Постанова
Іменем України
25 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 490/8142/19
провадження № 61-11361св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Державна казначейська служба України,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2020 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Центрального ВДВС м. Миколаєва), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), у якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь грошові кошти у розмірі 125 789, 39 грн, які складаються з матеріального збитку в розмірі не стягнутої на його користь суми за рішенням суду 19 698, 40 грн, 18 870,99 грн інфляційних втрат; 3 400,00 грн трьох процентів річних, 83 820,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Також просив визнати неправомірною бездіяльність Центрального ВДВС у м. Миколаєвіпід час виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у справі № 1423/19715/2012 щодо несвоєчасного поновлення виконавчого провадження ВП № 50553579 з примусового виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2012 року на підставі виконавчого листа № 1423/19715/2012 від 14 березня 2012 року.
В обґрунтування позову зазначав, що заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2012 року з Кредитної спілки "Флагман" на його користь стягнуто кошти за договором про залучення внеску (вкладу) в сумі 19 698, 40 грн. На виконання вказаного рішення 14 березня 2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист №1423/19715/2012, який 25 березня 2013 року ним пред`явлено до виконання до Центрального ВДВС м. Миколаєва. Постановою старшого державного виконавця Центрального ВДВС від 07 травня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання вищезазначеного виконавчого листа, який постановою цього ж державного виконавця від 25 грудня 2013 року повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна та коштів.
В подальшому він неодноразово, а саме 28 січня 2014 року, 16 лютого 2016 року пред`являв до виконання виконавчий лист, однак постановами державного виконавця від 11 грудня 2015 року, 25 жовтня 2017 року виконавчий лист було йому повернуто у зв`язку з відсутністю майна та коштів у боржника.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року скасовано постанову головного державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаєва про повернення виконавчого документа від 28 вересня 2017 року ВП № 50553579 та зобов`язано відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1423/19715/2012, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 14 березня 2013 року.
Проте, Центральний ВДВС м. Миколаєва безпідставно протягом року не відновлював виконавче провадження з часу постановлення 18 січня 2018 року ухвали Центральним районним судом м. Миколаєва, незважаючи на його чисельні звернення та своєчасне направлення відповідних ухвал і постанов суду на адресу державної виконавчої служби.
Отже, бездіяльність державної виконавчої служби була доведена судовими рішеннями та підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Центрального ВДВС м. Миколаєва під час виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у справі № 1423/19715/2012 щодо несвоєчасного поновлення виконавчого провадження ВП № 50553579 з примусового виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2012 року на підставі виконавчого листа № 1423/19715/2012 від 14 березня 2012 року.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 6 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з доведеності вимог про визнання протиправною бездіяльності Центрального ВДВС м. Миколаєва під час виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у справі № 1423/19715/2012.
Встановлений судами факт бездіяльності державного виконавця у виконавчому провадженні не може бути підставою для покладення на державу цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування стягувачу шкоди, яка дорівнює розміру заборгованості боржника у цьому виконавчому провадженні. Позивач таким шляхом намагається отримати відшкодування за ті самі збитки, але від інших осіб, ніж за цивільним позовом, який вже розглянуто по суті. Позивач не довів наявність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача і шкодою, завданою боржником неповерненням заборгованості за депозитним вкладом.
У задоволенні вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за час невиконання рішення суду слід відмовити з огляду на відсутність у сторін будь-яких грошових та договірних зобов`язань.
З огляду на душевні страждання, яких позивач зазнав у зв`язку з надмірно тривалим невиконанням судового рішення внаслідок бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби, за дії (бездіяльність) яких відповідальність несе держава, на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України підлягає стягненню 6 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 липня 2020 року та змінити рішення Центрального районного суду м. Миколаєва: визнати протиправною бездіяльність Центрального ВДВС м. Миколаєва під час виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року щодо несвоєчасного поновлення виконавчого провадження ВП № 50553579 з примусового виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2012 року на підставі виконавчого листа № 1423/19715/2021 від 14 березня 2013 року; стягнути з Державного бюджету України на його користь грошові кошти в розмірі 125 789, 39 грн.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначав, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц, від 10 квітня 2018 року в справі № 910/10156/17, від 11 квітня 2018 року в справі № 758/1303/15-ц, від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16, від 14 березня 2018 року в справі № 522/3454/16-ц, від 04 червня 2019 року в справі № 905/190/18, у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2019 року в справі № 818/674/17, у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року в справі № 6-99цс17.
Крім того ОСОБА_1 зазначав про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Зокрема вказував, що суди порушили вимоги статті 263 ЦПК України щодо врахування висновків щодо застосування відповідних норм права, що викладені в постановах Верховного Суду, а також частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо застосування практики Європейського Суду з прав людини.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано її матеріали з Центрального районного суду м. Миколаєва.
09 вересня 2020 року справа № 490/8142/19 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2012 року з Кредитної спілки "Флагман" на користь ОСОБА_1 стягнуто кошти за договором про залучення внеску (вкладу) в сумі 19 698, 40 грн.
На виконання вказаного рішення Центральним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист № 1423/19715/2021, який ОСОБА_1 25 березня 2013 року предʼявив до виконання до Центрального ВДВС м. Миколаєва.
Постановою старшого державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаєва від 07 травня 2013 року відкрито виконавче провадження. Постановою від 25 грудня 2013 року виконавчий лист повернуто стягувачу у звʼязку з відсутністю у боржника майна та коштів на розрахункових рахунках, на які може бути звертуо стягнення.
28 січня 2014 року та 16 лютого 2016 року ОСОБА_1 повторно предʼявляв вищевказаний виконавчий лист до виконання, який постановами державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаєва від 11 грудня 2015 року та 25 жовтня 2017 року відповідно був повернутий стягувачу у звʼязку з відсутністю у боржника майна і коштів, на які може бути звернуто стягнення.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 квітня 2018 року, задоволено частково скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця.
Скасовано постанову головного державного виконавця Центрального ВДВС м. Миколаєва про повернення виконавчого документа від 28 вересня 2017 року ВП № 50553579 та зобов`язано відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1423/19715/2012, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 14 березня 2013 року.
Постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 13 квітня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 січня 2018 року змінено.
Визнано неправомірною бездіяльність Центрального ВДВС м. Миколаєва під час виконання заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 вересня 2012 року згідно виконавчого листа №1423/19715/2012, виданого 14 березня 2013 року. Скасовано постанову головного державного виконавця Центрального ВДВС про повернення виконавчого документа від 25 жовтня 2017 року ВП № 50553579 та зобов`язано відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1423/19715/2012, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 14 березня 2013 року.