КЗпП України, так і підстави для відповідних стягнень згідно позовних вимог і вихідні дані для їх обрахунку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У жовтні 2020 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року справу за позовом
ОСОБА_1 до Коростенського технічного коледжу, третя особа - Житомирська ОО ТСО України, про визнання цивільно-правових відносин трудовими, зобов`язання внесення запису в трудову книжку та стягнення заробітної плати призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Коростенського технічного коледжу, у якому вона просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Між ОСОБА_1 та Коростенським технічним коледжем було укладено
цивільно-правові договори про надання послуг (виконання робіт)
від 12 березня 2016 року № 16/1, від 29 грудня 2016 року № 38/1,
від 31 березня 2017 року № 11/1, від 30 червня 2017 року № 19, від 29 вересня 2017 року № 37 та від 28 грудня 2017 року № 55.
Відповідно до умов вказаних договорів замовник доручає, а виконавець зобов`язується на свій ризик виконувати роботу по забезпеченню охорони парко-гаражного комплексу Коростенського технічного коледжу, включаючи: утримання в чистоті кімнати охоронника та території парко-гаражного комплексу, виконання функціональних обов`язків працівника, який виконує обов`язки охоронця у відповідності до посадових обов`язків по охороні приміщень та майна Коростенського технічного коледжу, контроль за роботою котельні, водопостачанням, водовідведенням та підтриманням їх в робочому стані, дотримання інструкцій з користування охоронно-пожежною сигналізацією, пожежної безпеки, охорони праці.
Крім цього, замовник зобов`язується створити належні умови для надання виконавцем передбачених договорами послуг (виконання робіт); прийняти і оплатити якісно і своєчасно виконану особисто виконавцем роботу. Також, у відповідності до умов цих договорів на замовника покладався обов`язок щомісячно складати графіки роботи для виконавця, який у свою чергу, зобов`язувався його дотримуватись.
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.