Постанова
Іменем України
04 березня 2021 року
м. Київ
справа № 753/4260/18
провадження № 61-11690св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
третя особа - виконувач обов`язків голови правління Акціонерного товариства "Українська залізниця" Кравцов Євген Павлович,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця", третя особа - виконувач обов`язків голови правління Акціонерного товариства "Українська залізниця" Кравцов Євген Павлович, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання трудового договору укладеним на невизначений строк, визнання недійсним трудового договору в частині строку його дії, скасування наказу про припинення трудового договору
за касаційною скаргою адвоката Дзери Юрія Миколайовича як представника ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року у складі судді Заставенко М. О. та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним пункт 8.1 трудового договору від 08 лютого 2017 року № 22, укладеного між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") та ОСОБА_1, у частині визначення строку його дії; скасувати наказ (розпорядження) АТ "Укрзалізниця" від 07 лютого 2018 року № 172/ос (табельний номер 3453) про припинення трудового договору (контракту); поновити його на роботі на посаді директора департаменту реформування та корпоративного розвитку АТ "Укрзалізниця" (далі - Департамент); стягнути з АТ "Укрзалізниця" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та допустити негайне виконання рішення суду.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що 08 лютого 2017 року між сторонами підписаний трудовий договір № 22, за пунктом 8.1 якого строк його дії до 07 лютого 2018 року. Наказом ПАТ "Укрзалізниця" від 08 лютого 2017 року № 184/ос його переведено на роботу з посади начальника Департаменту на посаду директора Департаменту, на умовах укладення трудового договору.
Наказом відповідача від 07 лютого 2018 року № 172/ос позивач звільнений з посади директора Департаменту за закінченням строку дії договору.
ОСОБА_1 не погоджується зі строковістю трудових відносин з відповідачем, вважає умови трудового договору в частині визначення строку його дії такими, що суперечать законодавству України, а рішення відповідача щодо припинення з ним трудового договору незаконним, оскільки умови щодо його строковості погіршили становище позивача як працівника порівняно з тими умовами, що визначені законодавством України.
Він жодного разу не висловлював волевиявлення щодо укладення з ним саме трудового договору на визначений строк. Крім того, його звільнення відбулося з порушенням, оскільки наглядова рада відповідача не надавала попереднього погодження як на призначення його на посаду директора Департаменту на умовах укладення строкового трудового договору, так і на припинення з позивачем трудових відносин по закінченню такого строку.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 04 березня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 01 липня 2020 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України. Строковий трудовий договір позивач уклав за власним бажанням, підстави для визнання його недійсним в частині строку його дії не встановлені. Враховуючи відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту за закінченням строку трудового договору, підстав для його поновлення на роботі також немає, як і немає підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки ці вимоги мають похідний характер та їх задоволення залежить від задоволення основної вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 01 квітня 2020 року, адвокат Дзера Ю. М. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року і постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 рок, та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 760/11151/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, щофакт укладення трудового договору на певний строк повинен бути відображений в заяві працівника, в іншому випадку, це є підставою для визнання такого трудового договору в частині визначення строку недійсним. Також у заяві про укладення строкового трудового договору працівник повинен вказати причини і обставини, що спонукають його найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк протягом якого працівник працюватиме.
Водночас суди у цій справі встановили власну підставу для визнання строкового договору дійсним, а саме погодження працівника на строковий трудовий договір шляхом його підписання, що не відповідає частині другій статті 23 КЗпП України, яка оперує словосполученням "інтерес працівника щодо трудових відносин на визначений строк". Таким чином, суди помилково змішали вказані правові категорії, що не є між собою тотожними.
Відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 23 КЗпП України, викладеного у постанові від 17 січня 2019 року у справі № 760/11151/16-ц (провадження № 61-31989св18), строковий трудовий договір може бути припинений у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, в разі, якщо такий строковий договір укладений відповідно до закону. Якщо строковий трудовий договір укладено всупереч статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку.
Однак суди не дослідили причин, за яких з позивачем не міг бути укладений трудовий договір на невизначений строк, як це передбачено частиною другою статті 23 КЗпП України, а також наявності або відсутності підстав, передбачених цією статтею (1) характер роботи або (2) умови виконання роботи, або (3) інтереси працівника, або (4) визначених законодавством випадків), для укладення між позивачем та відповідачем строкового трудового договору, хоча для того щоб строковий трудовий договір відповідав частині другій статті 23 КЗпП України, тобто був таким, що укладений у законний спосіб, необхідно встановити, що при його укладенні була наявна хоча б одна з підстав, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, за яких такий трудовий договір не міг бути укладений не невизначений строк.
10 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ "Укрзалізниця" на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі рішень. Аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.
08 вересня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 2015 року перебував у трудових відносинах з ПАТ "Укрзалізниця".
Рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця" від 31 січня 2017 року начальника Департаменту ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту на умовах укладення трудового договору.
08 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Голови правління ПАТ "Укрзалізниця" Балчуна Войцеха із заявою в якій просив призначити його на посаду директора Департаменту на умовах трудового договору.
08 лютого 2017 року між ПАТ "Укрзалізниця" в особі голови правління Балчуна Войцеха та члена правління Михальчука С. Д. і ОСОБА_1 укладено трудовий договір № 22, за умовами якого позивач призначений на посаду директора Департаменту на умовах договору строком з 08 лютого 2017 року до 07 лютого 2018 року включно.
08 лютого 2017 року наказом Голови правління ПАТ "Укрзалізниця" № 184/ос ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту на умовах трудового договору строком до 07 лютого 2018 року. Підставою є рішення правління ПАТ "Укрзалізниця" від 31 січня 2017 року та заява ОСОБА_1 .
На підставі наказу № 184/ос посадовий оклад позивача збільшився з 10 176,00 грн до 108 000,00 грн на місяць.
Також 08 лютого 2017 року між сторонами укладено додаткову угоду до трудового договору № 22, якою погоджені умови виплати преміювання, матеріальної допомоги при виході на пенсію.
05 січня 2018 року ПАТ "Укрзалізниця" повідомило ОСОБА_1 про закінчення строку дії трудового договору з 07 лютого 2018 року та про припинення з ним трудових відносин.
07 лютого 2018 року наказом ПАТ "Укрзалізниця" № 172/ос про припинення трудового договору ОСОБА_1 . Звільнено з 07 лютого 2018 року з посади директора Департаменту за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку дії договору.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;