Ухвала
іменем України
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 1-5/2006
провадження № 51-2901 км 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Стороженка С.О.,
суддів Вус С.М., Єремейчука С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Нестеренка Ю.Є.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
захисника
в режимі відеоконференції Гаврилюк Н.М.,
засудженого ОСОБА_1,
представника потерпілого
ОСОБА_2 - адвоката Ковальова І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 і його захисника - адвоката Гаврилюк Н.М. на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 квітня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 9 липня 2020 року.
За вказаним вироком
ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Поворськ Ковельського району Волинської області, зареєстрованого там само, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого згідно з вироком Залізничного районного суду м. Львова від 22 вересня
2000 року за ч. 3 ст. 81, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 223 Кримінального кодексу України
1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням військового звання прапорщика і звільненого з місць позбавлення волі
9 лютого 2004 року у зв`язку з відбуттям строку покарання,
засуджено до покарання: за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) у виді позбавлення волі на строк 15 років; за пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК - у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
за ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 4 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 3 ст. 357 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по 1 000 000 грн кожному в рахунок відшкодування моральної шкоди, а на користь держави - 3053,08 грн судових витрат.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 3 серпня 2005 року приблизно о 17:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, в лісосмузі поряд із ґрунтовою дорогою в напрямку залізничного моста через р. Псел у м. Сумах, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин умисно, з метою вбивства
ОСОБА_4 завдав їй ножем удару в ліву половину грудної клітки, а коли потерпіла з криком стала тікати від нього, з метою доведення свого злочинного умислу до кінця наздогнав її і, утримуючи, завдав не менше двох різаних ран шиї.
В результаті проникаючого різаного поранення шиї зліва, яке супроводжувалося пошкодженнями лівої загальної сонної артерії та гострою крововтратою, настала смерть потерпілої ОСОБА_4 .
Після вчиненого вбивства потерпілої у ОСОБА_1 виник умисел на крадіжку її особистого майна. З метою реалізації свого злочинного умислу, діючи повторно, таємно, він зняв із потерпілої золоту каблучку вагою 2 г вартістю 220 грн, золоту каблучку вагою 1,42 г зі вставкою із сапфіра 0,18 ct вартістю 413 грн, золотий ланцюжок вагою 12 г вартістю 1320 грн, забрав її мобільний телефон
"Simens M-65" вартістю 763 грн, а всього викрав чужого майна на загальну суму 2716 грн.
9 серпня 2005 року ОСОБА_1, достовірно знаючи, що ОСОБА_5 перебуває одна у квартирі АДРЕСА_2, близько 20:00 прийшов до неї, де у нього виник злочинний умисел вчинити розбійний напад на неї з метою заволодіння майном. Близько 21:00 в коридорі квартири з метою реалізації свого злочинного умислу на вчинення розбійного нападу на ОСОБА_5 і заволодіння її майном, ОСОБА_1 напав на неї та став завдавати ударів руками по голові. Під час вчинення розбійного нападу на ОСОБА_5 і заволодіння її майном у
ОСОБА_1 виник умисел на вбивство останньої. Коли ОСОБА_5 вирвалася та вибігла в кімнату, ОСОБА_1 з метою доведення свого злочинного умислу до кінця догнав її, повалив на підлогу обличчям донизу та, утримуючи зверху, однією рукою закрив дихальні шляхи ОСОБА_5, перекривши доступ повітря до легень,
а другою рукою завдав їй ударів по голові, в результаті чого потерпіла втратила свідомість. При цьому ОСОБА_1 продовжував закривати рукою її дихальні шляхи, і в результаті механічної асфіксії, що розвинулася і призвела до втрати функцій життєво важливого органу - легень, на місці події настала смерть
ОСОБА_5 . Упевнившись у настанні смерті потерпілої, ОСОБА_1 заволодів речами, наявними в її квартирі: DVD-програвачем "ВВК DК-929S", акустичною системою ВВК, сабвуфером ВВК, дистанційним керуванням і мікрофоном до системи "караоке" вартістю 854 грн, мобільним телефоном "Fly S-228" вартістю
285 грн, мобільним телефоном "Samsung X120" вартістю 535 грн, магнітофоном
"Panasound PS-302" із дистанційним керуванням вартістю 90 грн, дистанційним керуванням "Vestel" вартістю 35 грн, DVD-дисками в кількості 4 штук вартістю
121 грн, аудіодисками в кількості 6 штук вартістю 103 грн, сумкою спортивною вартістю 53 грн, джемпером чоловічим вартістю 68 грн, грошима в сумі 50 грн, зняв із потерпілої ОСОБА_5 золотий браслет вагою 1,87 г вартістю 206 грн, а всього заволодів майном і грошима потерпілої на загальну суму 2400 грн, якими надалі розпорядився на власний розсуд.
Крім того, ОСОБА_1 незаконно заволодів паспортом ОСОБА_5 серії
НОМЕР_1 , виданим Білопільським РВ УМВС України в Сумській області 7 лютого 2004 року, і військовим квитком ОСОБА_6 серії НОМЕР_2, що були у квартирі.
Сховавши труп потерпілої ОСОБА_5 у диван і вживши заходів до приховування слідів злочину, ОСОБА_1 зник з місця вчинення злочину, а 17 серпня 2005 року виїхав із м. Суми до м. Києва, де був затриманий із викраденим майном і військовим квитком ОСОБА_6 .
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 9 липня 2020 року частково задовольнив апеляції засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Гаврилюк Н.М., скасував вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 квітня 2020 року
у частині засудження ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 357 та ч. 2 ст. 185 КК, а кримінальну справу в цій частині закрив на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Цей суд ухвалив вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 115, пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК до покарання, призначеного судом першої інстанції, а саме: за ч. 1 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 15 років; за пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК - у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке
є його власністю; за ч. 4 ст. 187 КК - у виді позбавлення волі на строк 12 років
з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" апеляційний суд зарахував ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 17 серпня 2005 року по 17 серпня 2006 року, з 23 жовтня 2017 року по 24 травня 2019 року, із 3 червня 2019 року по 9 липня 2020 року
з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
У решті вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 квітня 2020 року апеляційний суд залишив без зміни.
У касаційній скарзі з доповненнями до неї засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 квітня 2020 року та ухвали Полтавського апеляційного суду від 9 липня 2020 року
і направлення справи на новий судовий розгляд. На думку засудженого, судове слідство було проведено упереджено, однобічно, неповно, з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, вимог статей 3, 6 Конвенції та ч. 3 ст. 62 Конституції України, а висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи. Також зазначає, що досудове слідство у справі проведене з порушенням його права на захист, обвинувачення ґрунтується виключно на припущеннях і доказах, отриманих незаконним шляхом, які є недопустимими. Крім того, суд першої інстанції не врахував рішення Європейського суду з прав людини "Тимченко проти України", яке набуло статусу остаточного
13 жовтня 2016 року, яким встановлено порушення його прав, а виявивши факт неналежного виконання захисником його захисту на досудовому слідстві, безпідставно відмовив повернути справу на додаткове розслідування та призначив її до розгляду. Зокрема, суд хоч і зазначив у вироку, що відхиляє як докази його показання на досудовому слідстві, у яких він визнав свою провину й обмовив себе через застосування до нього незаконних методів, однак неправомірно використав їх та докладно виклав
у своєму рішенні. ОСОБА_1 вважає, що показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,
ОСОБА_11 , ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, якими суд обґрунтував свої висновки, не доводять його вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а лише підтверджують факт, що він збував речі, належні потерпілим. Крім того, на його думку, показання свідка ОСОБА_7, викладені у вироку, за змістом є іншими, ніж його показання, дані в судовому засіданні, а щодо показань свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про його ( ОСОБА_1 ) агресію у стані алкогольного сп`яніння, то суд фактично примусив зазначених свідків підтвердити цей факт, незважаючи, що вони таких обставин не пам`ятали. Також стверджує, що не були підтверджені в судовому засіданні показання свідка ОСОБА_9 про те, що він ( ОСОБА_1 ) змінив зовнішність після вчинених злочинів.
За твердженням засудженого його вини у вчиненні вбивств потерпілих та розбійного нападу не доведено. Звертає увагу на те, що жоден із висновків проведених у справі експертиз не підтверджують його винуватості у вчиненні злочинів, оскільки вони не надають однозначної відповіді про його причетність до їх вчинення, а тому ці висновки є неналежними доказами. Крім того, за епізодом вбивства ОСОБА_5 ні органом досудового слідства, ні судом не встановлено дійсної причини смерті потерпілої, а також корисливого мотиву вчинення злочину та розбійного нападу на неї, оскільки в суді він ( ОСОБА_1 ) неодноразово заявляв про те, що знав, де подружжя ОСОБА_15 зберігає гроші, і ці гроші залишилися
у квартирі, але суд зазначених обставин не перевірив.
Також ОСОБА_1 посилається на те, що суд усупереч вимогам закону поклав
в основу вироку висновок комісійної судово-медичної експертизи від 31 березня 2020 року, проведеної на підставі змодельованих під час слідчого експерименту ситуацій від 31 січня 2020 року, оскільки експертиза є неналежним та недопустимим доказом, адже в ході експертизи були використані дані протоколів допиту від 18, 19 та 27 серпня 2005 року, відхилені судом як докази.
Зазначає, що апеляційний суд проігнорував усі доводи, викладені ним та захисником в апеляційних скаргах, щодо порушення судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального законодавства, не здійснив належного аналізу доказів і не навів докладних мотивів прийнятого рішення.
Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції допустив ряд порушень під час відкриття апеляційного провадження та попереднього розгляду справи
з призначенням її до розгляду в апеляційній інстанції.
Так, після постановлення вироку він подавав заяву про ознайомлення
з матеріалами справи та протоколом судового засідання і просив надати копію вказаного протоколу, але суд першої інстанції проігнорував його заяву, не повідомив про виготовлення зазначеного протоколу, внаслідок чого він був позбавлений можливості у встановлений законом строк із ним ознайомитись та подати на нього письмові зауваження.
Крім того, порушуючи вимоги закону, суд першої інстанції не надав йому можливості
в повному обсязі ознайомитися з матеріалами справи, і він ознайомився тільки
з двома томами справи, після чого його перестали доставляти до суду на ознайомлення.
ОСОБА_1 у скарзі стверджує, що з цих підстав заявляв клопотання про повернення справи в суд першої інстанції для виконання вимог ст. 88 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року (далі - КПК 1960 року), які апеляційним судом були проігноровані.
Крім того, вважає, що його та захисника апеляційні скарги не відповідали положенням ст. 350 КПК 1960 року, оскільки викладені в них вимоги були неточними та суперечили одна одній в частині, яке рішення мав прийняти суд, а також зазначає, що він не знав про надходження заперечень прокурора на апеляційні скарги.
Вказує, що йому не було повідомлено про зміну підсудності та направлення справи до Полтавського апеляційного суду, і суд апеляційної інстанції провів попередній розгляд справи та призначив її до розгляду без повідомлення його та без його участі.
У поданій касаційній скарзі захисник засудженого - адвокат Гаврилюк Н.М. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1, перекваліфікувати його дії з ч. 1
ст. 115, пунктів 6, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК на статті 198 та ст. 396 КК і закрити справу на підставі ст. 7-1 КПК 1960 року у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та призначення покарання, яке не відповідає тяжкості вчинених ОСОБА_1 злочинів, щодо яких закінчилися строки давності. Суть доводів захисника зводиться до тверджень про те, що ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115, пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115,
ч. 4 ст. 187 КК засуджено необґрунтовано й у справі відсутні докази, які би підтверджували його винуватість у вчиненні зазначених злочинів, а обвинувачення ґрунтується виключно на припущеннях і доказах, отриманих незаконним шляхом.
Захисник у скарзі зазначає, що за епізодом вбивства ОСОБА_4 показання потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_16, ОСОБА_17 , ОСОБА_7, ОСОБА_18 не підтверджують факту вчинення вбивства ОСОБА_4 на ґрунті неприязних стосунків та заволодіння її майном, оскільки судом не встановлено та не зазначено у вироку, чи був
ОСОБА_1 раніше знайомий із потерпілою, чому вона пішла з ним і чим було викликане виникнення неприязних стосунків і мотив вчинення вбивства. Крім того, органами досудового розслідування не було знайдено знаряддя вбивства, відбитків пальців ОСОБА_1 на місці злочину, а висновки суду, що всі тілесні ушкодження у потерпілої виникли від предмета з колюче-ріжучою дією під час її активного опору та захисту, є припущеннями.
За епізодом вбивства ОСОБА_5 захисник посилається на те, що органом досудового розслідування та судом не встановлено причини смерті потерпілої, а той факт, що причиною смерті може бути або механічна асфіксія, або забій легень, коли йде розрив альвеол, підтверджується тільки показаннями експерта ОСОБА_19, який послався на пошкодження у вигляді крововиливів на легенях потерпілої. Вважає, що у справі відсутні докази чи показання свідків, які би підтвердили вину ОСОБА_1 у вчиненні вбивства і розбійного нападу на ОСОБА_5 .
Також захисник у скарзі вказує, що суд, кваліфікуючи дії засудженого за епізодом розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 187 КК як вчинення розбійного нападу з метою заволодіння майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя і здоров`я потерпілої, із заподіянням їй тяжких тілесних ушкоджень і смерті, не врахував, що диспозиція цієї статті не містить такої кваліфікуючої ознаки, як заподіяння смерті. Крім того, орган досудового розслідування під час кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 187 КК вказав кваліфікуючою ознакою вчинення злочину особою, яка раніше вчинила розбій, і суд у ході кваліфікації цих дій хоч і не послався на цю ознаку, однак і не зазначив про її виключення.
Захисник звертає увагу на те, що жодна з експертиз не підтверджує причетності ОСОБА_1 до вказаних злочинів, а висновки комісійної судово-медичної експертизи від 31 березня 2020 року, проведеної на підставі змодельованих під час слідчого експерименту ситуацій від 31 січня 2020 року, не можна визнати належними та допустимими доказами у справі.
Вважає, що суд безпідставно визнав показання ОСОБА_1 непослідовними та надуманими.
Крім того, зазначає, що суд, хоч і визнав недопустимими доказами показання ОСОБА_1, дані на досудовому слідстві, однак безпідставно послався на них у вироку.
Як наголошує захисник, ці злочини вчинили інші особи, проте слідство не перевірило зазначеної версії ОСОБА_1 .
Також скаржник указує на те, що суд першої інстанції порушив права засудженого
і продовжив розгляд справи, незважаючи на клопотання сторони захисту про відкладення розгляду справи у зв`язку з погіршенням стану здоров`я підзахисного, та не врахував, що ОСОБА_1, перебуваючи під час досудового слідства під контролем органів влади, отримав тілесні ушкодження, заподіяння яких визнано рішенням Європейського суду з прав людини "Тимченко проти України" жорстоким поводженням з боку працівників міліції.
Стверджує, що призначення ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі не відповідає вимогам ст. 50 КК та даним про особу засудженого.
Вказує, що цивільні позови потерпілих не підлягають задоволенню, оскільки вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів не доведено.
Оскільки апеляційний суд залишив усе це поза увагою, захисник вважає ухвалу апеляційного суду також незаконною.
Заслухавши суддю-доповідача; пояснення засудженого ОСОБА_1 та виступ захисника - адвоката Гаврилюк Н.М., які підтримали свої касаційні скарги та просили судові рішення скасувати й направити справу на новий судовий розгляд
в суд першої або апеляційної інстанції; виступ представника потерпілого
ОСОБА_2 - адвоката Ковальова І.В., який просив касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни; виступ прокурора Гошовської Ю.М., яка вважала, що касаційні скарги засудженого та захисника є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, обговоривши доводи, викладені в касаційних скаргах, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.
Судами першої та апеляційної інстанцій були правильно встановлені фактичні обставини справи і зроблено обґрунтований висновок про винуватість
ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, пунктами 6, 13
ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК.
В основу висновків про доведеність винуватості ОСОБА_1 суди,
керуючись законом, поклали оцінку доказів, здійснену відповідно до вимог
ст. 67 КПК 1960 року. Така оцінка ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Під час досудового слідства і судового розгляду справи були досліджені всі обставини та докази, які могли мати значення для правильного її вирішення.
Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних під час досудового слідства та у судовому засіданні потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_19 ; фактичних даних, що містяться у протоколах огляду місця події від 4 та 16 серпня 2005 року, пред`явлення предметів для впізнання від 18 серпня 2005 року, висновків судово-медичних експертиз від 8 вересня 2005 року № 798 та
від 27 жовтня 2005 року № 836, медико-криміналістичної експертизи від 15 лютого 2006 року № 48, судово-медичних цитологічних експертиз від 17 серпня 2005 року № 385 і № 386, від 27 вересня 2005 року № 297, від 6 жовтня 2005 року № 311 та від 15 січня 2006 року № 81, а також на підставі розглянутих у ході судового слідства наявних у справі експертних досліджень, зокрема висновків комісійної судово-медичної експертизи від 31 березня 2020 року, зміст яких докладно відображено у вироку.
Твердження у поданих скаргах засудженого та захисника про необґрунтованість засудження ОСОБА_1 є неспроможними, спростовуються зібраними у справі, ретельно дослідженими та докладно наведеними в судових рішеннях фактичними даними, яким суди нижчих інстанцій дали належну правову оцінку.