Постанова
Іменем України
15 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 759/19469/17
провадження № 61-18111св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне акціонерне товариство Спільне підприємство "Партнер",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану представником ОСОБА_2, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 травня 2019 року у складі судді Ул`яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Гаращенка Д. Р., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства Спільного підприємства "Партнер" (далі - ПрАТ СП "Партнер") про захист прав споживачів та визнання договору недійсним.
Позов мотивований тим, що 06 листопада 2012 року між сторонами було укладено договір на експлуатацію та обслуговування № 1031, за умовами якого відповідач взяв на себе обов`язки по зберіганню та охороні транспортного засобу у гаражі № НОМЕР_1, встановленого на земельній ділянці, відведеній відповідачу на праві довгострокової оренди, а позивач зобов`язувався вносити щомісячні внески та експлуатаційні витрати за надані послуги. Зазначений договір підлягає визнанню недійсним відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки при укладені договору відповідач повідомив позивача про наявність у ПрАТ СП "Партнер" права довгострокової оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1, на якій розташовані гаражі. Проте позивача було введено в оману, оскільки підтвердження такого права користування відповідач не надав та ним в установленому порядку не набуто права користування земельною ділянкою, що свідчить про нечесну підприємницьку діяльність.
Позивач вказував, що відповідач здійснює агресивну підприємницьку діяльність, оскільки пунктом 5.2 вказаного вище договору встановлено, що цей договір не обмежений в дії часу і може бути розірваний за ініціативою однієї із сторін, зі сторони власника - у випадку неналежного виконання ПрАТ СП "Партнер" своїх обов`язків по охороні автомобіля, а зі сторони ПрАТ СП "Партнер" - при невиконанні власником умов пункту 4.1 договору. У вказаному пункті договору встановлено непропорційні позадоговірні перешкоди для здійснення споживачем права розірвання договору. Крім того, відповідач включив в умови договору несправедливі умови, які містяться в пункті 2.3, згідно з якими відповідач виконує свої обов`язки по зберіганню і охороні майна, а власник вносить внески за охорону автомобіля та на експлуатаційні витрати, при цьому розміри внесків на охорону автомобіля та експлуатаційні витрати можуть змінюватися. Таким чином, зазначеними умовами договору передбачено односторонню зміну ціни договору, що суперечить частині першій статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
ОСОБА_1 просив визнати недійсним договору № 1031 на експлуатацію та обслуговування від 06 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПрАТ СП "Партнер".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що позовні вимоги не доведено належними та допустимими доказами, а доводи позивача є необґрунтованими. Твердження позивача про ведення його в оману та ведення відповідачем агресивної підприємницької діяльності, яка проявляється у встановленні непропорційних позадоговірних перешкод для реалізації позивачем права на розірвання договору в односторонньому порядку суди вважали безпідставними.
Укладаючи договір на експлуатацію та обслуговування від 06 листопада 2012 року, ПрАТ СП "Партнер" та ОСОБА_1 дійшли згоди з усіх істотних умов, що визначені законодавством для договору зберігання транспортного засобу, в тому числі щодо: випадків розірвання договору, як за ініціативою власника гаража, так і за ініціативою ПрАТ СП "Партнер"; збільшення ціни договору; та інше.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають значення для вирішення справи, на підставі недопустимих доказів. Так, факт правомірності користування ПрАТ СП "Партнер" земельною ділянкою, на якій розташовані гаражі, встановлено на підставі рішення Київської міської ради від 18 березня 2004 року №125/1335 та листа Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві 25 жовтня 2016 року № 10864/10/26-57-12-03-38, що не є допустимими доказами набуття права користування земельною ділянкою. Виникнення права користування земельною ділянкою відповідно до законодавства України пов`язується виключно з укладення договору оренди із власником земельної ділянки.
Матеріалами справи підтверджується, що ПрАТ СП "Партнер" без відповідної правової підстави користується земельною ділянкою та сплачує за користування такою ділянкою самостійно обрахований та визначений земельний податок у розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що не узгоджується з вимогами законодавства України, створює майнові ризики з боку органів, що здійснюють державний нагляд за дотриманням вимог земельного законодавства України для власників гаражів. Разом з цим, власники гаражів, які були введені в оману з боку ПрАТ СП "Партнер", не оформили права користування на земельні ділянки під їх гаражами, та, фактично, не здійснюють плату за землю у встановленому законодавством порядку та розмірі.
На думку позивача, введення в оману полягало в тому, що відповідач повідомив його про наявність відповідного права користування земельною ділянкою та пов`язаної з цим необхідності укладення відповідного договору, який за інших умов ним не укладався.
Суди неправильно застосували норми матеріального права, оскільки застосували закон, який не підлягає застосуванню, зокрема статтю 230 ЦК України. Предметом позовних вимог є визнання договору недійсним, у зв`язку з порушенням ПрАТ СП "Партнер" законодавства про захист прав споживачів, зокрема частин п`ятої, шостої статті 18, пункту 6 статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів". Всупереч цьому суди здійснили аналіз наявності підстав для застосування статті 230 ЦК України, що не є підставою позовних вимог, а отже не підлягає застосуванню.
На думку позивача, суди вийшли за межі пред`явлених позовних вимог, що свідчить про перевищення повноважень суду при ухваленні оскаржуваних рішень та підтверджує протиправність оскаржених рішень.
За наявності колізії загальної та спеціальної норми пріоритет надається спеціальним нормам. Тому, висновок апеляційного суду щодо правомірності застосування ст. 230 ЦК України до спірних правовідносин, враховуючи те, що вона є загальною відносно норм Закону України "Про захист прав споживачів", які є спеціальними, є безпідставним та необґрунтованим.
У діях ПрАТ СП "Партнер" наявні ознаки агресивної підприємницької практики, за яких споживач фактично позбавлений можливості реалізувати своє право на розірвання договору до настання несприятливої для нього обставини. Відповідач встановив непропорційні позадоговірні перешкоди для реалізації споживачем права на розірвання договору в односторонньому порядку, що спричинило порушення прав, наданих споживачу законодавством України про захист прав споживачів.
Умовами укладеного між сторонами договору передбачено право на односторонню зміну ціни договору, тобто розміру щомісячних внесків, з боку ПрАТ СП "Партнер". Водночас, згідно з умовами договору права на одностороннє розірвання договору власником гаража у разі істотного підвищення ціни не передбачено, що свідчить про наявність несправедливих умов договору, зокрема пункту 2.3 договору.
Крім того, жодної арифметичної формули щодо обрахунку ціни договору сторони не погоджували та не передбачали. Більше того, жодного розрахунку вартості ціни з врахуванням критеріїв встановлених у договорі ПрАТ СП "Партнер" позивачу не надавав.
За таких обставин, відповідні умови договору є такими, що у розумінні законодавства про захист прав споживачів, є несправедливими та є підставою для визнання договору недійсним.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2019 року ПрАТ СП "Партнер" подало відзив на касаційну скаргу, підписаний генеральним директором Телецьким В. Т., в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що аргументи касаційної скарги щодо користування ПрАТ СП "Партнер" земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 без належних правових підстав та несплати підприємством податків та зборів відповідно до вимог законодавства України є необґрунтованими.
ПрАТ СП "Партнер" є законним землекористувачем та балансоутримувачем земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Крім того, зазначає, що позивач не довів як факту введення його в оману щодо істотних умов договору, так і ведення ПрАТ СП "Партнер" агресивної підприємницької практики.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.
Суди встановили, що ПрАТ СП "Партнер" відповідно до розпорядження Ленінградської районної державної адміністрації міста Києва від 29 липня 1996 року № 1041 "Про будівництво напівпідземних гаражів - автостоянок на 35, 36, 37 ділянках в 13-му мікрорайоні житлового масиву "Біличі", інвестиційного підрядного договору від 20 травня 1997 року № 4, укладеного між Управлінням капітального будівництва Київської міської державної адміністрації і СП "Партнер", виконані роботи з будівництва напівпідземних гаражів в 13 мікрорайоні на житловому масиві "Біличі" за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з розпорядженням Ленінградської районної державної адміністрації міста Києва від 05 січня 1998 року № 10 "Про введення в експлуатацію об`єктів житлового та комунального призначення у Ленінградському районі м. Києва" та повідомленням Управління капітального будівництва Київської міської державної адміністрації від 27 лютого 1998 року № 36 на баланс ПрАТ СП "Партнер" передано напівпідземні гаражі на 24 машиномісця на дільниці № 35 житлового масиву "Біличі", 13 мікрорайон, АДРЕСА_1 .
Рішенням Київської міської ради від 18 березня 2004 року № 125/1335 затверджено проект відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування напівпідземного гаража на 24 автомобілі на АДРЕСА_1 та передано СП "Партнер" земельну ділянку в довгострокову оренду строком на 25 років.
Відповідно до листа Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 25 жовтня 2016 року № 10864/10/26-57-12-03-38 ПрАТ СП "Партнер" сплачує земельний податок за земельну ділянку площею 0,3952 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на 25 жовтня 2016 року згідно з ІС "Податковий блок" заборгованість по земельному податку відсутня.