Постанова
Іменем України
04 березня 2021 року
м. Київ
справа № 343/1294/18
провадження № 61-14494св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представник відповідачів - адвокат Ошуст Сергій Євгенович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка подана представником - адвокатом Ошустом Сергієм Євгеновичем, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 березня 2020 року у складі судді Домбровської Г. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування.
Позовна заява мотивована тим, що 12 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_2 безоплатно передала у власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, а обдаровувані прийняли у власність належну дарувальнику трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Вказував, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя його та ОСОБА_2, оскільки її придбано за спільні кошти і час перебування сторін у шлюбі. Дозвіл на відчуження вказаної квартири він не надавав.
Посилався на положення статей 65, 69, 70 СК України та положення статей 203, 215 ЦК України.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_5 просив суд:
- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, що укладений 12 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 ;
- скасувати запис від 12 вересня 2016 року №16402110 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 ;
- скасувати запис від 12 вересня 2016 року № 16402078 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 12 вересня 2016 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 12 вересня 2016 року № 16402110 про державну реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .
Скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності від 12 вересня 2016 року № 16402078 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення районного суду мотивовано тим, що при укладенні ОСОБА_2 оспорюваного договору дарування не було отримано у письмовій формі згоди ОСОБА_1, як співвласника цієї квартири. Отже, було порушено вимоги статті 65 СК України, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.
Районний суд вказав, що оскільки на підставі оскаржуваного правочину до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено записи про реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (запис від 12 вересня 2016 року № 16402110, запис від 12 вересня 2016 року № 16402078), для забезпечення відновлення порушених прав ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, обґрунтованими є позовні вимоги про скасування запису від 12 вересня 2016 року № 16402110 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, та скасування запису від 12 вересня 2016 року № 16402078 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - адвоката Ошуста С. Є., залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 березня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають положенням матеріального права, судове рішення ухвалено з дотриманням положень процесуального права, відтак, рішення районного суду не підлягає скасуванню.
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції правильно встановив, що спірна квартира придбана за час перебування сторін у шлюбі, отже, є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки правочин вчинено без згоди ОСОБА_1, тому висновки районного суду про наявність підстав, передбачених статтею 230 ЦК України, для визнання правочину недійсним є правильними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі заявники, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2020 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 є необґрунтованими, отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.
Зазначають, що спірна квартира не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, придбана ОСОБА_2 за її особисті кошти, відтак, висновки судів попередніх інстанцій про належність спірної квартири до майна подружжя та необхідність отримання згоди іншого з подружжя на її відчуження, є неправильними.
Вказує, що законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.
Вважають, до участі у справі як третю особу слід було залучити приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Пітеляк С. В., оскільки саме вона посвідчувала оспорюваний договір дарування. Отже, суд першої інстанції не вирішив питання про склад осіб, які мають брати участь у справі.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники вказують неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) та від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц (провадження № 61-43384св18), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 квітня 1991 року (а. с.135).
12 січня 2006 року між підприємцем ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір на дольову участь у будівництві житлового будинку з групи житлових будинків з вбудованими приміщеннями адміністративно-громадського призначення на АДРЕСА_1 (а. с. 104).
На підставі акту приймання-передачі приміщення згідно договору від 19 січня 2009 року ОСОБА_2 було передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 79,6 кв. м (а. с. 105)
18 березня 2010 року на підставі Рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 18 лютого 2010 року № 55 ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 79).
23 березня 2010 року ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 80).
24 червня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано згідно свідоцтва про розірвання шлюбу від 24 червня 2014 року серія НОМЕР_1 (а. с. 99).
20 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_2 безоплатно передала у власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, а обдаровувані прийняли у власність належну дарувальнику трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Пітеляк С. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1365 (а. с. 77).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.