ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 213/840/20
провадження № 51-4942км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Бородія В. М., Чистика А. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Шевченко О. О.,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2020 року, які постановлені у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040230000599, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, зареєстрованого у тому ж місті ( АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2008 року за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК) до остаточного покарання із застосуванням ст. 71 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 7 років 2 місяці, звільненого 25 грудня 2014 року після відбуття строку покарання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 9 місяців без позбавленням права керувати транспортними засобами.
Постановлено строк відбування покарання ОСОБА_1 за цим вироком обраховувати з 21 лютого 2020 року.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 16:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем ВАЗ-21063 (державний номерний знак НОМЕР_1 ) рухаючись по вул. Чумацький шлях з боку пр. Південного в напрямку вул. Каховська у Інгулецькому районі м. Кривого Рогу, порушив вимоги пп. "а" п. 2.1, пп. "а" п. 2.9, п. 12.4, пп. "б" п. 12.9, п. 1.5, пп. "б", "д" п. 2.3 та п. 12.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), а саме: не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, перевищив максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті, проявив неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, був непередбачливим, не обрав безпечну швидкість, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним не впорався із керуванням автомобіля, та в районі зупинки громадського транспорту "Рудничка" допустив виїзд автомобіля за межі проїзної частини з подальшим наїздом на нерухому перешкоду - бетонну електроопору № 233.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля ВАЗ-21063 (державний номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_2, яка в момент ДТП перебувала на 32-му тижні вагітності, отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 27 липня 2020 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації своїх дій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення і ухвалити нове рішення, яким зменшити строк призначеного йому покарання та зарахувати у строк покарання термін попереднього ув`язнення відповідно до Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (далі - в редакції Закону № 838-VIII).
Суть доводів касаційної скарги засудженого зводиться до його вказівок на те, що місцевий суд, призначаючи йому покарання належним чином не враховував, що він вчинив кримінальне правопорушення, яке характеризуєтесь необережною формою вини, свою винуватість у скоєному визнав повністю, розкаявся у вчиненому, що, на думку засудженого, призвело до призначення йому занадто суворого покарання. Також ОСОБА_1 вказує, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що інкримінований йому злочин він вчинив ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто під час дії ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII, а тому безпідставно, не зарахували йому у строк покарання термін попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі.
Прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у касаційній скарзі засудженого доводів, заперечив проти її задоволення, просив постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення залишити без зміни.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині засуджений не оскаржує.
Доводи засудженого про невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі через суворість, Верховний Суд вважає необґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.