Постанова
Іменем України
01 березня 2021 року
м. Київ
справа № 266/3090/18
провадження № 51-3281кмп19
Третя судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого Бородія В.М.,
суддів Булейко О.Л., Вус С.М., Єремейчука С.В.,
Іваненка І.В., Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,
Мазура М.В., Стороженка С.О., Фоміна С.Б.,
Чистика А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І.В.,
прокурора Кулаківського К.О.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого на вирок Донецького апеляційного суду від 18 березня 2020 року в кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ),
засудженого за ст. 366-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Приморського районного суду м. Маріуполя від 14 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст. 366-1КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Вирішено питання стосовно процесуальних витрат.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 26 березня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 - без змін.
Верховний Суд постановою від 09 жовтня 2019 року касаційну скаргу прокурора задовольнив частково, ухвалу Донецького апеляційного суду від 26 березня 2019 року скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Донецький апеляційний суд вироком від 18 березня 2020 року апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково, виправдувальний вирок Приморського районного суду м. Маріуполя від 14 грудня 2018 року скасував.
ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ст. 366-1 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 2700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 45 900 грн, із позбавленням права обіймати посади чи займатися певною діяльністю, пов`язаною з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, на строк 1 рік.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судові витрати за проведення судової експертизи в розмірі 2145 грн.
Згідно з вироком суду апеляційної інстанції ОСОБА_1, будучи старшим механіком судновим - змінним помічником кранмейстера плавкрану портового флоту Державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт" (далі - старший механік судновий), тобто суб`єктом декларування відповідно до пп. "а" п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про запобігання корупції", діючи умисно, в порушення вимог ст. 45 Закону України "Про запобігання корупції", та достовірно знаючи про обов`язок подання декларацій, будучи попередженим щодо необхідності декларування і маючи реальну можливість та всі необхідні технічні умови, вперіод часу з 1 січня до 1 травня 2017 року не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік.
Крім того, ОСОБА_1, будучи старшим механіком судновим, тобто суб`єктом декларування відповідно до пп. "а" п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про запобігання корупції", усупереч вимогам ст. 45 Закону України "Про запобігання корупції", діючи умисно, повторно, достовірно знаючи про обов`язок подання декларацій, будучи попередженим щодо необхідності декларування і маючи реальну можливість та всі необхідні технічні умови, вперіод часу з 1 січня до 1 квітня 2018 року не подав декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок Донецького апеляційного суду від 18 березня 2020 року щодо нього у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Свої вимоги аргументує тим, що апеляційний суд зробив хибний висновок про те, що він як старший механік судновий у ДП "Маріупольський морський торговельний порт", який за посадою наділений організаційно-розпорядчими функціями, є суб`єктом подачі декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, відповідно до Закону України "Про запобігання корупції".
Також зазначає, що усупереч вимогам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційний суд, визнавши його суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК, належним чином не мотивував свого рішення та не надав належної оцінки зібраним доказам, що призвело до постановлення незаконного рішення, а отже, до істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
На його думку, взяте до уваги апеляційним судом роз`яснення НАЗК щодо визначення суб`єктів Закону України "Про запобігання корупції", які зобов`язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави, не має юридичної сили, а тому є неналежним доказом.
У своєму клопотанні (заяві) до суду касаційної інстанції ОСОБА_1 повідомив, що він заперечує проти закриття кримінального провадження щодо нього касаційним судом у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення, яким ст. 366-1 КК визнано неконституційною, просить розглянути його касаційну скаргу по суті, надавши відповіді на його доводи, та прийняти рішення відповідно до КПК, а також наполягає на його реабілітації.
Підстави розгляду кримінального провадження палатою
Згідно з ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 грудня 2020 року кримінальне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі ч. 1 ст. 434-1 КПК було передано на розгляд Третьої судової палати Верховного Суду.
Таке рішення прийнято з метою забезпечення єдності судової практики з питань віднесення службових осіб юридичних осіб публічного права до суб`єктів декларування згідно із Законом України "Про запобігання корупції" як осіб, уповноважених на виконання функцій держави, а також для визначення процедури розгляду касаційної скарги засудженого після визнання Конституційним Судом України ст. 366-1 КК неконституційною.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу і просив задовольнити її.
Прокурор Кулаківський К.О. касаційну скаргу засудженого не підтримав.
Вважає, що суд касаційної інстанції незалежно від доводів у касаційній скарзі, в разі визнання повністю або частково статті Особливої частини КК неконституційною, зобов`язаний відповідно до ст. 440 КПК скасувати вирок і закрити кримінальне провадження з підстав, визначених п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК, оскільки визнання неконституційною норми кримінального закону тягне втрату цією нормою чинності.
Просив суд скасувати вирок Донецького апеляційного суду від 18 березня 2020 року щодо ОСОБА_1 та закрити кримінальне провадження.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідача, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, судова палата дійшла таких висновків.
Донецький апеляційний суд вироком від 18 березня 2020 року ОСОБА_1 засудив за ст. 366-1 КК, визнавши його винуватим у тому, що, будучи суб`єктом декларування відповідно до п.п. "а" п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про запобігання корупції", діючи умисно, порушуючи вимоги ст. 45 цього Закону, не подав декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016, 2017 роки.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року№ 13-р/2020 ст. 366-1 КК визнано неконституційною.
Виходячи з положень ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.