Постанова
Іменем України
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 2604/8284/12
провадження № 61-4662св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Кравець В. А., Шкоріної О. І., Махлай Л. Д.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2012 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1, третя особа - служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Позов мотивований тим, що 27 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KIMOGA0000053п, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 144 693 доларів США з кінцевим терміном повернення до 27 грудня 2017 року та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% річних на суму залишку заборгованості. Банк свої зобов`язання виконав у повному обсязі, проте відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав.
Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 27 грудня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки № KIMOGA0000053п, згідно з умовами якого, відповідач ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 71,6 кв. м, яка належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 грудня 2004 року, виданого Дніпровською у м. Києві державною адміністрацією. Обумовлена сторонами договору ціна предмету іпотеки становить 40 688,82 грн.
Станом на 24 лютого 2012 року відповідач має заборгованість у розмірі 258 257,32 доларів. США, з яких: 108 227,05 доларів США - заборгованість за кредитом; 14 763,26 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 380 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 119 559,23 доларів США - пеня; 31,30 доларів США - штраф (фіксована частина); 12 296,48 доларів США - штраф (процентна складова).
Банком до звернення з позовом до суду, з метою надання можливості відновити платіжну дисципліну за кредитним зобов`язанням, надсилалися повідомлення боржнику про порушення умов кредитного та/або іпотечного договору з вимогою добровільно звільнити житлове приміщення у разі продовження порушення зобов`язання за вказаними договорами. 27 лютого 2012 року відповідачу ОСОБА_1 було направлено досудову вимогу, в якій позивач вимагав від ОСОБА_1 повернути суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нараховані в день повернення кредиту в тридцятиденний строк з дня отримання всієї вимоги.
Банк, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № КІМОGА0000053п від 27 грудня 2007 року в розмірі 692 482,84 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 26 квітня 2013 року складає 5 532 937,91 грн, звернути стягнення на квартиру загальною площею 71,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з прилюдних торгів.
виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входить питання громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.
У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою про розірвання кредитного договору у зв`язку зі зміною істотних умов договору, які не залежали від останньої та не могли бути нею передбачені.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання кредитного договору залишено без розгляду.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва в складі судді: Катющенко В. П. від 19 вересня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення та виселення відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно до уточнених позовних вимог позивачем також не надано доказів в підтвердження наявності заборгованості відповідача за кредитним договором № КІМОGА0000053п від 27 грудня 2007 року, таких як виписки з особового рахунку відповідача станом на дату заявлення уточнених позовних вимог, надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 136 691,04 доларів США відповідно до додаткової угоди № 1 до кредитного договору № КІМОGА0000053п від 27 грудня 2007 року від 20 серпня 2010 року. Позивачем не надано суду виписки з особового рахунку відповідача, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному в уточненій позовній заяві. Оскільки за приписами статті 39 Закону України "Про іпотеку" суд має зазначити в резолютивній частині рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки суму заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості навести у мотивувальній частині рішення, позивач повинен довести суму заборгованості за кредитним договором та надати обґрунтований розрахунок суми заборгованості за кредитним договором. Суд позбавлений можливості встановити суму заборгованості ОСОБА_1 по кредитному договору № КІМОGА0000053п від 27 грудня 2007 року, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами наявності у відповідача заявленої позивачем заборгованості. Суд вважав, що зробив обґрунтовані висновки про відмову позивачу у зверненні стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, розмір якої позивачем не доведено, а тому відсутні підстави до дослідження та оцінки доказів щодо позовних вимог про виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки) зі зняттям з реєстраційного обліку. За таких обставин, суд першої інстанції зробив висновок про відмову у задоволенні позову банку про звернення стягнення та виселення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року скасовано та позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, третя особа: служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про звернення стягнення та виселення задоволено частково.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KIMOGA0000053п від 27 грудня 2007 року у розмірі 108 227,05 доларів США звернуто стягнення на квартиру загальною площею 71,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить на праві власності ОСОБА_1, із застосуванням процедури продажу предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на вимогу апеляційного суду представником позивача надано розрахунок заборгованості, до якого представник долучив виписку по рахунку. Разом з тим, вказаний розрахунок не підтверджує тих обставин та того розміру заборгованості, що зазначені в уточненій позовній заяві від 13 листопада 2018 року, а тому останній не може бути належним та допустимим доказом у даній справі. Виписку по рахунку колегія суддів на стадії апеляційного перегляду справи до уваги не приймає, оскільки стороною позивача до суду першої інстанції такий доказ не подавався, про причини неможливості подання виписки по рахунку під час розгляду справи місцевим судом представником позивача не вказано. З матеріалів справи убачається та про це зазначено в рішенні суду, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 19 вересня 2019 року під час судового засідання визнавав факт укладення відповідачем кредитного договору та наявності заборгованості за тілом кредиту у розмірі 108 227,05 доларів США. Дана обставина підтверджується звукозаписом судового засідання (а. с. 110, т. 3) та не заперечувалась представником ОСОБА_1 у судовому засіданні в апеляційній інстанції. Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, на підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Таким чином, зважаючи на те, що обставини щодо укладення кредитного договору та наявності заборгованості у розмірі 108 227,05 доларів США під час судового засідання визнана представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2, уповноваженим останньою діяти від її імені та в її інтересах відповідно до вимог чинного законодавства, самостійно та з власної ініціативи, підстави для сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання у суду відсутні. На підставі викладеного, апеляційним судом установлено, що у ОСОБА_1 у зв`язку з неналежним виконанням умов, укладеного між позивачем та відповідачем, кредитного договору, наявна заборгованість у розмірі 108 227,05 доларів США. Ані у місцевому, ані в апеляційному суді відповідачем не були надані жодні докази погашення заборгованості за кредитним договором, не наведено альтернативного, наданому позивачем, розрахунку заборгованості. Таким чином, оскільки представником відповідача визнано заборгованість ОСОБА_1 перед банком у розмірі 108 227,05 доларів США, суд уважає позов в частині розміру заборгованості за тілом кредиту обґрунтованим. Тому колегія суддів вважала, що суд першої інстанції, залишивши поза увагою факт визнання представником відповідача заборгованості у розмірі 108 227,05 доларів США, та зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для скасування рішення суду в цій частині.
Апеляційний суд при відмові в задоволенні позовної вимоги про виселення вказав, що частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Квартира, яка є предметом іпотеки за іпотечним договором, укладеним між сторонами, належить позивачу з 2004 року, тобто не була придбана за кредитні кошти, а отже виселення відповідача можливе лише з наданням іншого жилого приміщення.
Аргументи учасників справи
У березні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу в якій просила скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - правомірності прийняття визнання вимог позову в частині без перевірки обґрунтованості природи такого боргу (частини четвертої статті 206 ЦПК України). Обґрунтовуючи необхідність скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення протилежного змісту, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зважаючи на те, що обставини щодо укладення кредитного договору та наявності заборгованості у розмірі 108 227,05 доларів США під час судового засідання визнана представником, уповноваженим діяти під імені відповідача відповідно до вимог чинного законодавства, самостійно та із власної ініціативи, підстави для сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання у суду відсутні. Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, на підлягають доказуванню, якщо суд не мас обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. У рішення суду першої інстанції року зазначено, що судовому засіданні 19 вересня 2019 року представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, пояснив суду, що квартира була придбана відповідачем до укладення кредитного договору, тому підстав для виселення з неї відповідача не має. Крім того, Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути примусово стягнуте нерухоме майно, яке вважається предметом іпотеки, якщо такс майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами в іноземній валюті та використовується як місце постійного проживання позичальника. Надані представником позивача розрахунки заборгованості є суперечливими, оскільки відсутні виписки по рахунку, детального розрахунку заборгованості не має. Не відома природа виникнення пені, комісії, відсотків. Комісії в договорі не має. Позивачем не доведено розміру боргу для звернення стягнення на предмет іпотеки. Свої розрахунки відповідач не проводив, оскільки позивачем не надано свого достовірного розрахунку, який би ґрунтувався на первинних бухгалтерських документах, яких позивач до позову не долучив. Аналогічні пояснення були надані представником відповідача у судовому засіданні 11 лютого 2020 року.
Згідно абзацу 3 частини третьої статті 178 ЦПК України відзив повинен містити зокрема у разі повністю або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем. Згідно змісту відзиву та рішення суду першої інстанції відповідачем не визнавалась обставина наявності боргу за тілом кредиту у розмірі 108 227,05 доларів США. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийняті ї визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Саме по собі визнання позову не має абсолютного характеру, що випливає зі змісту частини четвертої статті 206 ЦПК України, а тому процесуальним законом передбачено обов`язок щодо доказування кожної обставини. За логікою суду апеляційної інстанції у разі визнання позову, часткового визнання суди повинні обов`язково задовольняти позовні вимоги, однак що може призвести до абсурдності та викривлення фактичних обставин справи, і саме чому процесуальний закон передбачив задоволення позову в такому випадку саме за наявності для того законних підстав. Неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права полягає у не перевірці судом апеляційної інстанції обґрунтованості визнання позовних вимог без факту перевірки природи боргу первинною бухгалтерською документацією. Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих, правдивих та достовірних доказів розміру заборгованості, а тому зробив правильний висновок про необґрунтованість позовних вимог.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується лише у частині задоволених позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
У липні 2020 року банк направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу відхилити, а оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзив мотивований тим, що відповідач визнавав борг по тілу кредиту в сумі 108 227,05 доларів США.