ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18027/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С. В. - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В. М.,
представників учасників справи:
позивача - Яковенка Є. М.,
відповідача - Яковенка О. О.,
третьої особи - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2020 року (головуючий - Куксова В. В., судді: Тищенко А. І., Яковлєв М. Л.) та рішення Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2020 року (суддя Шкурдова Л. М.)
у справі № 910/18027/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мигора",
про визнання недійсним договору,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" (далі - ТОВ "Імперія Літ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", Банк), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мигора" (далі - ТОВ "Мигора"), про визнання недійсним договору поруки від 26 жовтня 2016 року № 4М15078И/П.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки він вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
1.3. Позивач зазначив, що для погашення зобов`язань "старих" боржників Банку в рамках реалізації Плану "трансформації" кредитного портфеля Банку, ініційованого Національним банком України (далі - НБУ), було відкрито відновлювальну кредитну лінію шляхом укладення кредитного договору від 25 жовтня 2016 року № 4И16104Г (далі - кредитний договір), а також укладено договори поруки, зокрема спірний договір поруки.
1.4. Як указав позивач, укладення вказаних правочинів було спрямовано ним на отримання прибутку від реалізації активів третіх осіб "старих боржників" або набуття права власності на них.
1.5. За твердженням позивача, ТОВ "Імперія Літ" як поручитель виконало зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків, проте відповідач на порушення умов договорів поруки не передав позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників, та які б надали змогу позивачу звернути стягнення на ці активи.
1.6. Позивач зазначив, що Банк як недобросовісна сторона правочину навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), ініційованої НБУ, ввів ТОВ "Імперія Літ" в оману стосовно існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями "старих боржників", у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, що призвело до укладення кредитного договору та договорів поруки, зокрема спірного договору поруки.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. 26 жовтня 2016 між ТОВ "Імперія Літ" (поручителем) та АТ КБ "Приватбанк" (кредитором) укладено договір поруки від 26 жовтня 2016 року № 4М15078И/П в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Мигора" перед банком за кредитним договором від 25 жовтня 2016 року № 4И16104Г.
2.2. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що дії ТОВ "Імперія Літ" із отримання кредитних коштів по кредитному договору від 25 жовтня 2016 року № 4И16104Г були направлені на залучення коштів для погашення зобов`язань ТОВ "Мигора" перед Банком в рамках реалізації Плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.
2.3. На виконання вказаного плану було погоджено відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору від 25 жовтня 2016 року № 4И16104Г та договору поруки від 26 жовтня 2016 року № 4М15078И/П.
2.4. При укладенні договору поруки сторони встановили, що у випадку виконання поручителем (ТОВ "Імперія Літ") обов`язку ТОВ "Мигора" за кредитним договором, кредитор (Банк) зобов`язаний передати поручителю впродовж 5 робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, у тому числі договорів, укладених в забезпечення таких кредитних договорів.
2.5. На переконання позивача, дії ТОВ "Імперія Літ" з отримання кредитних коштів по кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого Національним банком України. Така діяльність позивача (укладення кредитного договору та договору поруки) була направлена на отримання прибутку від реалізації таких активів, або набуття права власності на них. Позивач вказував, що ним як поручителем виконано зобов`язання боржника шляхом сплати коштів за кредитними договорами. Проте, зобов`язання Банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечення зобов`язання боржника не виконано. За твердженням позивача така поведінка свідчить про відсутність намірів Банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки як і в момент його укладення так і протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що банк свідомо ввів в оману позивача.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 17 вересня 2020 року у справі № 910/18027/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2020 року, у задоволенні позову відмовив.
3.2. Судові рішення мотивовано тим, що позивач належними та допустимими доказами не навів та не довів суду наявності умислу з боку Банку при укладенні спірного договору. Крім того, позивачем не наведено та не доведено підстав, з якими закон пов`язує недійсність правочину у зв`язку із введенням в оману.
3.3. Разом з тим суд апеляційної інстанції вказав, що питання щодо виконання або невиконання відповідачем умов спірного правочину не свідчить про введення в оману позивача під час його укладення.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2020 року у цій справі скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.2. В обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статті 236, пункту 2 частини третьої та пункту 5 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), викладених в постанові Верховного Суду від 21 липня 2020 року у справі № 910/18007/19.
4.3. Окрім цього, ТОВ "Імперія Літ" зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах при розгляді справ про недійсність договорів поруки на підставі частини першої статті 230 ЦК України.
4.4. На думку скаржника, суди попередніх інстанції необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, і які позивач не міг отримати самостійно, що є порушенням статті 236 ГПК України;
4.5. Одночасно скаржник вказує, що судами попередніх інстанції порушено частину 1 статті 77, частину першу статті 86, частину п`яту статті 236 ГПК України, оскільки суди не дослідили ряду обставин справи, що необхідно дослідити для прийняття законного та обґрунтованого рішення, а також безпідставно відмовили у витребуванні доказів, які мають значення для правильного вирішення спору і які позивач не міг отримати самостійно.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. Банк та ТОВ "Мигора" не скористалися своїм правом відповідно до статті 295 ГПК України та не подали до Верховного Суду письмового відзиву на касаційну скаргу.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
6.2. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, які визначають, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
6.3. Однією з підстав касаційного оскарження ТОВ "Імперія Літ" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 липня 2020 року у справі № 910/18007/19, а саме: щодо застосування положень статті 236, пункту 2 частини третьої та пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України.
6.4. Верховний Суд, проаналізувавши судове рішення, правовий висновок щодо застосування норм права в якому, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, встановив, що оскаржувані судові рішення у цій справі не суперечать висновку, викладеному у справі, на яку посилається скаржник.
6.5. Суд враховує, що у справі № 910/18007/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" звернулось до суду з позовом до АТ "КБ "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки від 20 жовтня 2016 року № 4М14109Д/П, посилаючись на укладення останнього внаслідок обману позивача відповідачем. Скасовуючи рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, якими відмовлено у задоволенні позову, та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у справі № 910/18007/19 зазначив, що судами обох інстанцій не розглянуто ані клопотання про витребування доказів (необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті, ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім наведених положень статті 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення), ані клопотання позивача про залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілорін ЛТД" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. При цьому відповідні обставини не могли бути усунуті Верховним Судом в силу положень статті 300 ГПК України.
6.6. Отже, підставою для скасування Верховним Судом прийнятих у справі № 910/18007/19 рішень судів попередніх інстанцій було порушення норм процесуального права.
6.7. На відміну від справи № 910/18007/19, у справі, яка переглядається, судами було надано оцінку клопотанню позивача про витребування доказів. У підготовчому засіданні 3 липня 2020 року судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, якою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, про що зазначено у протоколі судового засідання.
6.8. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції також відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування у Банку доказів і в мотивування такої відмови зазначив про те, що позивачем не наведено норм чинного законодавства із яких виникає обов`язок відповідача надати оригінали документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.
6.9. З огляду на це відхиляються доводи скаржника про застосування судами положень статті 236, пункту 2 частини третьої та пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України без урахування правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21 липня 2020 року у справі № 910/18007/19.
6.10. Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно зазначити таке.
6.11. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судові рішення у цій справі прийнято з порушенням положень статті 230 ЦК України, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми у подібних правовідносинах відсутній.
6.12. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
6.13. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).