Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 456/3431/18
провадження № 61-15919св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - виконавчий комітет Стрийської міської ради Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Мундяк Мирон Миронович, на постанову Львівського апеляційного суду від 27 серпня
2020 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3, третя особа - виконавчий комітет Стрийської міської ради Львівської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 являлась ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Позивач зазначала, що у квартирі зареєстрована вона, її малолітня донька ОСОБА_5, 2012 року народження, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 .
Відповідачі не проживають за спірною адресою з 1998 року.
Вказувала, що самостійно утримує квартиру, оплачує всі комунальні послуги, проводить поточний ремонт квартири.
Реєстрація відповідачів у квартирі перешкоджає їй та членам її сім`ї вільно володіти та розпоряджатися цією квартирою.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області
від 29 листопада 2018 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2,
та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, такими, що втратили право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області
від 27 березня 2019 року заяву про перегляд заочного рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 листопада 2018 року задоволено.
Заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області
від 29 листопада 2018 року скасовано.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 січня 2020 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2,
та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 довгий час не проживають у спірній квартирі без поважних причин, що підтверджено показаннями свідків, участі в оплаті комунальних послуг не приймають, у квартирі немає їхнього майна та речей, у зв`язку з чим вони втратили право користування жилим приміщенням.
Постановою Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_8, яка діяла в інтересах ОСОБА_3, задоволено.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачі не проживали у спірній квартирі через неможливість спільного проживання із позивачем та членами її сім`ї.
Наявність у відповідачів заборгованості за комунальні послуги не є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням, згідно зі статтями 71, 72 Житлового Кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) та не свідчить про втрату інтересу відповідачів до спірного житла.
Також судом зазначено, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, проте позивач зазначене не довела.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат
Мундяк М. М., поданій у жовтні 2020 року, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу оскарження судового рішення у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу оскарження судового рішення, а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, при вирішенні справи, не взяв до уваги нотаріально посвідчену заяву відповідача ОСОБА_2, в якій зазначено, що з 2000 року ні він, ні його брат ОСОБА_3, ні їхня сестра ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1, не проживають, їхня сестра ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_9 жодних перешкод у користуванні вказаною квартирою не чинили та не чинять.
Разом з тим, апеляційний суд, вирішуючи спір щодо обох відповідачів, не звернув увагу, що апеляційну скаргу подано ОСОБА_3 лише в своїх інтересах. ОСОБА_2 до апеляційного суду з апеляційною скаргою не звертався, в матеріалах справи наявні докази, що він всі позовні вимоги по даній квартирі визнає.
Оскільки відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги ОСОБА_1, рішення суду першої інстанції не оскаржував, то апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень та виніс незаконне рішення, скасувавши рішення суду першої інстанції і в частині позовних вимог до ОСОБА_2 .
Крім того, скаржник посилається на те, що відповідачі не довели непроживання у вказаній квартирі з поважних причин, а також, що позивач чинить їм перешкоди у користуванні житлом.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі і витребувано цивільну справу.
16 грудня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 01 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі рішення виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області від 27 жовтня 2006 року основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з довідкою комунального підприємства "Світанок" від 15 серпня 2018 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5
ОСОБА_1 разом із членами своєї сім`ї проживає у вказаній квартирі.
Відповідач ОСОБА_3 тривалий час працює водієм за межами країни, до України повертається періодично.
Відповідачі не мають іншого житла у власності, користуванні чи оренді.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення суду апеляційної інстанції повністю
не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
Згідно зі статтею 379 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
У частині третій статті 71 ЖК УРСР наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.
Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Згідно зі статтею 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом