Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 464/9975/14-ц
провадження № 61-3215св19
ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
за первісним позовом
позивач-Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі:ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Тертична Наталія Іллівна,
за зустрічним позовом
позивач - ОСОБА_1,
відповідач -Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4,
відповідач -Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 липня 2018 року у складі судді Теслюка Д. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2019 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Первісний позов
У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"(далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення.
Позов обґрунтований тим, що відповідно до кредитного договору від 13 березня 2008 року № LVH1GK0000000016 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 73 750,00 дол. США зі сплатою 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення до 13 березня 2013 року. Між сторонами 02 березня 2012 року та 18 січня 2012 року укладено додаткові угоди до кредитного договору, відповідно до яких новий розмір відсоткової ставки за користування кредитом становить 15,12 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 10 лютого 2020 року. Порушивши умови кредитного договору, ОСОБА_1 свох зобов`язань належним чином не виконала, що призвело до збитків позивача, що полягають у залученні ним вільних коштів до страхового резерву, створеного на забезпечення простроченої заборгованості позичальника та здійснення витрат зі сплати податків та інших обов`язкових платежів із цих коштів. З огляду на викладене у відповідача ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 44 984,87 дол. США.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідач ОСОБА_1 уклали договір іпотеки від 13 березня 2008 року № LVH1GK0000000016, згідно з яким відповідач передала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 48,80 кв. м, житловою площею 27,50 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності. Обумовлена сторонами ціна предмета іпотеки становить 505 000,00 грн.
Відповідно до довідки ЛКП "Житловик-С" у цій квартирі, крім відповідача ОСОБА_1, зареєстровані та проживають відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_3 . Водночас договором іпотеки передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у квартирі, переданій в іпотеку, інших осіб лише за умови отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Іпотекодержатель ПАТ КБ "ПриватБанк" не надавав згоди на реєстрацію інших осіб за адресою предмета іпотеки, тому вважає, що реєстрація ОСОБА_3 та ОСОБА_3 у квартирі здійснена з порушенням умов договору та є неправомірною.
З урахуванням уточнених позовних вимог банк просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 березня 2008 року № LVH1GK0000000016 в розмірі 44 984,87 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) від 12 серпня 2014 року становить 590 651,35 грн, звернути стягнення на квартиру загальною площею 48,80 кв. м, житловою площею 27,50 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу з укладенням від імені ПАТ КБ "ПриватБанк" договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки за ціною, визначеною договором між сторонами, а у випадку недосягнення такої згоди -за ціною, визначеною в експертному звіті суб`єкта оціночної діяльності; виселити ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 з квартири - предмета іпотеки, а також стягнути судові витрати.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що відповідно до кредитного договору від 13 березня 2008 року № LVH1GK0000000016 ОСОБА_1 надано кредитні кошти ПАТ КБ "ПриватБанк". У момент укладення кредитного договору сторони обумовили відсоткову ставку в розмірі 12 % річних нарахованих на суму залишку заборгованості за кредитом, які позивач за зустрічним позовом сплачувала. Однак у жовтні 2014 року, із тексту позовної заяви ПАТ КБ "ПриватБанк", ОСОБА_1 довідалася, що банк в односторонньому порядку, без дотримання визначених у кредитному договорі умов, за яких можливе збільшення процентної ставки, з 26 жовтня 2008 року збільшив її розмір, що спричинило безпідставне нарахування заборгованості за відсотками, штрафів, пені та підставою для звернення ПАТ КБ "ПриватБанк" із первісним позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Із долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що з 26 жовтня 2008 року відсоткова ставка змінилася з 12 % до 15,12 % річних, тобто на 3,12 %. Позивач вважає такі дії позивача за первісним позовом неправомірними, оскільки домовленості про підвищення процентної ставки між сторонами досягнуто не було, жодної додаткової угоди до кредитного договору не укладено, банк не мав права на одностороннє збільшення відсотків. Зокрема, право банку на одностороннє збільшення процентної ставки за кредитом, відповідно до пункту 2.3.1. кредитного договору можливе лише в разі зміни кон`юнктури ринку грошових ресурсів України, а саме: зміни курсу долара США до гривні більше ніж на 10% порівняно з курсом долара США до гривні, встановленим НБУ на момент укладення кредитного договору, та зміни облікової ставки НБУ, проте такі умови не настали.
Крім цього, всупереч пункту 2.3.1 кредитного договору банк не направив позивачу письмового повідомлення про зміну розміру процентної ставки, а також повідомлення про дату набрання чинності підвищеної ставки. ОСОБА_1 також зазначила, що матеріали кредитної справи не підтверджують правомірність підвищення процентної ставки з 26 жовтня 2008 року. Твердження представника банку про те, що умови додаткової угоди від 02 березня 2012 року № 1, якою збільшено процентну ставку за кредитом, повинні застосовуватись із дати укладення кредитного договору - 13 березня 2008 року не відповідають законодавству, а також тексту додаткової угоди.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним пункту 8.4 кредитного договору від 13 березня 2008 року № LVH1GK0000000016, ОСОБА_1 посилалася на те, що, уклавши цей договір, банк зобов`язаний дотримуватися норми Закону України "Про захист прав споживачів", зокрема не повинен включати у договори зі споживачами умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Позивач вважає, що пункт 8.4 кредитного договору є несправедливим, оскільки ОСОБА_1 сплачує пеню 0,15 % від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожен день прострочки, що є непропорційно великою сумою компенсації в разі невиконання зобов`язань.
Стосовно визнання недійсними додаткових угод № 1 та № 2 до кредитного договору зазначила, що при їх укладенні не було дотримано вимог статті 1055 ЦК України щодо обов`язкової письмової форми правочину. У додаткових угодах від імені банку вчинений факсимільний підпис голови Правління ПАТ КБ "ПриватБанк", крім цього, печатка банку відтворена технічними друкованими засобами, що суперечить статті 207 ЦК України.
Просила визнати неправомірними дії ПАТ КБ "ПриватБанк" зі зміни в односторонньому порядку умов кредитного договору від 13 березня 2008 року № LVH1GK0000000016, а саме: збільшення з 26 жовтня 2008 року розміру відсоткової ставки за користування кредитом до 15,12 % річних; зобов`язати ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок суми заборгованості за відсотками за користування кредитом, за основною сумою боргу та нарахованими у зв`язку з цим штрафними санкціями (штраф, пеня) за кредитним договором, починаючи з 26 жовтня 2008 року до 02 березня 2012 року (дата укладення додаткової угоди про збільшення процентів) та зарахувати внесену нею різницю коштів за відсотками, яка виникла внаслідок одностороннього збільшення відсоткової ставки за кредитом, в рахунок сплати заборгованості за основною сумою кредиту; скасувати усі штрафні санкції, які виникли через неправомірні дії зі збільшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами; визнати недійсним пункт 8.4 кредитного договору від 13 березня 2008 року № LVH1GK0000000016 у зв`язку із його невідповідністю пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів"; визнати недійсними додаткові угоди від 02 березня 2012 року № 1 та від 18 січня 2013 року № 2 до кредитного договору у зв`язку з недотриманням вимог статті 1055 ЦК України щодо обов`язкової письмової форми правочину.
Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору
У січні 2016 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо премета спору,- ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним договору іпотеки квартири.
Позов ОСОБА_4 обґрунтований тим, що кв. АДРЕСА_1 придбала його дружина шляхом укладення договору купівлі-продажу від 13 березня 2008 року під час їхнього перебування у зареєстрованому шлюбі, отже, відповідно до статті 60 СК України квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Зазначив, що він не надавав згоди на укладення договору іпотеки цієї квартири.
Просив визнати недійсним договір іпотеки квартири, укладений між ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" 13 березня 2008 року, з підстав відсутності нотаріально засвідченої згоди ОСОБА_4 на укладення цього договору як співвласника предмета іпотеки.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У судовому засіданні 17 березня 2015 року залучено до участі у справі як співвідповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_3 .
У судовому засіданні 23 вересня 2015 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 .
У судовому засіданні 09 червня 2016 року залучено до участі у справі як третю особу яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Тертичну Н. І.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 04 липня 2018 року, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2019 року, в позові ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитним договором від 13 березня 2008 року № LVH1GK0000000016 з 12,00 % до 15,12 % за період з 26 жовтня 2008 року до 01 березня 2012 року та зобов`язано ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором за період з 26 жовтня 2008 року до 01 березня 2012 року з урахуванням відсоткової ставки 12,00 %. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.
У позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 відмовлено.
Відмовивши у первісному позові, частково задовольнивши зустрічний позов, та відмовивши в позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо премета спору, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивач за первісним позовом не надав належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 12 серпня 2014 року та її складових, які підлягають обов`язковому зазначенню в рішенні суду в разі звернення стягнення на предмет іпотеки; ПАТ КБ "ПриватБанк" не спростовувало висновків судово-економічної експертизи від 19 жовтня 2017 року № 301/17 стосовно розміру заборгованості, а встановити її за матеріалами справи неможливо, оскільки не встановлено документальних підтверджень розміру кредитної заборгованості, враховуючи висновок судів про неправомірність безпідставного збільшення відсоткової ставки за кредитним договором за період з 26 жовтня 2008 року до 01 березня 2012 року, що здійснено в односторонньому порядку без відома боржника ОСОБА_1 . Суди дійшли висновку, що сплата ОСОБА_3 процентної ставки у збільшеному розмірі не є доказом правомірності нарахування процентів у збільшеному розмірі. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом кредитодавець споживача повідомляє письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Не погоджуючись із результатами висновку судово-економічної експертизи від 19 жовтня 2017 року № 301/17, ПАТ КБ "ПриватБанк" з клопотанням про призначення повторної чи додаткової експертиз з обґрунтуванням необхідності її проведення ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не зверталось. Оскільки неможливо об`єктивно оцінити співрозмірність та обґрунтованість позовних вимог банку, суди дійшли висновку, що не підлягає задоволенню первісний позов ПАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки та, відповідно, немає підстав для виселення відповідачів за первісним позовом із квартири, що є предметом іпотеки.
Стосовно визнання недійсними додаткових угод від 02 березня 2012 року та від 18 січня 2013 року до кредитного договору від 13 березня 2008 року № LVH1GK0000000016, суди виходили з того, що укладення цих угод не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особи, які вчинили ці правочини, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочини вчинено у формі, встановленій законом; угоди спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; оскаржувані угоди укладені ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 у письмовій формі, за домовленістю сторін, банк при вчиненні цих правочинів використав факсимільне відтворення підпису уповноваженої особи та печатки банку, що узгоджується з положеннями частини третьої статті 207 ЦК України. Суди не встановили підстав для визнання недійсними додаткових угод від 02 березня 2012 року та від 18 січня 2013 року до кредитного договору від 13 березня 2008 року № LVH1GK0000000016.
Стосовно зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 8.4 кредитного договору від 13 березня 2008 року № LVH1GK0000000016 у зв`язку з його невідповідністю пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", суд першої інстанції, врахувавши правовий характер пені, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову в цій частині, оскільки позивач за зустрічним позовом не довела наявність у сукупності порушення принципу добросовісності, істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та заподіяння шкоди споживачеві.
Стосовно позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним договору іпотеки квартири, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в позові, оскільки ОСОБА_4 знав про укладення дружиною ОСОБА_1 кредитного договору для придбання нерухомого майна та надав свою згоду на укладення договору іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, що підтверджується додатком 1 до договору іпотеки від 13 березня 2008 року. Згода співвласника за своєю правовою природою є одностороннім правочином та відповідно до частини першої статті 219 ЦК Українив разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Водночас лише відсутність такої згоди не може бути підставою для визнання недійсним договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України в разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2019 року, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у первісному позові ПАТ КБ "ПриватБанк" та в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 про захист прав споживачів, направити справу в цих частинах на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди неправильно визначили характер спірних правовідносин між сторонами, неправильно застосували закон, що їх регулює, неповно дослідили матеріали справи та не надали належної правової оцінки доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Суди, розглядаючи зустрічний позов, залишили поза увагою клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про застосування позовної давності стосовно позовних вимог ОСОБА_1, оскільки вона звернулася з позовом до суду лише 25 грудня 2015 року, однак про підвищення розміру відсоткової ставки з 26 жовтня 2008 року до 15,12 % річних знала з моменту підвищення, про що свідчить сплата нею кредиту за підвищеною відсотковою ставкою.
Суди дійшли помилкового висновку про неправомірність підвищення відсоткової ставки до 15,12 % з 26 жовтня 2008 року до 01 березня 2012 року. Згідно з кредитним договором, який ОСОБА_1 підписала добровільно, погодившись з усіма умовами цього договору, банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом при зміні кун`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % порівняно з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ). Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не звернулася до ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо її незгоди зі зміною умов договору та продовжувала здійснювати погашення кредитної заборгованості, то боржник знала про підвищення відсоткової ставки та була згодна з нею, оскільки своїми діями підтвердила правомірність такого підвищення.
Відмовивши в первісному позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, необґрунтовано послався на висновок експерта, який не спростовує наявність заборгованості за договором, а лише вказує на неможливість її розрахунку.
Суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив розрахунок заборгованості, поданий ПАТ КБ "ПриватБанк", та не зробив висновку щодо відсутності заборгованості за кредитним договором за всіма її складовими. Суди жодним чином не обґрунтували відмову в первісному позові в частині заборгованості боржника ОСОБА_1 перед банком за тілом кредиту, неустойкою та комісією. Суди не вирішили питання про частковий розрахунок заборгованості, виходячи з попередньої відсоткової ставки у розмірі 12 %.
Відмовивши у первісному позові, суди порушили право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки, що передбачено умовами договору іпотеки та частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон).
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що13 березня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № LVH1GK0000000016, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 70 000,00 дол. США зі сплатою за користування кредитом 12,00 % на рік, з кінцевим терміном повернення 13 березня 2013 року.
З 26 жовтня 2008 року банк застосовує поцентну ставку 15,12 % річних, однак у матеріалах справи відсутні докази погодження збільшення процентної ставки.
02 березня 2012 року та 18 січня 2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 укладено відповідно додаткові угоди № 1 та № 2 до кредитного договору, згідно з якими новий розмір відсоткової ставки за користування кредитом становить 15,12 % на рік, з кінцевим терміном повернення 10 лютого 2020 року.
На забезпечення виконання умов кредитного договору від 13 березня 2008 року № LVH1GK0000000016 між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 13 березня 2008 року № LVH1GK0000000016, згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 48,80 кв. м, житловою площею 27,50 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи.
У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в частинах відмови у первісному позові та часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_1, а саме: визнання неправомірними дій відповідача ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитним договором з 12,00 % до 15,12 % за період з 26 жовтня 2008 року до 01 березня 2012 року та зобов`язання ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором за період з 26 жовтня 2008 року до 01 березня 2012 року з урахуванням відсоткової ставки 12,00 %.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦКУкраїни зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
Згідно зі статтею 575 ЦК України та статті 1 Закону іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону).
Відповідно до пункту 2 договору іпотеки від 13 березня 2008 року договір забезпечує виконання зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем.
Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 ЦК України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України).
Відповідно до статей 12 і 33 Закону одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону).
З огляду на вказане Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19.
У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону).
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону).
У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону). Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
З огляду на зазначені висновки щодо застосування статей 35, 36, 37, 38 і 39 Закону, враховуючи обов`язковість договору для сторін (стаття 629 ЦК України), сторони, визначаючи його умови, реалізували принцип свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК України).
Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц, провадження № 14-11цс18 та від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19.
Відмовивши у первісному позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач за первісним позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" не надав належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 12 серпня 2014 року та її складових, які підлягають обов`язковому зазначенню в рішенні суду в разі звернення стягнення на предмет іпотеки.