ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2021 року
м. Київ
справа № 140/688/19
адміністративне провадження № К/9901/15411/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №140/688/19
за позовом Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного
до ОСОБА_1
про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі,
за касаційною скаргою Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року (прийняту у складі: головуючого судді Сподарик Н.І.)
і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року (прийняту у складі: головуючого судді Кушнерика М.П., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.).
І. Історія справи
У березні 2019 року Національна академія Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просила:
- визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними, поновивши строк звернення;
- стягнути зі ОСОБА_1 витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти у розмірі: 145 263,16 грн.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року поновлено Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного строк звернення до суду та відкрито провадження в адміністративній справі.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, вважаючи що воно прийнято з порушенням правил підсудності, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 повернуто апелянту на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України").
26 липня 2019 року відповідачкою повторно подано апеляційну скаргу на вказану ухвалу суду першої інстанції.
13 вересня 2019 року Восьмим апеляційним адміністративним судом визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку апеляційного оскарження та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі №140/688/19.
25 жовтня 2019 року ухвалою Волинського окружного адміністративного суду матеріали справи передано для розгляду до Львівського окружного адміністративного суду за підсудністю.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року задоволено клопотання представника відповідача та залишено позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частиною третьою статті 123 цього Кодексу.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року це судове рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі Національна академія сухопутних військ імені Петра Сагайдачного (далі - "Національна академія") просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги, скаржник вказує, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати строки, встановлені частиною третьою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України"), оскільки вони, на відміну від положень частини п`ятої статті 122 КАС України, є спеціальними, а відтак мають пріоритет у застосуванні.
Крім того, скаржник звертає увагу суду на триваючий характер правовідносин, що унеможливлює визначення конкретної дати початку відліку строку звернення до суду із позовною заявою.
Водночас, позивач вказує, що до прийняття постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №804/285/16, якою було визначено підсудність цієї категорії справ до адміністративної юрисдикції, такі спори розглядались у порядку цивільного судочинства із застосуванням до них трирічного строку позовної давності (постанова Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі №6-2154цс 16).
Відповідачка, у межах наданого строку, надала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу у якому просила касаційну скаргу відхилити, а ухвалу суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Зазначає, що скаржник помилково ототожнює поняття правопорушення (проступок) із невиконанням цивільно-правових зобов`язань, тим самим підміняючи поняття цивільно-правових відносин деліктними. На її думку, річний строк звернення до суду встановлений статтею 233 КЗпП України не може бути застосований до правовідносин щодо відшкодування витрат на навчання у військовому закладі, оскільки положення цієї статті стосуються матеріальної відповідальності працівника перед роботодавцем.
Ознайомившись із доводами скаржника та відзивом на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Так, залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки предметом розгляду цієї справи є правовідносини, які склались у зв`язку зі звільненням особи із публічної служби, то до них має застосовуватись місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Верховний Суд погоджується з такими висновками суду першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулює Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 2 Закон № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Одним із видів військової служби є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів (частина шоста зазначеної статті).
Отже, навчаючись у вищому навчальному закладі Міністерства оборони України, особа проходить військову службу, яка відповідно до зазначених норм КАС України вважається публічною службою.
Як вбачається із матеріалів справи, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку зі звільненням відповідачки з публічної служби та виникненням у неї, на підставі укладеного контракту, зобов`язання щодо відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з її утриманням у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Так, судами встановлено, що наказами начальника академії від 22 липня 2017 року №35-КС та від 14 серпня 2017 року №203 ОСОБА_1 зараховано на перший курс навчання Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Міністерства оборони України та до списків особового складу й на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення - з обіду 14 серпня 2017 року.
Між Міністерством оборони України в особі начальника Національної академії та солдатом ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України, відповідно до якого відповідачка зобов`язалася сумлінно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів та добровільно відшкодовувати витрати, пов`язані з її утриманням у вищому військовому закладі в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість.
17 вересня 2018 року ОСОБА_1 було подано рапорт про її відрахування з числа курсантів у зв`язку з небажанням продовжувати навчання, у якому вона також зобов`язалася відшкодувати витрати, пов`язані з її утриманням у навчальному закладі.
Наказом начальника Національної академії від 12 жовтня 2018 року №127-КС (по особовому складу) у зв`язку з небажанням продовжувати навчання, контракт із курсантом ОСОБА_1 розірвано.