Постанова
Іменем України
22 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 545/440/18
провадження № 61-1111св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Джерело",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Пікуля В. П.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що 15 грудня 2017 року він за договором купівлі-продажу № 44, вчиненим у простій письмовій формі, придбав у ТОВ "Агрофірма "Джерело" нерухоме майно: виробничий будинок - нежитлові будівлі (корівник, склад газових балонів, силосні траншеї), що знаходяться за межами населених пунктів на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, в АДРЕСА_1, за ціною 1 000 000,00 грн. На неодноразові його прохання посвідчити договір нотаріально відповідач ухиляється, атому позивач звернувся до суду із зазначеним позовом. ОСОБА_1 просив визнати дійсним договір № 44 купівлі-продажу нерухомого майна: виробничого будинку - нежитлових будівель (корівник, склад газових балонів, силосні траншеї) від 15 грудня 2017 року, який укладений між ТОВ "Агрофірма "Джерело" та ОСОБА_1 ; визнати за позивачем право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке складається (згідно технічного паспорта) з: корівника А-1, А1-1, а, а-4, площею 1703,5 кв.м.; складу газових балонів, Б, площею 34,1 кв.м., силосної траншеї № 1, площею 324,0 кв.м.; силосної траншеї № 2, площею 801,0 кв.м.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 22 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено; Визнано дійсним договір № 44 купівлі-продажу нерухомого майна: виробничого будинку - нежитлових будівель (корівник, склад газових балонів, силосні траншеї) від 15 грудня 2017 року, який укладений між ТОВ "Агрофірма "Джерело" та ОСОБА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке складається (згідно технічного паспорта) з: корівника А-1, А1-1, а, а-4, площею 1703,5 кв.м.; складу газових балонів, Б, площею 34,1 кв.м., силосної траншеї № 1, площею 324,0 кв.м.; силосної траншеї № 2, площею 801,0 кв.м.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено заявлені позовні вимоги. Також суд керувався статтями 215, 220 ЦК України, відповідно до яких він може визнавати дійсним договір, що є нікчемним у зв`язку із недодержанням сторонами вимог закону про його нотаріальне посвідчення.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року апеляційну скаргу виконуючого обов`язки прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України, задоволено; рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 22 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Агрофірма "Джерело" про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.
Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 29 січня 2020 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду обгрунтоване тим, що суд першої інстанції належним чином не встановив на підставі яких правовстановлюючих спірне майно належало продавцю ТОВ "Агрофірма "Джерело" та на якій правовій підставі ним здійснювалося користувалося земельною ділянкою, де розміщені відповідні нежитлові будівлі, оскільки у матеріалах справи відповідні докази відсутні. Також суд заначив, що позивачем жодним чином не підтверджено ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного правочину, оскільки сторони не зверталися до нотаріуса для вчинення ним відповідних дій. Разом із цим, суд погодився із доводами прокурора щодо законності представлення ним інтересів держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІУ), оскільки, звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави, а даний спір стосується відповідного майна, законність існування (створення) якого та відповідно виникнення права власності на яке не встановлена, а також і не визначено підстави користування відповідною земельною ділянкою, на якій знаходиться спірне майно, що також використовується сторонами без належних дозвільних (правовстановлюючих) документів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 23 березня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, зокрема, що позивач, придбавши спірне майно у відповідача, який ухилявся від нотаріального посвідчення відповідного договору купівлі-продажу, був змушений звернутися до суду із цим позовом, що на його думку є належним способом захисту його прав. Також наголошував на тому, що прокурор безпідставно оскаржив рішення суду першої інстанції, оскільки даним рішенням суду жодним чином не порушуються права та обов`язки інших осіб, зокрема, ДАБІУ, а також вказував на відсутність у прокурора повноважень на подання апеляційної скарги, оскільки він не довів наявності підстав для представництва інтересів держави в суді згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що відповідно до письмового договору купівлі-продажу нерухомого майна № 44 від 15 грудня 2017 року, ТОВ "Агрофірма "Джерело" в особі генерального директора ОСОБА_3 продало, а ОСОБА_1 купив нерухоме майно виробничий будинок - нежитлові будівлі (корівник, склад газових балонів, силосні траншеї), що знаходиться за межами населених пунктів на території Супрунівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, в АДРЕСА_1 . Ціна договору становила 1 000 000,00 грн. (а.с. 15-18).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ, від 15 січня 2020 року (далі - Закон).
У пункті 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" даного Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Таким чином, розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року, слід здійснювати, враховуючи вимоги ЦПК України в редакції до 08 лютого 2020 року.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із їх обгрунтованості та згідно вимог статті 220 ЦК України вважав за можливе визнати дійсним нікчемний договір купівлі-продажу, а також визнати за позивачем право власності на нерухоме майно, отримане за цим правочином.
Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в позові, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, належним чином не визначився з правовідносинами, які виникли у справі, оскільки не звернув увагу на відсутність належних доказів стосовно ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину і втрати стороною можливості з будь-яких причин належним чином його оформити. Також суд вказував на відсутність належних доказів у справі щодо підтвердження права власності у продавця (відповідача) на спірне нерухоме майно та на право користування земельною ділянкою, де воно розташоване. При цьому, суд також встановив наявність у заявника апеляційної скарги - в.о. прокурора Полтавської області повноважень на вчинення таких дій з урахуванням вимог ЦПК України та Закону України "Про прокуратуру".
Верховний Суд погоджується із відповідними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судом на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У статті 657 ЦПК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.