Постанова
Іменем України
01 березня 2021 року
м. Київ
справа № 712/9928/19
провадження № 61-18669св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Центренерго",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року в складі судді Пересунька Я. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі - ПАТ "Центренерго") про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення недоотриманої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що в період з 01 грудня 2010 року до 29 червня 2019 року позивач працював на посаді юрисконсульта 2-ї категорії відокремленого підрозділу "Ременерго" (далі - ВП "Ременерго") ПАТ "Центренерго".
Звертав увагу на те, що з лютого 2019 року керівник ВП "Ременерго" ОСОБА_2 почав здійснювати тиск на позивача, вимагаючи звільнитись із займаної посади за власним бажанням, від чого позивач відмовився.
14 березня 2019 року позивач ознайомлений з наказом від 14 березня 2019 року № 69 "Про кадрові зміни" щодо скорочення його посади юрисконсульта 2-ї категорії у зв`язку із внесенням змін до штатного розпису працівників ВП "Ременерго" ПАТ "Центренерго" на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Того ж дня комісією працівників запропоновано позивачу підписати повідомлення від 14 березня 2019 року № 05/211 "Про заплановане звільнення" й інші документи з переліком посад і професій у ВП "Ременерго", ПАТ "Центренерго" та структурних підрозділах останнього - Вуглегірській, Зміївській та Трипільській ТЕС. Зокрема, було запропоновано посади юрисконсульта 1-ї категорії відділу договірно-правової роботи Департаменту з правових питань апарату управління ПАТ "Центренерго" (м. Київ) та юрисконсульта 2-ї категорії Вуглегірської ТЕС ПАТ "Центренерго" м. Світлодарськ Донецької області.
19 березня 2019 року позивач повідомив роботодавця про те, що переведення працівника всередині підприємства в іншу місцевість не обумовлено його трудовим договором і відповідно до статті 32 КЗпП України і є істотною зміною умов праці. З огляду на сімейні обставини та відсутність житла в м. Києві та м. Світлодарську - він не може дати свою згоду на таке переведення.
14 травня 2019 року позивач подав заяву роботодавцю про надання невикористаної відпустки тривалістю 14 календарних днів і наказом по ВП "Ременерго" від 14 травня 2019 року таку відпустку було надано. Перебуваючи у відпустці, позивач захворів і з 24 травня по 10 червня 2019 року проходив стаціонарне лікування в медичному закладі, а тому 10 червня 2019 року звернувся до відповідача із заявою надати невикористану відпустку терміном 5 календарних дні - з 11 по 15 червня 2019 року із наступним звільненням, що відповідає положенню пункту 1 частини другої статті 11 Закону України "Про відпустки".
Наказом по ВП "Ременерго" "Про продовження відпустки" від 10 червня 2019 року № 153-к йому було надано відпустку тривалістю 5 календарних днів з 11 до 15 червня 2019 року.
Листом від 13 червня 2019 року відповідач повідомив його про те, що звільнення відбудеться 18 червня 2019 року. Водночас на його адресу надійшов лист профспілкового комітету від 10 червня 2019 року № 462 із запрошенням на засідання цього комітету на 14 червня 2019 року, 10 год 00 хв, але оскільки він хворів та не зміг прибути.
24 червня 2019 року після закриття листка непрацездатності позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою про надання невикористаної відпустки терміном 4 календарних дні з 25 червня 2019 року по 28 червня 2019 року з подальшим звільненням з 28 червня 2019 року, але жодної відповіді не отримав.
28 червня 2019 року позивач прибув до ВП "Ременерго" о 16 год 00 хв з метою отримати копію наказу про звільнення, трудову книжку та інші документи, але охорона повідомила, що підприємство не працює, оскільки 28 червня 2019 року - святковий (неробочий) день і нікого з адміністрації не буде до 30 червня 2019 року.
30 червня 2019 року позивач звернувся електронним листом на електронну адресу ПАТ "Центренерго", в якому просив надати достовірну інформацію щодо його працевлаштування з 01 липня 2019 року, але станом на 8 год 00 хв 01 липня 2019 року відповіді не отримав.
01 липня 2019 року о 14 год 50 хв він отримав у відділі кадрів ВП "Ременерго" копію наказу по ВП "Ременерго" ПАТ "Центренерго" № 167-к "Про припинення трудового договору" від 29 червня 2019 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади юрисконсульта 2-ї категорії за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України за скороченням чисельності штату працівників, трудову книжку, копію трудової книжки; копію наказу по ВП "Ременерго" ПАТ "Центренерго" "Про продовження відпустки" від 10 червня 2019 року з 11 до 15 червня 2019 року; копію наказу "Про продовження відпустки" від 25 червня 2019 року - з 25 по 29 червня 2019 року; довідку від 01 липня 2019 року про середньомісячну заробітну плату на ім`я ОСОБА_1 ; листок про нарахування та виплату заробітної плати за червень 2019 року від 01 липня 2019 року.
На думку позивача, видача наказу про звільнення у вихідний день 29 червня 2019 року є порушенням положень КЗпП України. Фактично останній робочий день припадав на 28 червня 2019 року, а тому, на думку позивача, роботодавець мав організувати роботу та звільнити його й провести всі належні дії для повного розрахунку в день звільнення.
Крім того, позивач вважав, що насправді жодних змін в організації роботи по ВП "Ременерго" ПАТ "Центренерго" не відбулось, оскільки скоротили лише його посаду юрисконсульта, поклавши виконання його обов`язків дистанційно на юридичну службу ПАТ "Центренерго" (м. Київ).
Позивач також звертав увагу на те, що роботодавець при попередженні про майбутнє звільнення запропонував йому роботу, не обумовлену трудовим договором, оскільки при прийнятті на роботу останній писав заяву прийняти на роботу юрисконсультом. Знаючи про те, що у позивача на утриманні дружина-інвалід 2 групи, син студент магістратури денної форми навчання, роботодавець запропонував роботу в структурних підрозділах ПАТ "Центренерго" в інших містах України, розуміючи, що позивач не зможе погодитись на таку роботу. Не враховано відповідачем і тієї обставини, що позивач має 32 роки загального юридичного стажу, з яких на підприємстві відповідача більше 15 років, тобто, він є працівником з високим рівнем кваліфікації, і як учасник бойових дій в Афганістані та особа передпенсійного віку має переважне право на залишення на роботі на займаній посаді.Крім того, роботодавець звільнив його із займаної посади фактично без згоди первинної профспілкової організації, членом якої був позивач.
У порушення норм КЗпП України, відповідач не повністю виплатив належні позивачу грошові кошти при звільненні (заборгованість становить 1 050,52 грн), не видав довідку про роботу на підприємстві із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи й розміру заробітної плати, а частковий розрахунок при звільненні надійшов 01 липня 2019 року після 17 год 00 хв. Позивач зазначав також, що відповідач із запізненням організував передачу листків непрацездатності позивача до Фонду соціального страхування, що призвело до затримки виплати грошових коштів Фондом.
ОСОБА_1 вказував, що його незаконне звільнення призвело також до змін в організації його життя та завдало моральної шкоди, розмір якої він оцінює в 44 123,00 грн.
Посилаючись на наведене, позивач, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив визнати незаконним його звільнення з посади юрисконсульта ПАТ "Центренерго" в особі ВП "Ременерго" у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників за пунктом 1 частини першою статті 40 КЗпП України та скасувати наказ по ВП "Ременерго" ПАТ "Центренерго" від 29 червня 2019 року № 167-к "Про припинення трудового договору (контракту)"; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 36 768,20 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 48 днів в розмірі 25 212,28 грн, а також заборгованість з заробітної пати, що існувала на день звільнення за період з 29 липня до 01 серпня 2019 року в розмірі 1050,59 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 44 123,27 грн, а всього - 107 154,27 грн.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем дотримано встановлену трудовим законодавством процедуру звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, вчасно проведено розрахунок при звільненні та видано всі необхідні документи.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Колегія суддів погодилась із висновком суду першої інстанції, що відповідачем дотримано процедуру звільнення з роботи позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, з урахуванням вимог статей 43, 49-2 КЗпП України та статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
При цьому судом встановлено, що профспілковий комітет ВП "Ременерго" ПАТ "Центренерго" на виконання ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 травня 2020 року на засіданні профкому 12 червня 2020 року надав згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади юрисконсульта 2 підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не отримував повідомлення про дату та час засідання профспілкового комітету, відхилені апеляційним судом, оскільки спростовуються листом позивача до профспілкової організації ВП "Ременерго" від 26 травня 2020, зі змісту якого зрозуміло, що позивач знав про те, що 12 червня 2020 року о 10 год. 00 хв. відбудеться засідання профспілкового комітету на виконання ухвали суду першої інстанції.
Твердження в апеляційній скарзі про те, що жодних змін в організації виробництва і праці у відповідача не відбулось, на думку апеляційного суду, спростовуються матеріалами справи, зокрема, витягом з протоколу засідання Дирекції ПАТ "Центренерго" від 11 березня 2019 року № 12/2019; наказами по ВП "Ременерго" ПАТ "Центренерго" від 14 березня 2019 року № 68, № 69.
Посилання заявника на те, що під час його звільнення відповідачем не дотримано вимоги статей 49-2 та 42 КЗпП України щодо порядку вивільнення працівників та переважного права позивача на залишення на роботі з урахуванням кваліфікації, досвіду роботи, сімейного стану, статусу учасника бойових дій, часу, який залишився для досягнення позивачем пенсійного віку, визнані апеляційним судом безпідставними, оскільки в штатному розписі ВП "Ременерго" ПАТ "Центренерго" скорочено посаду юрисконсульта 2 категорії, яку обіймав позивач. Доказів скорочення інших посад та вивільнення інших працівників у ВП "Ременерго", перед якими позивач мав би переважне право на залишення на роботі, матеріали справи не містять. Відповідачем дотримано вимоги статті 49-2 КЗпП України та неодноразово запропоновано позивачу інші посади у структурних підрозділах ПАТ "Центренерго", однак, позивач відмовився від роботи на запропонованих посадах.
Доказів про наявність інших вакантних посад, які не були запропоновані позивачу, зокрема, начальника виробництва, інженера з ремонту, про що ОСОБА_1 вказує в апеляційній скарзі, матеріали справи не містять.
Посилання ОСОБА_1 на те, що він фактично звільнений 27 червня 2019 року, перебуваючи у щорічній відпустці, також визнані апеляційним судом необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Оскільки відповідач правомірно видав у робочий день 27 червня 2019 року наказ про звільнення позивача з роботи з 29 червня 2019 року, та провів розрахунок і видав трудову книжку у перший робочий день підприємства 01 липня 2019 року.
Із виписки з рахунку, наданої позивачем, вбачається, що 01 липня 2019 року на його рахунок надійшла заробітна плата в розмірі 27 842,19 грн, що співпадає із сумою розрахункових коштів, визначених відповідачем при звільненні ОСОБА_1, а тому посилання заявника на те, що розрахунок при звільненні відповідачем було проведено 15 серпня 2019 року, відхилені апеляційним судом, оскільки суперечать наявним у матеріалах справи доказам.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 711/6670/16 та від 30 січня 2018 року у справі № 760/18557/15.
Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: судами не досліджено зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилені клопотання про витребування доказів, залучення до участі у справі третіх осіб, крім того посилається, що порушено порядок розгляду заяви про відвід судді.
Звертає увагу на те, що насправді на підприємстві не відбулось скорочення штату, а скорочено лише посаду, яку займав позивач, оскільки він відмовився звільнятись за власним бажанням.
Стверджує, що після попередження про наступне вивільнення на підприємстві стали вакантними декілька посад, які позивач міг зайняти, зокрема, посада начальника виробництва, інженера з ремонту. Проте зазначені посади не були запропоновані позивачу.
На думку заявника, він звільнений 29 червня 2019 року у вихідний день, що є порушенням вимог трудового законодавства.
Вказує на те, що судом першої інстанції не було розглянуто його заяву від 01 червня 2020 року про ухвалення додаткового рішення.
Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду від інших учасників справи не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано із Соснівського районного суду м. Черкасиматеріали вищезазначеної цивільної справи № 712/9928/19, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу по ВП "Ременерго" ПАТ "Центренерго" від 01 грудня 2010 року № 171-к ОСОБА_1 переведено на посаду юрисконсульта 2 категорії з 01 грудня 2010 року.