Постанова
Іменем України
04 березня 2021 року
м. Київ
справа № 539/1318/18
провадження № 61-14440св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Друга лубенська державна нотаріальна контора Лубенського міського нотаріального округу Полтавської області,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 лютого 2019 року у складі судді Іващенка Ю. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Абрамова П. С., Бутенко С. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію, поновлення державної реєстрації, посилаючись на те, що 02 грудня 2014 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики (розписка), за яким ОСОБА_3 позичив у неї 10 000 доларів США та зобов`язався їх повернути за її першою вимогою. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 березня 2018 року в справі № 539/249/18 зі ОСОБА_3 на її користь стягнуто суму боргу в розмірі 263 043,90 грн, що еквівалентно 10 000 доларам США. На час розгляду справи № 539/249/18 ОСОБА_3 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , яку 20 березня 2018 року він подарував своїй дружині ОСОБА_2 для того щоб при виконанні судового рішення про стягнення з нього суми боргу за договором позики уникнути накладення арешту на вказану квартиру та її реалізацію. Вважаючи укладену між відповідачами угоду фіктивною, ОСОБА_1 просила: визнати недійсним з моменту укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Другої лубенської державної нотаріальної контори Іщенко Г. К. 20 березня 2018 року, зареєстрований в реєстрі за реєстровим номером № 758, номер запису про право власності 25332890; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, індексний номер 40213924, від 20 березня 2018 року, прийняте державним нотаріусом Другої лубенської Державної нотаріальної контори Іщенко Г. К.; поновити державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_3 .
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 лютого 2019 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений 20 березня 2018 року державним нотаріусом Другої лубенської державної нотаріальної контори Іщенко Г. К. за реєстровим номером 758, номер запису про право власності 25332890. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відчужуючи належну йому на праві власності квартиру, ОСОБА_3 був обізнаний про розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до нього про стягнення заборгованості за договором позики та про можливість задоволення позовних вимог, а тому він міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно. Встановивши обставини укладення договору дарування нерухомого майна, суд дійшов висновку про його фіктивність, оскільки при його вчиненні відповідачі не мали наміру створити відповідні правові наслідки, а мали на меті приховати майно та уникнути його арешту і реалізації на виконання боргового зобов`язання перед ОСОБА_1 .
Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 лютого 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Встановивши факт укладення відповідачами договору дарування без наміру досягнення передбачених цим правочином правових наслідків, а з метою неправомірного приховання майна від його арешту і реалізації в забезпечення виконання боргових зобов`язань одним із відповідачів перед позивачем, суд першої інстанції правильно застосував норму статті 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та дійшов обґрунтованого висновку про недійсність правочину.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У липні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 лютого 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 травня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладений правочин є фіктивним. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання його недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Факт передачі майна від дарувальника до обдаровуваного підтверджується тим, що ОСОБА_2 було укладено договори про надання комунальних послуг у квартирі АДРЕСА_1 . Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача. Крім того, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише удавано, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним. Суди не встановили належним чином фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема для визнання укладеного між відповідачами договору фіктивним правочином.
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.
18 грудня 2019 року справа № 539/1318/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що 02 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики (розписка), за яким ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 10 000 доларів США та зобов`язався їх повернути за її першою вимогою.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 березня 2018 року у справі № 539/249/18 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто суму боргу за договором позики в розмірі 263 043,90 грн, що еквівалентно 10 000 доларам США.
20 березня 2018 року між ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_2 був укладений договір дарування, за яким ОСОБА_3 як дарувальник з однієї сторони, і ОСОБА_2 як обдаровувана, з іншої сторони, уклали договір, за яким дарувальник передав обдаровуваній безоплатно у власність як дарунок квартиру АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідчений державним нотаріусом Другої лубенської державної нотаріальної контори Іщенко Г. К. 20 березня 2018 року, зареєстрований в реєстрі за реєстровим номером № 758.
На підставі договору дарування від 20 березня 2018 року нотаріусом як держаним реєстратором був зареєстрований перехід права власності на вищевказану квартиру від ОСОБА_3 до його дружини - ОСОБА_2 .
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.