Постанова
Іменем України
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 2-1101/12
провадження № 61-934св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: Житомирська міська рада, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, який з урахуванням уточнень та який в остаточному варіанті пред`явлено до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", про усунення перешкод у користуванні власністю.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона та ОСОБА_2 є власниками та землекористувачами суміжних земельних ділянок. ОСОБА_1 розпочала будівництво житлового будинку на власній земельній ділянці, а відповідач ОСОБА_2 встановила цегляний паркан, внаслідок чого самовільно зайняла частину земельної ділянки позивача, чим порушила права позивача як власника землі.
З огляду на викладене ОСОБА_1, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 26 листопада 2015 року, просила суд:
зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати встановлений цегляний паркан на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності та привести земельну ділянку у придатний для використання стан;
зобов`язати ОСОБА_2 повернути їй самовільно зайняту частину земельної ділянки за вказаною адресою площею 0,0011 га (11 кв. м), яка належить позивачу за первісним позовом на праві власності відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 22 червня 2007 року.
судові витрати, у тому числі щодо сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи і витрат на проведення судової експертизи покласти на відповідача.
У грудні 2011 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов, який з урахуванням уточнень пред`явлено до ОСОБА_1, треті особи: Житомирська міська рада, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про усунення перешкод та зобов`язання вчинення певних дій.
На обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначала, що вона є власником та орендарем земельних ділянок суміжних із земельною ділянкою ОСОБА_1, яка без погодження з нею та без будь-яких дозвільних документів самочинно побудувала цокольний поверх житлового будинку, який частково розташований на земельних ділянках ОСОБА_2, які не відведені відповідачу для цієї мети.
Беручи до уваги викладене ОСОБА_2, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 10 листопада 2015 року, просила суд усунути порушення прав землекористувача та землевласника шляхом:
знесення підвального (цокольного) поверху незакінченого будівництвом житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 1810136300:07:014:0012 на АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, по межі із земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136300:07:014:0022 на АДРЕСА_1 та із земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136300:07:014:0020 на АДРЕСА_2 на площі шириною 1 метр від межі вказаного суміжного землекористування та довжиною усієї стіни житлового будинку відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року №202\10-2015, проведеної експертом Свістуновим І. С., за рахунок ОСОБА_1 або за рахунок ОСОБА_2 з подальшим відшкодуванням витрат на його знесення з ОСОБА_1 ;
відновлення стану орендованої ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:07:014:0022 на АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно збудованого на ній підвального (цокольного) поверху незакінченого будівництвом житлового будинку площею 2,00 кв. м (0,0002 га) та приватної земельної ділянки ОСОБА_2 з кадастровим номером 1810136300:07:014:0020 на АДРЕСА_2 шляхом знесення самочинно збудованого на ній підвального (цокольного) поверху незакінченого будівництвом житлового будинку площею 1,2 кв. м (0,00012 га), по межі із земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136300:07:014:0012 на АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 202\10-2015, проведеної експертом Свістуновим І. С., за рахунок ОСОБА_1 або за рахунок ОСОБА_2 з подальшим відшкодуванням витрат на його знесення з ОСОБА_1 ;
стягнути з ОСОБА_1 на її користь судові витрати: сплачений судовий збір за подання позову та витрати на проведення судових експертиз у сумі 6 843,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 03 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 22 березня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про усунення перешкод та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, що ОСОБА_1 не довела у судовому засіданні належними та допустимими доказами самовільного зайняття ОСОБА_2 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0011 га (11 кв. м), яка належить позивачу на праві власності відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 22 червня 2007 року. Позивач ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів отримання відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи з будівництва спірного незакінченого будівництвом житлового будинку, належно затвердженого проекту або наявності правовстановлюючого документа, а тому вказана будівля відповідно до частини першої статті 376 ЦК України, є самочинним будівництвом.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_2 не надано доказів використання всіх, передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинене самочинне будівництво, складення відносно неї відповідних приписів про усунення порушень вимог законодавства та їх невиконання, неможливості перебудови об`єкта відповідно до норм і правил, визначених державними правилами і санітарними нормами, а знесення самочинного будівництва є крайньою мірою.
Постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 22 березня 2016 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до апеляційного суду.
Суд касаційної інстанції вказав, що суди, встановивши факт здійснення самочинної забудови на земельній ділянці, яка не була відведена для вказаної мети цій особі, повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою, чи можливо здійснити перебудову з метою поновлення порушених прав з дотриманням будівельних норм і правил або положень проекту; чи не відмовляється особа від такої перебудови.
Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Такий висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 6-1721цс16.
Таким чином, на переконання касаційного суду, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення в справі, помилково позбавив ОСОБА_2 права на звернення до суду за захистом у порядку статті 376 ЦК України.
Крім того, апеляційний суд, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, не з`ясував чи заперечує власник земельної ділянки, на якій здійснено будівництво, проти такої забудови; яким чином дії ОСОБА_1 порушують права ОСОБА_2 як користувача та співвласника суміжних земельних ділянок; чи мало місце порушення прав ОСОБА_2 і санітарних норм та норм інсоляції приміщень; чи можливий захист прав позивачів іншим зазначеним у законодавстві способом; чи відмовляється ОСОБА_1 від відновлення прав позивачів шляхом перебудови, як то передбачено наведеними положеннями законодавства.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 03 грудня 2015 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 скасовано, ухвалено нове рішення в цій частині, яким зобов`язано ОСОБА_1 усунути порушення прав землекористувача та землевласника ОСОБА_2 шляхом:
знесення підвального (цокольного) поверху незакінченого будівництвом житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 1810136300:07:014:0012 на АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, по межі із земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136300:07:014:0022 на АДРЕСА_1 та із земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136300:07:014:0020 на АДРЕСА_2 на площі шириною 1 м від межі вказаного суміжного землекористування та довжиною усієї стіни житлового будинку відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 202\10-2015, проведеної експертом Свістуновим І. С., за рахунок ОСОБА_1 або за рахунок ОСОБА_2 з подальшим відшкодуванням витрат на його знесення з ОСОБА_1 ;
відновлення стану орендованої ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:07:014:0022 на АДРЕСА_1, шляхом знесення самочинно збудованого на ній підвального (цокольного) поверху незакінченого будівництвом житлового будинку площею 2,00 кв. м (0,0002 га) та приватної земельної ділянки ОСОБА_2 з кадастровим номером 1810136300:07:014:0020 на АДРЕСА_2 шляхом знесення самочинно збудованого на ній підвального (цокольного) поверху незакінченого будівництвом житлового будинку площею 1,2 кв. м (0,00012 га), по межі із земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136300:07:014:0012 на АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 202\10-2015, проведеної експертом Свістуновим І. С., за рахунок ОСОБА_1 або за рахунок ОСОБА_2 з подальшим відшкодуванням витрат на його знесення з ОСОБА_1 .
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що незакінчений будівництвом житловий будинок є самочинним будівництвом, яке здійснено на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, власник земельної ділянки ОСОБА_2 відмовляється передати ОСОБА_1 частину земельної ділянки, на якій зведена дана будівля, та заперечує проти визнання права власності за ОСОБА_1 на неї, протягом семи років дана справа знаходиться на розгляді в судах різних інстанції і ОСОБА_1 не вживає жодних заходів щодо врегулювання спору, в тому числі і шляхом здійснення перебудови самочинно зведеної нею будівлі. Тому, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказане судове рішення та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
Касаційна скарга, з урахуванням її уточнення від 19 лютого 2019 року, мотивована тим, що зовнішні межі земельної ділянки, яка належить позивачу за первісним позовом, були встановлені та погоджені попередніми власниками суміжних земельних ділянок 17 серпня 2005 року, що підтверджується угодою про порядок використання та розпорядження земельною ділянкою та протоколом погодження меж земельної ділянки.
Згідно з угодою про порядок використання та розпорядження земельною ділянкою від 17 серпня 2005 року та державного акту про право власності на землю ширина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1, від точки Д до точки Е становить 19,60 м, від точки Б до точки В - 17,48 м. На підставі розробленого та затвердженого проекту будівництва житлового будинку ОСОБА_1 у 2008 році розпочато будівництво будинку, проект будівництва передбачає розміщення будівлі на відстані 1 м від межі земельно ділянки ОСОБА_2 . Станом на початок 2011 року позивачем за первісним позовом вже побудовано цокольний поверх будинку.
У 2010 році ОСОБА_2 встановила цегляний паркан. На думку ОСОБА_1 , після встановлення відповідачами цегляного паркану ширина її земельної ділянки зменшилась на 1,50 м. Цегляний паркан відповідача розміщений таким чином, що відстань від нього до стіни зведеного цокольного поверху становить 0,5 м, що не дає можливості їй нормально здійснювати подальше будівництво будинку та обслуговувати стіну будинку. Крім того зі сторони паркану знаходиться вхід в підвальне приміщення. Таким чином, вона вважає, шо відповідач самовільно зайняла земельну ділянку площею 0,0038 га.
Під час розгляду справи суди неодноразово призначали проведення судових експертиз:
згідно з висновком судової експертизи, проведеної Житомирським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 20 січня 2014 року № 427/13-25 (судовий експерт Максимчук С. І.) встановлено, що ОСОБА_2 зайняла земельну ділянка з кадастровим номером 1810136300:07:014:0012 площею 0,0011 га, яка належить ОСОБА_1
згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Житомирземпроект" від 20 квітня 2015 року № 245/14-15 (судовий експерт Лазарчук В. В. ) встановлено накладення спірних земельних ділянок - 7 кв. м.
відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 202/10-2015 (судовий експерт Свістунов І. С. ) також встановлено, що частина цегляного паркану, який влаштований між спірним земельними ділянками частково зміщений, в результаті чого ОСОБА_2 користується частиною земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 .
Таким чином, на думку позивача за первісним позовом, цими висновками підтверджується те, що цегляний паркан, який зведений ОСОБА_2, знаходиться на земельній ділянці, належній ОСОБА_1 .
Крім того, ОСОБА_1 наголошує, що межі її земельної ділянки були визначені у 2007 році, а межі земельної ділянки ОСОБА_2 у 2009 році. Під час виготовлення технічної документації на орендовану земельну ділянку ОСОБА_2 межі зазначеної ділянки не були зведені із земельною ділянкою ОСОБА_1, що призвело до порушення її прав.
Позовні вимоги ОСОБА_2 ґрунтуються на висновку судового експерта Свістунова І. С. від 26 жовтня 2015 року. Проте, ОСОБА_1 вважає цей висновок експерта неналежним доказом, оскільки висновки експертизи повністю суперечать судовим земельно-технічним експертизам від 20 січня 2014 року № 427/13-25 (судовий експерт Максимчук С. І. ) та від 20 квітня 2015 року № 245/14-15 (судовий експерт Лазарчук В. В.).При цьому усі експерти користувалися одними і тими ж вихідними даними щодо координат спірних земельних ділянок.
Пред`являючи позовну вимогу про знесення приміщень, позивач не обґрунтував та не довів належними та допустимими доказами, що таке знесення є безпечним та чи взагалі можливим і не завдасть сторонам шкоди. Отже, суд вирішив справу формально не з`ясувавши дійсних обставин справи та не перевіривши до яких наслідків може призвести виконання такого рішення суду.
Суди, розглядаючи справи такої категорії, повинні встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови. При цьому, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.