Постанова
Іменем України
03 березня 2021 року
місто Київ
справа № 522/799/16-ц
провадження № 61-2887св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Сбербанк",
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: Приватне акціонерне товариство "Футбольний клуб "Чорноморець", ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року у складі судді Бондаря В. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (далі - ПАТ "Сбербанк", банк) у січні 2016 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, треті особи: Приватне акціонерне товариство "Футбольний клуб "Чорноморець" (далі - ПрАТ "ФК "Чорноморець"), ОСОБА_2, про стягнення частини заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії на підставі договору поруки.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 15 липня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії"
(далі - ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії"), з 26 листопада 2015 року змінено назву на ПАТ "Сбербанк"), та ПрАТ "ФК "Чорноморець" укладено договір про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44-ЮО (зі змінами та доповненнями), за умовами якого позичальнику надано кредит у сумі 41 586 388, 00 дол. США з процентною ставкою за користування кредитом у розмірі - "LIBOR USD 6M" + 11, 5 % в доларах США, але не менше 12 % річних, з останнім днем дії кредитної лінії - 30 червня 2018 року.
Також 15 липня 2011 року з метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов`язань позичальника між ПАТ "Сбербанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки, згідно з умовами якого поручитель зобов`язався в повному обсязі відповідати за виконання усіх зобов`язань позичальника.
Станом на 30 грудня 2015 року у зв`язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов`язань виникла загальна заборгованість у розмірі 44 303 282, 26 дол. США та 46 608 814, 15 грн.
Оскільки поручитель ПрАТ "ФК "Чорноморець" ОСОБА_1 грошових зобов`язань за договором поруки від 15 липня 2011 року та відповідно за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року
№ 14-В/11/44/ЮО усупереч правилам статей 553, 554 ЦК України не виконав, позивач просив суд стягнути за договором про відкриття кредитної лінії та на підставі договору поруки від 15 липня 2011 року 5 000 000, 00 дол. США, що становить частину заборгованості за кредитною лінією, та на дату складання позову, а саме станом на 12 січня 2016 року, що згідно із офіційним курсом НБУ у гривневому еквіваленті складає 117 521 825, 00 грн.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Відповідач заперечував проти задоволення позову у зв`язку з припиненням поруки відповідно до правил частини четвертої статті 559 ЦК України.
ОСОБА_2 підтримала позицію відповідача у справі про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.
ПрАТ "ФК "Чорноморець" вважало позовні вимоги ПАТ "Сбербанк" необґрунтованими.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховного Суду
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 13 червня 2018 року касаційну скаргу ПАТ "Сбербанк" задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2016 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, позов ПАТ "Сбербанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Сбербанк" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року № 14-В/11/44/ЮО та на підставі договору поруки від 15 липня 2011 року у розмірі 5 000 000, 00 дол. США, що становить частину заборгованості за кредитною лінією. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Сбербанк" суму сплаченого судового збору у розмірі 1 762 830, 00 грн.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що строк пред`явлення вимог до поручителя не можна вважати пропущеним, оскільки кредитор звернувся з позовом у межах передбаченого законом строку, що також відповідає умовам договору щодо настання строку виконання основного зобов`язання. Суд першої інстанції зазначив, що розмір заборгованості не підлягає доказуванню, оскільки він встановлений рішенням Господарського суду Одеської області від 09 лютого 2016 року у справі № 916/4693/15.
Апеляційний суд додатково зазначив, що надаючи оцінку доводам про можливість обчислення строку для пред`явлення вимог з дати направлення вимоги без системного аналізу умов договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що обов`язок позичальника здійснити всі платежі за цим договором на користь банку в строк не пізніше 10 робочих днів з дня відправлення банком такого повідомлення не виникне без належного його про це повідомлення, а тому правове значення має не тільки факт відправлення банком такого повідомлення боржнику, а і фактичного повідомлення боржника про наявність такої вимоги, оскільки для неповідомленої про вимогу особи (до відома якої не доведено її зміст) обов`язок виконати таку вимогу виникнути не може. Посилання в апеляційній скарзі на те, що правило статті 629 ЦК України про обов`язковість умов договору для виконання сторонами є підтвердженням доводів апеляційної скарги про необхідність застосування правил пункту 8.4 кредитного договору окремо, є неспроможним, оскільки сам пункт договору містить вимоги повідомити позичальника, а обов`язковість умов договору зобов`язує враховувати всі його умови, і не надає законних підстав для ігнорування одного пункту договору шляхом надання переваги іншому.
Додатково суд апеляційної інстанції зазначив, що не можуть бути взяті до уваги доводи апеляційної скарги про те, що висновки Київського апеляційного господарського суду, викладені у постанові від 10 листопада 2016 року, та Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 15 лютого 2017 року, у справі № 910/10877/66, про тлумачення кредитного договору впливають на рішення у цій справі, оскільки в задоволенні вимог про тлумачення кредитного договору відмовлено. У зв`язку з відмовою в задоволенні позову про тлумачення договору висновки суду в частині обґрунтування мотивів відмови в задоволенні позову мають характер правової оцінки, яка не є обов`язковою для суду, а тому не може бути обґрунтуванням рішення суду (частина сьому статті 82 ЦПК України).
Апеляційний суд вважав, що не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що ПАТ "Сбербанк" розпочало обліковувати повну суму заборгованості за кредитним договором саме після спливу 10 робочих днів, обчислюваних з моменту надіслання на адресу позичальника відповідного повідомлення-вимоги, а не з моменту його доведення до відома (вручення) ПрАТ "ФК "Чорноморець". На час направлення вимоги кредитор не може передбачити час її отримання боржником, тому логічним є визначення строку.
Предметом стягнення є частина боргу за сумою кредиту, на розмір якої викладені доводи не впливають, відтак не дають підстав вважати права ОСОБА_1 порушеними, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 07 лютого 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Заявник вважає, що апеляційний суд під час перегляду рішення суду першої інстанції допустив такі порушення:
- здійснив неправильне тлумачення та застосування до спірних правовідносин положень кредитного договору, зокрема положень пунктів 8.4 та 11.9, оскаржувана постанова не відповідає принципу презумпції правомірності правочину;
- неправильно визначив момент настання строку виконання основного зобов`язання, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи строк виконання основного зобов`язання відповідно до змісту пункту 8.4 кредитного договору настав 09 липня 2015 року, а не 21 липня 2015 року, як вважав апеляційний суд, застосовуючи положення 11.9 кредитного договору, які на переконання заявника, не підлягають застосуванню під час визначення моменту настання строку виконання основного зобов`язання;
- до спірних правовідносин підлягає застосуванню принцип pacta sunt servanda, закріплений у статті 629 ЦК України, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 2-1283/11, Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17;
- не звернув увагу, що одні умови кредитного договору передбачають настання строку виконання певних зобов`язань за кредитним договором з моменту отримання відповідної вимоги, натомість інші - з моменту її направлення;
- не врахував правові висновки Верховного Суду щодо принципу свободи договору, презумпції правомірності правочину та обов`язковості виконання сторонами укладених договорів, зокрема, викладені у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 755/12682/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 488/1286/14-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 524/5254/14-ц, від 27 грудня 2018 року у справі № 337/2175/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 372/3/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 404/2502/16, відповідно до яких:
а) тільки та виключно від волевиявлення кредитора залежить зміна строку виконання основного зобов`язання;
б) якщо умовами кредитного договору строк виникнення обов`язку у позичальника з дострокового виконання основного зобов`язання починає відлік з моменту отримання боржником відповідної вимоги, то такий строк наступає після спливу строку, який обчислюється з моменту отримання боржником такої вимоги;
в) якщо умовами кредитного договору строк виникнення обов`язку у позичальника з дострокового виконання основного зобов`язання визначений саме моментом надіслання кредитором відповідної вимоги про дострокове повернення кредиту, то строк виконання основного зобов`язання наступає після спливу строку, який обчислюється з моменту надіслання кредитором відповідної вимоги, якщо теж немає іншого волевиявлення кредитора;
- відхиляючи доводи апеляційної скарги про преюдиційність рішень господарських судів про тлумачення умов договору, застосовуючи частину сьому статті 82 ЦПК України, апеляційний суд не застосував принцип правової визначеності res judicata;
- судом порушено принцип lex specialis (правило пріоритету спеціального закону, спеціальної норми), про застосування якого зазначено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 263/15749/16-а, § 15 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Баранкевич проти Росії" від 26 липня 2007 року;
- не застосовано принцип contra proferentem, висновки про застосування якого викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц;
- під час ухвалення оскаржуваної постанови порушено принцип estoppel (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Зокрема, апеляційний суд не врахував, що банк почав обліковувати повну суму заборгованості за кредитним договором саме після спливу 10 робочих днів, обчислюваних після моменту надіслання на адресу позичальника відповідного повідомлення-вимоги, а не з моменту доведення її до відома боржника. При цьому, під час попереднього розгляду справи судами, позивач обґрунтовував причини пропуску строку пред`явлення позову до поручителя помилкою працівника банку. Правовий висновок щодо заборони суперечливої поведінки викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ПАТ "Сбербанк" у наданому відзиві просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Позивач зазначає, що доводи касаційної скарги спростовуються висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 червня 2018 року під час попереднього перегляду справи, щодо визначення дати настання строку виконання основного зобов`язання, співвідношення пунктів 8.4 та 11.9 кредитного договору, які були враховані судами першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
На переконання банку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-143цс14, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-813цс15, відповідно до яких повідомлення включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою таких відомостей. Також на обґрунтування заперечень проти касаційної скарги позивач посилається на науково-правовий висновок Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
ПАТ "Сбербанк" зазначає, що для вирішення цієї справи преюдиційне значення має рішення у справі № 522/908/16-ц за позовом із тотожних підстав та предметів. Посилання заявника на преюдиційність рішень господарських судів у справі про тлумачення умов кредитного договору банк вважає надуманим, невмотивованим та таким, що не підтверджено положеннями чинного законодавства. Зазначає, рішення Київського апеляційного господарського суду від 10 листопада 2016 року у справі № 910/10877/16 скасовано постановою Вищого господарського суду України від 15 лютого 2017 року, а тому не має правових наслідків.
ПрАТ "ФК "Чорноморець" у наданому відзиві просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
ПрАТ "ФК "Чорноморець" підтримує позицію заявника щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX)
"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана засобами поштового зв`язку 07 лютого 2020 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
IV.1. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 15 липня 2011 року ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (з 26 листопада 2015 року на підставі державної реєстрації змін до установчих документів - ПАТ "Сбербанк") та ПрАТ "ФК "Чорноморець" уклали договір про відкриття кредитної лінії
№ 14-В/11/44/ЮО.
У подальшому до кредитного договору сторони вносили зміни та доповнення шляхом укладання договорів про внесення змін за № №1-14. Зокрема, 26 квітня 2013 року кредитний договір викладений у новій редакції згідно із договором про внесення змін № 6.
Відповідно до умов пунктів 1. 1, 1. 2 кредитного договору ПАТ "Сбербанк" відкрито ПрАТ "ФК "Чорноморець" відновлювальну кредитну лінію в доларах США з лімітом кредитування 41 586 388, 00 дол. США. Натомість, ПрАТ "ФК "Чорноморець" зобов`язалося своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені кредитним договором та/або додатковими угодами до нього, а також виконувати інші умови кредитного договору.
ПАТ "Сбербанк" відкрило ПрАТ "ФК "Чорноморець" кредитну лінію та у межах кредитної лінії надало кредитні кошти, що підтверджується виписками за рахунками ПрАТ "ФК "Чорноморець" та меморіальними ордерами.
Відповідно до пункту 1.4 кредитного договору кредитна лінія відкрита строком до 30 червня 2018 року.
Згідно із договором про внесення змін від 31 березня 2014 року № 11 до кредитного договору сторонами погоджено, що ПрАТ "ФК "Чорноморець" надається невідновлювальна кредитна лінія в доларах США.
У пункті 1.2 кредитного договору встановлено графік погашення кредиту (ліміт кредитної лінії на певну календарну дату).
Відповідно до пункту 6.1 кредитного договору ПрАТ "ФК "Чорноморець" зобов`язалося сплачувати ПАТ "Сбербанк" за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором/відповідною додатковою угодою. Проценти нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією у валюті заборгованості.
Відповідно до підпункту "м" пункту 2.1 кредитного договору належне виконання позичальником зобов`язань за цим договором забезпечується порукою ОСОБА_1 на повний розмір зобов`язань позичальника за цим договором.
15 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Сбербанк" з метою забезпечення належного виконання зобов`язань ПрАТ "ФК "Чорноморець" за кредитним договором укладений договір поруки, із подальшим внесенням змін та доповнень шляхом укладання договорів про внесення змін
за №№ 1-6.
Договір поруки та договори про внесення змін до нього укладені ОСОБА_1 за письмовою згодою його дружини, ОСОБА_2, про що свідчать відповідні надписи на договорі поруки та договорах про внесення змін до нього, підписані ОСОБА_2
Підпунктом "д" підпункту 8.3 кредитного договору встановлено право ПАТ "Сбербанк" в односторонньому порядку вимагати від ПрАТ "ФК "Чорноморець" дострокового повернення повної суми заборгованості за кредитним договором у разі невиконання або неналежного виконання ПрАТ "ФК "Чорноморець" будь-якого зі своїх зобов`язань, передбачених цим договором.
23 червня 2015 року ПАТ "Сбербанк" у зв`язку із невиконанням ПрАТ "ФК "Чорноморець" умов кредитного договору (у зв`язку із заборгованістю за процентами за користування кредитом та непогашенням частини кредиту відповідно до встановленого ліміту кредитної лінії) згідно з пунктом 8.3 кредитного договору скористалося правом вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за кредитним договором, тому відповідно до пункту 8.4 кредитного договору рекомендованим листом надіслало на адресу ПрАТ "ФК "Чорноморець" повідомлення-вимогу № 5828/5/28-2 про дострокове повернення повної суми заборгованості за кредитним договором, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті відправлення та на описі вкладення до листа.
У цьому повідомленні-вимозі ПАТ "Сбербанк" встановлено строк на виконання ПрАТ "ФК "Чорноморець" вимоги банку: "протягом 10 (десяти) робочих днів з дня відправлення цієї вимоги-повідомлення"
(том 1, а. с. 214-215).
Зазначена вимога отримана ПрАТ "ФК "Чорноморець" 07 липня 2015 року, проте виконана не була.
У зв`язку із невиконанням ПрАТ "ФК "Чорноморець" своїх зобов`язань перед позивачем 14 липня 2015 року ПАТ "Сбербанк" цінним листом направлено на адресу відповідача повідомлення-вимогу № 6585/5/28-2 про повернення повної суми заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року № 14-В/11/44/ЮО.
Відповідно до пункту 4.3 договору поруки поручитель протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту поштового відправлення йому кредитором письмового повідомлення або в інший термін, зазначений у такому повідомленні, зобов`язаний погасити заборгованість боржника за реквізитами, зазначеними в повідомленні.
У зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 вимоги, викладеної у повідомленні від 15 липня 2011 року № 6585/5/28-2, ПАТ "Сбербанк" 13 січня 2016 року звернулося із відповідним позовом до суду (день здачі позовної заяви на пошту відповідно до поштового штемпеля) (том 1, а. с. 3-6, 170).
Згідно з рішенням Господарського суду Одеської області від 09 лютого 2016 року у справі № 916/4693/15 за позовом ПАТ "Сбербанк" до ПрАТ "ФК "Чорноморець", треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Блек сі ріелті груп", Публічне акціонерне товариство "Ринок Малиновський", Публічне акціонерне товариство "Туристично-виробнича фірма "Чорне море", Публічне акціонерне товариство "Чорноморська транспортна компанія" про стягнення 1 047 688 897, 41 грн, встановлено заборгованість ПрАТ "ФК "Чорноморець" перед ПАТ "Сбербанк" за сумою кредиту у розмірі 36 773 937, 32 дол. США.
IV.2. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Щодо правової природи спірних правовідносин
Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).
Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права, кредитор вчиняти не вправі.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.
Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання
(у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 4-680цс19) зазначила:
"36. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15)".
Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.
Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив призводить до припинення певного суб`єктивного права кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Сторони у договорі поруки не визначили строк її дії, а тому до спірних правовідносин застосовуються положення частини четвертої статті 559 ЦК України.
У пункті 1.2 кредитного договору встановлено графік погашення кредиту (ліміт кредитної лінії на певну календарну дату).
Відповідно до пункту 6.1 кредитного договору ПрАТ "ФК "Чорноморець" зобов`язалося сплачувати ПАТ "Сбербанк" за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором/відповідною додатковою угодою. Проценти нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією у валюті заборгованості.
Відповідно до пункту 4.3 договору поруки поручитель протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту поштового відправлення йому кредитором письмового повідомлення або в інший термін, зазначений у такому повідомленні, зобов`язаний погасити заборгованість боржника за реквізитами, зазначеними в повідомленні.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами
(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Отже, оскільки договором кредиту передбачено, що чергові платежі позичальник повинен був здійснювати кожного місяця відповідно до графіка платежів, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та згідно з частиною четвертою статті 559 цього Кодексу обрахування встановленого шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя (строк існування права кредитора).
У разі пред`явлення банком вимог до поручителя зі спливом строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку (або стосовно усієї суми боргу, якщо строк виконання зобов`язання в повному обсязі є таким що настав).
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження
№ 14-145цс18), відповідно до якого строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15 щодо застосування положення частини четвертої статті 559 ЦК України, наявні підстави для висновку, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.